ПРОСТІШІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ І ШКІРИ.

В умовах загрози виникнення надзвичайних ситуацій або застосування сучасної зброї отруйні речовини, радіоактивний пил і біологічні аерозолі можуть потрапити на шкіру людини, в його органи дихання і викликати різні форми ураження організму, пов'язані з порушенням його діяльності, аж до летального кінця. От чому виникає необхідність в охороні органів дихання і шкірних покривів людини від їх дії. Для цієї мети використовуються протигази, респіратори, простіші засоби захисту органів дихання, які є засобами індивідуального захисту органів дихання, і різні засоби захисту шкіри.

До простіших засобів захисту органів дихання людини належать: проти пилові тканинні маски ПТМ-1 і ватно-марлеві пов'язки (ВМП), які можуть бути виготовлені самим населенням у домашніх умовах.

Засоби захисту шкіри людини можуть бути спеціальні і простіші (підручні). Першими будуть оснащуватись переважно особовий склад невоєнізованих формувань цивільної оборони, що здійснює роботу в осередках ураження; другі можуть знайти значного поширення серед іншого населення. До них належать: звичайний спортивний або виробничий одяг чоловічого покрою з додатковими герметизуючими пристосуваннями у комплекті з гумовими чоботами або ботами різного призначення і рукавички.

Захисні властивості вітчизняних засобів індивідуального захисту високі. По експлуатаційним якостям вони досить надійні.

Простіші засоби захисту органів дихання шкіри мають бути постійно у кожної людини.

Протипилові тканинні маски і ватно-марлеві пов'язки можуть застосовуватись для захисту органів дихання людини від радіоактивних речовин і при діях у вторинній хмарі радіоактивних речовин. Більш надійний захист органів дихання і очей від радіоактивного пилу забезпечує протипилова тканинна маска.

За їх браком доводиться використовувати для цієї мети протигази, у яких знаходитись в осередку радіоактивного ураження у багато разів важче, ніж у простіших засобах захисту органів дихання. Тому використання протипилової тканинної маски за цих умов знаходить широке застосування.

Для захисту від отруйних речовин простіші засоби захисту органів дихання, як і респіратори, не придатні. При застосуванні противником хімічної зброї як засіб захисту органів дихання необхідно обов'язково використовувати протигаз.

Протипилова тканинна маска (ПТМ-1) складається з двох основних частин – корпусу і кріплення. У корпусі маски зроблені зорові отвори, у які вставляються скельця або пластини з плексигласу, целулоїду або будь-якого іншого прозорого матеріалу. Щільне прилягання маски до голови забезпечується за допомогою гумової тасьми, що вставлена у верхній шов, і зав'язок, пришитих до нижнього шва кріплення, а також за допомогою поперечної резинки, прикріпленої до верхнього корпусу маски.

Щільне прилягання маски до голови повністю виключає проникнення під неї зараженого повітря.

Маски виготовляються семи розмірів. Розміри їх залежать від висоти обличчя людини - відстані між точкою найбільшого заглиблення перенісся і самою нижньою частиною підборіддя на серединній лінії обличчя.

Розміри масок: перший - висота обличчя до 80 мм; другий - висота обличчя від 82 до 90 мм третій - висота обличчя від 92 до 100 мм; четвертий - висота обличчя від 101 до 110 мм; п'ятий - висота обличчя від 111 до 120 мм; шостий - висота обличчя від 121 до 130 мм; сьомий - висота обличчя від 131 мм і більше. Маски першого - третього розмірів звичайно призначаються для дітей (від трьох років і старших), інших розмірів - для дорослого населення.

Виготовити маску можна як з нових матеріалів, так і з поношених текстильних виробів (сильно зношені або забруднені тканини непридатні). Корпус маски виготовляється з 4-5 шарів тканини. Для верхнього береться не цупка тканина: бязь, штапельна, бавовняне або трикотажне полотно, міткаль, шотландка тощо. Для внутрішніх шарів (може бути два або три) підходять більш цупкі матеріали: бумазея, фланель, байка, дитяче піке, сукно, бавовняне або вовняне полотно з начосом. Нижній шар може бути із сатину, бязі та інших нелинючих тканин, а кріплення - із одного шару будь-якої тканини, краще підкладкової або білизняної.

Розкрій шарів корпусу маски, а також кріплення провадяться по заздалегідь виготовленим викроям або лекалам, при цьому обов'язково робляться припуски приблизно у сантиметр. Викрій (лекало) накладають на шматок тканини так, щоб краї оглядових отворів корпусу маски співпали із напрямком подовжніх ниток.

Зшити маску можна і вручну, але краще на машинці. Готовий виріб розправляють, ретельно оглядають і примірюють. Краї правильно зшитої маски повинні прилягати до лоба, скронь, вилиць і підборіддя смужкою, ширина якої не менша 3 см.

Ватно-марлева пов'язка виготовляється наступним чином. Беруть шматок марлі довжиною 100 см і шириною 50 см. У середній частині шматка на площі 30х20 см кладуть рівний шар вати товщиною 2 см; вільні від вати кінці марлі по всій довжині шматка з обох боків завертають, закриваючи вату; кінці марлі (біля 30х35 см) з обох боків посередині розрізають ножицями, утворюючи дві пари зав'язок, зав'язки закріплюються стьожками ниток (обшивають).

Якщо є марля, але немає вати, можна виготовити марлеву пов'язку. Для цього на середину шматка марлі укладають 5-6 шарів марлі.

Ватно-марлеву (марлеву) пов'язку при використанні накладають на обличчя так, щоб нижній край її закривав низ підборіддя, а верхній доходив до очних западин, при цьому гарно повинні закриватися рот і ніс. Розрізані кінці пов'язки зав'язуються: нижні на темені, верхні - на потилиці. Нещільності, що утворилися між пов'язкою і обличчям, можна закладати ватними тампонами.

Для захисту очей при використанні пов'язки необхідно користуватися протипиловими (захисними) окулярами різної будови. Окуляри можна зробити і самому: на смужку скла або прозорої плівки наклеїти обідок із параллону (перерізом 20х20 мм), а по краях укріпити зав'язки.

Пов'язка як правило, одноразового користування. Після зняття зараженої пов'язки її знищують (спалюють). У крайньому випадку можна використовувати найбільш прості засоби -тканину, складену у декілька шарів, рушник, шарф, хустка.

Простіші засоби захисту шкіри.

Якщо у групі маються робітники і службовці, що не входять до складу невоєнізованих формувань, то цьому питанню слід відвести більше часу.

Простіші засоби захисту шкіри призначені для охорони шкірних покривів тіла людини від зараження радіоактивним пилом і біологічними засобами, а при спеціальному просочуванні - для захисту від парів отруйних речовин. Як простіші засоби захисту шкіри людини можуть бути використані, перш за все, виробничний одяг (спецівка) - куртки і брюки, комбінезони, халати з капюшонами, зшиті у більшості випадків з брезенту, вогнезахисної або прогумованої тканини, грубого сукна. Вони здатні не лише захищати від потрапляння на шкіру людей радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, але й не пропускати протягом деякого часу краплиннорідкі отруйні речовини. Брезентові вироби, наприклад, захищають від краплиннорідких ОР зимою - до 1 год, улітку - до 30 хв.

Із предметів побутового одягу найбільш придатні для захисту шкіри плащі і накидки із прогумованої тканини або тканини, покритої хлорвініловою плівкою. Такий одяг охороняє від потрапляння на шкіру радіоактивних речовин і бактеріальних засобів: від краплиннорідких ОР вона захищає у літній (жаркий) час приблизно 10 хв.

Захист можуть забезпечити також зимові речі - пальто із грубого сукна або драпу, ватники тощо. Пальто із сукна або драпу разом із іншим одягом від краплиннорідких ОР захищає узимку до 1 год, улітку - до 20 хв; ватник захищає у зимовий час від отруйних речовин - до 2 год. Після відповідної підготовки захист, у тому числі і від отруйних речовин, можуть забезпечити і інші види верхнього одягу (костюми, куртки, брюки тощо). Добре використовувати для захисту шкіри різні спортивні костюми.

Для захисту голови і шиї і забезпечення герметичності у місцях розрізів (нагрудний розріз піджака і куртки, кишені тощо) одяг повинен мати додаткові конструктивні пристосування у вигляді капюшону, нагрудника і клинів із цупкої тканини. Тому, застосовуючи одяг як засіб захисту шкіри, необхідно якомога більш ретельно загерметизувати його, щоб ізолювати від навколишнього середовища. Одяг має бути застібнутим на всі ґудзики, гачки або кнопки, комір піднятий, поверх нього шия щільно пов'язана шарфом або хусткою; рукави обв'язані навколо зап'ясток тасьомками, брюки випущені поверх чобіт (ботів) і знизу зав'язані тасьмою. Герметичність одягу у місцях з'єднання окремих його частин, наприклад, куртки, піджаку або гімнастьорки з брюками або рукавів з рукавичками, забезпечується відповідною їх заправкою. Низ куртки, піджака, або гімнастерки, приміром, слід заправити у брюки. Одяг слід підпоясати.

Для захисту ніг необхідно використовувати гумові чоботи промислового і побутового призначення, гумові боти і калоші. Можна застосовувати також взуття із шкіри і шкірозамінників, але бажано із гумовими калошами. Гумові вироби здатні не пропускати краплиннорідкі ОР до 3-6 годин. Негумове взуття треба обгорнути цупким папером, а щоб папір не подерся, не нього слід намотувати якусь тканину.

Для захисту рук треба використовувати гумові або шкіряні рукавички або рукавиці. Вовняні, трикотажні і бавовняні рукавички можна застосовувати лише для захисту від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, для захисту від отруйних речовин вони не придатні.

Жінкам при перебуванні на заражених ділянках місцевості рекомендується використовувати брюки.

Як можна виготовити герметизуючи пристосування? Герметичність по нагрудному розрізу піджака, куртки, комбінезона забезпечується нагрудником. Шити його слід із цупкої тканини у вигляді прямокутника розміром (80х25 см), верх клапану виготовляти зі зрізаними кутами. До них пришити зав'язки. До нагрудного клапана можна пришивати комір шириною до 4,5 см і довжиною, що дорівнює довжині обводу шиї людини; він забезпечить гарну герметичність одягу.

Для захисту від радіоактивного пилу і бактеріальних засобів можна застосовувати також саморобні накидки, панчохи і рукавички. Для їх виготовлення слід використовувати різні цупкі тканини, а також плівку.

Накидки шиються звичайних фасонів, бажано з капюшоном.

Захисні панчохи за конструкцією подібні до теплих стьобаних панчіх, що застосовуються у побуті. Особливістю панчіх є те, що їх підошву і нижню частину (від підошви до половини довжини халяви) виготовляють із двох шарів, а верхню частину халяви - з одного шару тканини. Для надання панчохам каркасності підошву пристрочують (пристьобують), а до п'яткової частини пришивають кирзовий (шкіряний) задник. До панчохи пришивають дві пари зав'язок: верхню - для закріплення її на нозі під коліном, нижню - для кріплення на нозі калоші.

Захисні рукавички шиють трьохпалими, їх виготовляють за шаблоном, без розподілення на ліву і праву. Рукавички можуть мати довгі краги, що заходять при надяганні рукавичок за ліктьовий суглоб.

Щоб звичайний одяг захищав від парів та аерозолів отруйних речовин, його треба просочувати спеціальним розчином. Просоченню підлягає лише одяг із тканинних матеріалів. Для просочування одного комплекту одягу і пристосувань до нього (нагрудний клапан, капюшон, рукавички, шкарпетки) досить 2,5 л розчину.

Просочувальний розчин може готуватися на основі водних синтетичних миючих засобів (ОП-7, ОП-10, "Новость", "Астра", "Дон" тощо) , що застосовуються для прання білизни, або на основі мінеральних (картерне, трансформаторне, машинне тощо) або рослинних (соняшникове, бавовняне тощо) мастил.

Для приготування розчину першого складу беруть 500 г синтетичного миючого засобу і розчиняють його у 2,5 л підігрітої до 40-50 °С води; суміш перемішують протягом 2-3 хвилин до отримання однорідного розчину ясно-жовтого кольору.

Другий склад готують наступним чином: 250-З00г мильної стружки або подрібненого господарського мила розчинюють у 2 л нагрітої до 60-70 °С води; коли мило повністю розчиниться, додають 0,5 л мінеральної (рослинної) олії; отриману суміш перемішують протягом 5 хвилин (з легким підігріванням) до отримання однорідної емульсії.

Призначений для просочування комплект одягу вміщують у відро, бак, таз або корито і заливають гарячим просочувальним розчином, при цьому розчин повинен бути рівномірно розподілений по всьому комплекту одягу. Після того, як одяг просочується розчином, її вивертають на зворотний бік і ще раз просочують. Не просочених (сухих) ділянок одягу не повинно залишатись. Потім одяг злегка віджимають і висушують на відкритому повітрі.

Підготовлений таким чином одяг можна надягати на натільну білизну. Просочування не руйнує тканини, не подразнює шкіру.

Ватне пальто, ватники (куртку і брюки) та інші подібні зразки одягу не просочують, їх використовують як захисний одяг у комплекті з просоченою вказаними вище розчинами натільною білизною. Якщо одяг використовують без просоченої натільної білизни, то зовнішній бік його треба зволожувати водою.

Простіші засоби захисту шкіри надягають безпосередньо перед загрозою ураження радіоактивними, отруйними речовинами або бактеріальними засобами.

У простіших засобах захисту шкіри можна перейти заражену ділянку місцевості або вийти за межі осередку ураження. На визначений строк вказані засоби захисту охороняють тіло людини від безпосереднього контакту із краплями і мазками і суттєво знизять вплив парів і аерозолів отруйних речовин.

Вийшовши із зараженого району слід швидко зняти одяг, додержуючись заходів безпеки, і, при першій можливості, але не пізніше ніж через годину провести обеззараження її. Обеззаражений і чисто випраний одяг можна використовувати як захист повторно, у тому числі і обробляти просочувальним розчином для захисту від отруйних речовин

.ЕВАКУАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЕКСТРЕНОЇ ЕВАКУАЦІЇ

З метою завчасного виводу (вивозу) населення із районів можливих стихійних лих, зон ураження, катастроф, як засіб захисту населення, робітників і службовців здійснюються евакуаційні заходи, якщо життю і здоров'ю людей буде загрожувати небезпека.

Евакуація широко застосовувалась при веденні війн у минулому, зокрема, у другу світову війну, у тому числі і у Велику Вітчизняну війну. Однак, евакуаційні заходи, що здійснювалися у минулому, зокрема у Велику Вітчизняну війну, принципово відрізняються від евакуаційних заходів, намічених на випадок стихійних лих, аварій і катастроф. Сучасна евакуація передбачає вивід (вивіз) населення із найбільш імовірних зон руйнування, стихійних лих, аварій, катастроф. Евакуація в багато разів знижує щільність населення, а іноді і зовсім його ліквідує (як це трапилося у м. Чорнобилі), що в значній мірі сприяло збереженню життя і здоров'я людей у цьому районі. На місці події залишаються формування цивільної оборони і частина населення, яка приступає до ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф.

Евакуація із районів стихійних лих, а також аварій і катастроф організується начальниками цивільної оборони міст і районів та їх органами управління з питань НС та ЦЗН. Безпосередньо проведенням евакуаційних заходів займаються начальники і штаби ЦО суб'єктів господарської діяльності, керівники домоуправлінь та житлово-експлуатаційних контор під керівництвом евакуаційних комісій, що створюються у містах (районах).

Евакуація проводиться у найкоротші строки після ї оголошення. Для здійснення цього заходу використовуються усі види громадського транспорту (залізничний, автомобільний, водний і навіть авіаційний), що не зайняті невідкладними виробничими і господарськими перевезеннями, а також транспорт індивідуального користування. Певна частина населення, що підлягає евакуації, може виводитись пішим порядком.

З отриманням розпорядження на проведення евакуації начальники і органи управління ЦО міста (району) разом з евакуаційними комісіями і службами ЦО у відповідності з певними планами проводять оповіщення керівників підприємств і установ, навчальних закладів, домоуправлінь тощо, а через них робітників і службовців, їх сімей та іншого населення про час прибуття на збірні евакуаційні пункти для евакуації. Для оповіщення населення використовуються різного роду оповіщувачі, а також засоби масової інформації - радіо, телебачення, преса тощо.

Автотранспорт у більшості випадків використовується для вивозу евакуйованих на невелику відстань. При перевезенні автотранспортом окрім пасажирських автобусів застосовуються пристосовані для перевезення людей вантажні автомобілі. Підвищуються норми завантаження автотранспортних засобів. Автотранспорт зводиться в автоколони по 25-30 машин.

Для вивозу населення залізницею і водним транспортом використовуються не лише пасажирські залізничні состави і судна, але й різні засоби, що звичайно не застосовуються у нормальних умовах для перевезення людей, - товарні вагони і напіввагони, вантажні судна, баржі, платформи тощо. Передбачається більш ущільнене завантаження вагонів і суден, а також збільшення довжини потягів.

Колони евакуйованих пішим порядком, як правило, формуються поблизу збірних евакопунктів. У цілях кращої організації переходу практикується розбивання колон за цехами та іншими виробничими підрозділами. На чолі колон ставляться досвідчені і авторитетні керівники. Вивід населення пішки здійснюється по дорогам, а також по маршрутам і колонним шляхам. Марш піших колон планується звичайно на відстань одного добового переходу із задачею вийти із зони можливих руйнувань (зараження).

Евакуйовані розселяються у населених пунктах місць евакуації як у громадських будівлях, так і у житлових будинках місцевих жителів (у порядку їх ущільнення).

Питання комунально-побутового обслуговування евакуйованого населення вирішуються за рахунок розширення існуючих у сільській місцевості і створення додаткових комунальних установ. Медичне обслуговування забезпечується існуючою мережею лікарень, поліклінік, медичних пунктів, аптек. Евакуйованим дітям надається можливість продовжувати навчання у школах за місцем евакуації

Місцеві органи управління, куди евакуюються люди із районів стихійних лих, аварій, катастроф, а також керівники підприємств, установ, організацій повинні виявляти постійну турботу про населення, що евакуюється, вживати заходів щодо його працевлаштування та всебічного забезпечення.

Евакуація населення з районів стихійних лих буде провадитись всіма наявними способами евакуації. Перевага буде надаватись автомобільному та залізничному транспортові. Землетрус у Вірменії у грудні 1988 року завдав величезної шкоди республіці, знищив багато населених пунктів, призвів до загибелі десятків тисяч людей. Евакуація з районів лих почалася одразу ж після землетрусу пішим порядком, авіаційним транспортом, а у подальшому - автомобільним і залізничним у міру розчищення і відновлення шляхів. Все це наклало відбиток на характер дій при стихійному лихі.

Населення, що потерпіло у результаті землетрусу, вивозилося у райони республіки, що не потерпіли, а також у населені пункти інших республік.

Своєчасні і енергійні заходи керівництва країни разом з місцевими органами влади створили передумови для збереження життя і здоров'я тисяч людей, що потерпіли від землетрусу.

При аварії на підприємствах або катастрофах на транспорті силами керівників підприємств та місцевих органів здійснюється евакуація робітників і службовців, а у необхідних випадках і місцевого населення, що проживає поблизу аварії або катастрофи, що сталася, а також потерпілих.

При евакуації можуть бути внесені корективи у попередні розрахунки у зв'язку із обстановкою, що склалася. Події на Чорнобильській АЕС показали, що евакуацію пішки, з огляду на обстановку, що склалася, довелося відмінити і евакуювати населення автомобільним транспортом, а невелику частину населення - залізницею. Що і було зроблено. Автотранспорт подавався просто до під'їздів будинків. Завантаження людей і необхідного майна йшло швидко, але без поспіху і метушні. Брали з собою лише саме необхідне - документи, гроші, продукти, одяг, фотографії рідних і близьких. Всі евакуйовані були вивезені у безпечні райони і за допомогою місцевих органів були забезпечені житлом, харчуванням, одягом, роботою, дошкільними закладами. Такі аварії приносять великі людські жертви і коштують великих матеріальних затрат.

При катастрофі на станції Армавір, де вибухнули декілька вагонів із вибуховими речовинами, евакуація місцевого населення не проводилася, оскільки не було зараження території і повітря, але евакуювалися із зони руйнування люди, що потерпіли від вибуху. Вони виносилися у безпечне місце і звідти вивозилися автотранспортом у найближчі лікувальні заклади. У цій роботі приймали участь підрозділи цивільної оборони.

Про евакуацію на випадок затоплення (повені) як правило, повідомляється спеціальним розпорядженням комісії по боротьбі з повінню через органи цивільної оборони, захисту населення і територій. Розпорядження про початок і порядок евакуації передається по всіх каналах зв'язку, телебачення, для всього населення, а працюючі, крім того, оповіщаються через адміністрацію підприємств, установ, навчальних закладів. Населення, що не зайняте у сфері виробництва і обслуговування оповіщається через житлово-експлуатаційні контори і домоуправління. Населенню повідомляються місця розгортання збірних евакопунктів, строки явки на ці пункти, маршрути проходження при евакуації пішим порядком, а також інші відомості, що узгоджуються із місцевою обстановкою, очікуваним масштабом лиха, часом його упередження.

При наявності достатнього часу населення із загрожувальних районів евакуюється разом з майном. З цією метою кожній сім'ї надається автомобільний або гужовий транспорт із вказанням часу його подачі.

Евакуація проводиться у найближчі населені пункти, що знаходяться поза зоною затоплення. Розселення населення здійснюється у громадських будівлях або на житловій площі місцевого населення.

У зонах можливого затоплення тимчасово припиняють роботу школи і дошкільні дитячі заклади. Дітей переводять у школи і дитячі заклади, які знаходяться у безпечному місці.

У випадку раптової повені попередження населення провадиться усіма наявними засобами оповіщення, з-поміж яких - пересувні гучномовні установки.

Раптовість виникнення повені викликає необхідність в особливих діях і поводженні населення. Якщо люди проживають на першому поверсі або на інших нижніх поверхах і на вулиці спостерігається підйом води, необхідно залишити квартиру, піднятися на верхні поверхи; якщо будинок одноповерховий - зайняти горище. При знаходженні на роботі за розпорядженням адміністрації слід, додержуючись встановленого порядку, зайняти підвищені місця.

Пошук людей на затопленій території здійснюється і організується негайно, для цього залучаються екіпажі плаваючих засобів формувань цивільної оборони і всі інші наявні сили і засоби. При рятувальних роботах необхідно виявляти витримку і самовладання, строго додержуватись вимог рятівників.

Успіх евакуації багато у чому буде залежати від самого населення, що піддягає евакуації, від його організованості і дисциплінованості при здійсненні цих заходів. Дізнавшись про наступну евакуацію, громадяни, кого стосується цей захід, негайно готуються до виїзду (виходу) за місто: збирають необхідні речі, підготовлюють засоби індивідуального захисту (обов'язково засоби захисту органів дихання), документи і гроші; у квартирі (будинку) знімають гардини і завіски з вікон, прибирають у тіньові місця легкозаймисті речі, безпосередньо перед залишенням квартири (будинку) вимикають електроприлади і газ, зачиняють кватирки, вікна і двері.

Із речей береться саме необхідне - одяг, взуття, білизна. У комплекті одягу бажано мати плащ і спортивний костюм; взуття переважно має бути гумовим або на гумовій основі. Ці види одягу та взуття найбільш придатні для використання як засобів захисту шкіри у випадку радіоактивного, хімічного або бактеріологічного зараження. Обов'язково слід взяти теплі (вовняні) речі, навіть якщо евакуація провадиться улітку.

Необхідно також узяти з собою продукти харчування і трохи питної води. Продукти харчування беруть на 2-3 діб: краще брати продукти, що не швидко псуються, зручно зберігаються і не потребують тривалого готування перед вживанням: консерви, концентрати, галети, сухарі тощо. Воду доцільно зберігати у флязі.

Найбільш необхідне, що треба узяти з собою при евакуації: паспорт, військовий квиток, трудову книжку або пенсійне посвідчення, диплом (атестат) про закінчення навчального закладу, свідоцтво про шлюб та народження дітей.

Кількість речей і продуктів харчування має бути розрахована на те, що людині доведеться нести їх самій. При евакуації на транспортних засобах загальна маса речей і продуктів харчування має складати приблизно 50 кг на дорослу людину, при евакуації пішки вона має бути значно меншою, у відповідності з фізичною витривалістю кожної людини.

Усі речі і продукти харчування повинні бути запаковані у рюкзаки, мішки, сумки, валізи або зв'язані у вузли. При евакуації пішки їх слід запакувати у рюкзаки і речові мішки, щоб зручніше було їх нести. До кожного місця з речами і продуктами прикріплюється бирка з позначенням на ній прізвища, імені і по батькові, адреси постійного місця проживання і кінцевого пункту евакуації їх власника.

Відповідним чином треба підготувати до евакуації дітей дошкільного віку.

У призначений час евакуйовані повинні прибути на вказані їм збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) для відправлення у позаміську зону. Якщо хтось захворів і не зможе з'явитися на ЗЕП, він повинен через родичів або сусідів повідомити про це начальнику цивільної оборони об'єкту (керівнику домоуправління), який вживатиме необхідних заходів для вивозу такої людини на станцію завантаження. Хворі, що перебувають на лікуванні у медичних закладах, евакуюються разом із цими закладами; окремі хворі можуть бути виписані і евакуйовані разом із своїми родинами.

До станцій (пристаней) посадки населення, що вивозиться у позаміську зону на транспортних засобах, із .збірних евакуаційних пунктів направляється організовано. Для цього поблизу ЗЕП воно зводиться у колони (групи) - по ешелонам і вагонам, суднам та їх приміщенням, автоколонам і машинам, які прямують на станції (пристані) вантаження, як правило, пішим порядком.

Посадку евакуйованих у вагони, судна і автомобілі організують старші цих транспортних засобів. Кожний громадянин повинен суворо дотримуватися встановленого порядку посадки. Не можна допускати давки і штовханини біля дверей вагонів, трапів суден або бортів автомобілів; кожний зобов'язаний зайняти своє місце у вагоні, на судні або в автомобілі у передбаченому порядку і у встановлений час.

Після завершення посадки на транспорт нікому не дозволяється виходити з вагонів, залишати судна або виходити з автомобілів. У дорозі без дозволу відповідних начальників ніхто не має права виходити на зупинках або переходити із вагонів, пересаджуватись з одного судна в інше, з одного автомобілю на другий.

При пересуванні пішки необхідно строго додержуватись дисципліни маршу; виконувати всі команди і сигнали, що подаються керівниками маршу; дотримуватись темпу руху і дистанції під час руху; на привалах і проміжних пунктах додержуватись правил пожежної безпеки; приймаючі участь у марші зобов'язані надавати допомогу один одному, особливо знесиленим і відстаючим.

При евакуації пішки дуже важливе значення має фізична витривалість людини.

По прибутті на станцію (пристань вивантаження) висадка евакуйованих провадиться за командою старших вагонів, суден і автомобілів.

Усі громадяни, що прибули у позаміську зону, повинні пройти реєстрацію на прийомних евакуаційних пунктах і розселитися на місце проживання за вказівкою робітників цих пунктів.

Населення, що прибуло за евакуацією, зобов'язане виконувати усі вказівки місцевих органів влади, приймати активну участь у будівництві (дообладнанні) протирадіаційних укриттів, необхідних для захисту у випадку радіоактивного зараження, і створенні певних побутових умов для проживання. Непрацюючі або ті, що втратили роботу у зв'язку з евакуацією, зобов'язані працевлаштуватись. Не допускається самовільне, без особливого дозволу на це місцевих органів, залишення евакуйованими місць розселення, переїзд з одного населеного пункту в інший.

Місцеве населення, до якого будуть підселюватись громадяни у порядку ущільнення, повинно приймати діяльну участь у підготовці житла для евакуації. У цій справі треба широко застосовувати досвід прийому і розміщення робітників і службовців, що прибувають до сільськогосподарських об’єктів для участі у сільськогосподарських роботах.

Патріотичний обов'язок кожного жителя села, обов'язок його громадянського сумління - надати необхідну допомогу людям, що вимушені залишити свій дім, покинути своє майно. Зрозуміло, що ці люди на початку будуть мати необхідність у таких предметах, як посуд, а іноді і спальні речі, і в цьому їм треба допомогти.

Доброзичлива зустріч місцевим населенням втомлених і часом занепокоєних людей, що прибули з міста, - одна із умов подолання труднощів влаштування їх на новому місці.