ДІЇ ПІД ЧАС ОБЕЗЗАРАЖЕННЯ ТЕРИТОРІЇ, БУДІВЕЛЬ І СПОРУД, РОБОЧОГО МІСЦЯ, ОДЯГУ І ВЗУТТЯ.

На наш час у різних країнах тисячі науково-дослідних інститутів, підприємств атомної енергетики, лабораторій використовують радіоактивні речовини. Ці речовини виготовляються, транспортуються, використовуються і зрештою знищуються у вигляді відходів, і на кожній стадії не виключається можливість виникнення нещасного випадку або аварії, яка може створити небезпеку ураження обслуговуючого персоналу.

У результаті аварії, як правило, не утворюється таких обширних зон радіоактивного зараження, як при вибухах ядерних боєприпасів, але від цього небезпека ураження людей не зменшується. Ця небезпека може бути виключена або зменшена за рахунок проведення силами і засобами ЦО і населення комплексу заходів з ліквідації наслідків радіоактивного зараження. До цих заходів належать; додержання людьми допустимих доз опромінення, дезактивація заражених об'єктів, скорочення потрапляння радіоактивних речовин в організм людини; попередження радіаційних уражень шкірних покривів людей; використання профілактичних засобів і лікування уражених; підвищення психологічної стійкості особового складу формувань і населення в цілому.

Здійснення цих заходів передбачається у єдиному комплексі одночасно, тільки тоді можна створити умови для ефективного захисту людей, що опинилися у зонах радіоактивного зараження і забезпечення стійкої роботи суб'єктів господарської діяльності і населення.

Комплексне проведення заходів по ліквідації наслідків радіоактивного зараження можливе лише при організації завчасної підготовки і оснащення сил і засобів ЦО засобами захисту, приладами і технікою. Цю вимогу у першу чергу можна віднести до дезактиваційних заходів, які, навіть при диференційованому їх проведенні, вимагатимуть виконання значних обсягів робіт із залученням формувань. Тому зараз, у мирний час, треба вчитися завчасно ліквідації наслідків радіоактивного зараження в умовах різноманітної, часом дуже складної обстановки, яка може скластися у зонах зараження. Це необхідно і спеціалістам служб ЦО, і командирам, і бійцям формувань, і населенню. Усім особам, що опинилися у зонах радіоактивного зараження, необхідно знати самі загальні відомості про характер зараження різних об'єктів, властивостях радіоактивних речовин і практичні рекомендації з питань дезактивації з тим, щоб кожний на своєму місці зміг кваліфіковано виконати свої обов'язки по захисту себе, сім'ї і виробництва від наслідків радіоактивного зараження.

Роботи по дезактивації територій і споруд проводять у тих випадках, коли їх зараження буде являти безпосередню небезпеку для людей і коли ці роботи дають значний виграш у часі у порівнянні із тим, який буде вимагатися для природної дезактивації.

При дезактивації території застосовують наступні способи дезактивації:

- змивання радіоактивних речовин з доріг і площ, що мають тверде покриття, струменем води під тиском за допомогою поливомиючих, пожежних, спеціальних машин, мотопомп та інших агрегатів, що забезпечують подачу води;

- видалення радіоактивних речовин підмітанням за допомогою підмітально-прибиральних і вакуумних машин, а з невеликих ділянок місцевості із твердим покриттям - мітлами і віником;

- зрізання шару зараженого ґрунту або снігу за допомогою бульдозерів, скреперів, грейдерів, шляхоукладчиків, видалення шару ґрунту за допомогою снігоочищувачів;

- перепахування або перекопування зараженої поверхні за допомогою тракторних плугів або лопат;

- засипка зараженої поверхні шаром (6-8 см) незараженої землі, гравієм або щебенем.

Роботи з дезактивації територій організуються з таким розрахунком, щоб технічні засоби обеззараження мали широкий фронт робіт (великі площі, проїзди, проходи). Ділянки місцевості, де застосовувати машини не зручно, обробляють вручну, використовуючи прилади ручної дії, а також лопати, тачки, носилки тощо.

Серед способів дезактивації споруд головне місце відводиться обробці струменями води під тиском. Ефективність цього способу збільшується, якщо одночасно протирати заражену поверхню щітками. Інші способи дезактивації (обробка миючими розчинами, застосування промислових пилососів на об'єктах господарської діяльності, піскоструменева обробка) можна вважати допоміжними, оскільки їх використовують при проведенні невеликих за обсягом робіт.

Вибір способів і прийомів дезактивації, порядку їх проведення залежить, перш за все, від виду, природи і характеру зараження, а також від наявності необхідних засобів і часу.

Хоча ефективність видалення радіоактивних речовин при підмітанні невисока, що пояснюється наявністю на площах, що оброблюються, різноманітних западин, щілин та інших нерівностей, цей спосіб знайде більш широке застосування унаслідок швидкості його проведення і наявності у народному господарстві великої кількості підмітально-прибиральних машин різних видів. Спосіб змивання радіоактивних речовин струменем води ефективний для твердих поверхонь, однак при його використанні треба мати стоки для відведення зараженої води.

Спосіб дезактивації зрізанням шару забрудненого ґрунту (снігу) забезпечує досить високу ефективність при використанні дорожньої техніки (грейдери, бульдозери). Але наявність великої кількості ґрунту, який необхідно видалити, і тривалий час, що витрачається на це, знижують загальну ефективність робіт. Видалений при зрізанні верхній шар землі (снігу) переміщують до меж ділянок, що очищуються, утворюючи насипи, які можуть використовуватися для захисту від радіації із сусідніх заражених ділянок. Такі насипи складаються із суміші зараженого і чистого ґрунту (снігу)і тому їх радіоактивність значно знижена.

Небезпека опромінення людей залежить від площі зараження. Зниження рівня радіації у заданих межах може бути досягнуто дезактивацією як самих ділянок, де будуть знаходитись люди, так і прилеглих до них бічних і торцевих узбіч, які являться захисною зоною, що охороняє від дії радіації з ділянок місцевості, що не піддавалися дезактивації. Таким чином, створення захисних зон уздовж вулиць, доріг і проїздів може значно зменшити зовнішнє опромінення людей.

Захист населення від опромінення у сільській місцевості буде здійснюватись, як відомо, у протирадіаційних укриттях. Після зараження місцевості необхідно без зволікання провести дезактивацію укриттів, використовуючи для цього такі способи, як змітання (мітлами, віниками) радіоактивних речовин, зрізання зараженого ґрунту (лопатами) і обтирання заражених поверхонь (вологим ганчір'ям).

Населення у містах буде використовувати для захисту від зовнішнього опромінення, поряд із захисними спорудами, житлові і виробничі будівлі. Зменшенню опромінення людей, що укрилися у спорудах і будівлях, буде сприяти дезактивація дахів, при якій видаляється до 80% радіоактивних речовин. З цією ж метою проводять дезактивацію 10 - метрової зони навколо будинків. Якщо навколо будинків площа має тверде покриття, то радіоактивні опади видаляють змиванням водою або змітанням за допомогою підручних засобів; за відсутності твердого покриття треба провести перекопування ґрунту або його видалити.

До території із твердим покриттям звичайно належать дороги, вулиці, площі, аеродроми та інші ділянки, що вкриті асфальтом, залізобетонними плитами або забруковані.

Дороги, вулиці, площі, що підлягають дезактивації, мають свій рельєф і характеризуються типом покриття і його -якістю, наявністю або відсутністю стоків, розміром.

Вид покриття поверхні, що підлягає дезактивації, у значній мірі визначає спосіб її обробки. Асфальтові покриття не мають стиків, і їх дезактивація може провадитись поливально-миючими або підмітально-прибиральними машинами. Бетонні поверхні, як правило, рівні; ефективність їх дезактивації знижують тріщини, що з'являються з часом на покритті. Радіоактивні речовини з бетонних покриттів гарно видаляються також за допомогою поливально-миючих і підмітально-прибиральних машин.

З рівних ділянок доріг радіоактивні речовини досить ефектно усуваються змиванням сильним струменем води із насадок поливально-миючих машин. На вузьких дорогах радіоактивні частинки будуть змиватися за межі їх полотна або стікати з водою у колодязі.

Дороги, проїзди і тротуари звичайно мають скати, що спрямовують потоки води до їх країв. У містах вода по водостоках уходить в колодязі зливової каналізації. За містом вода стікає на узбіччя дороги або в кювети, тому після закінчення дезактивації необхідно засипати змиті радіоактивні речовини незараженою землею або видалити їх.

Після дезактивації вулиці великі скупчення вуличного бруду, що містять радіоактивні речовини, вивозяться на тачці у спеціально відведене місце.

Робота з дезактивації території, що не має покриттів, пов'язана з певними труднощами, тому що на місцевості зустрічаються ділянки території з різними рельєфом і рослинністю, складом ґрунту і вмістом вологи. Кожна з цих особливостей у тій або іншій мірі впливає на вибір способу дезактивації.

Технічні засоби дезактивації малоефективні або зовсім непридатні на крутих схилах. Висока вологість ґрунту також ускладнює його дезактивацію. Рослинність у вигляді трав'яного покриву не перешкоджає проведенню дезактивації. Використання технічних засобів дезактивації на ділянках місцевості, що мають чагарники і дерева, неможлива. Радіоактивні речовини, що знаходяться на гілках і листях чагарників і дерев, можна видалити лише змиванням струменем води.

На ділянках місцевості, де є каміння, виключається використання грейдерів і плугів. У таких випадках для зняття шару землі можна використовувати бульдозери. У тих місцях, де зустрінуться суцільні каменеві утворення, радіоактивні речовини можна змивати струменем води із пожежних стволів, або засипати ці поверхні чистим ґрунтом.

Безперешкодно дезактивацію можна проводити на рівній поверхні, що вільна від сторонніх предметів і рослинності, особливо якщо ґрунт не надто твердий і не дуже сильно зволожений. Ґрунт видаляють на глибину 6-10 см, а заражені ділянки, що залишилися (нерівності і тріщини), очищують ручним способом. З техніки народного господарства для здійснення цього способу дезактивації можна використовувати автоскрепери, автогрейдери, бульдозери.

При необхідності видалення радіоактивних речовин, щознаходяться у шарах ущільненого снігового покриву або у сипкому снігу, можна з успіхом використовувати автогрейдери. При видаленні твердого шару снігу мінімальна глибина зрізу встановлюється 5 см, послідовно здійснюють два зрізи. Глибина зрізу при видаленні сипкого снігу залежить від місцезнаходження радіоактивних частинок.

Робота гусеничних бульдозерів при дезактивації полягає у зрізуванні ґрунту і у зсуванні його до межі ділянки, що обробляється. Заражений ґрунт зрізається на глибину 10-15 см з розрахунком, щоб не проминути заглиблені місця.

Переорювання зараженої території призводить до утворення поверхні із незараженої землі підгрунтового шару. Але шар ґрунту 16-20 см, під яким опинилися радіоактивні речовини, не забезпечує потрібного захисту для людини, що знаходиться на зораному ґрунті, оранку необхідно здійснювати на глибину не менше як ЗО см.

Одним з трудомістких способів зменшення залишкової радіації є засипання поверхні зараженої території чистою незараженою землею (щебенем, гравієм). Товщина захисного шару незараженого ґрунту повинна бути не менш, як 10 см. Місце, де береться незаражений ґрунт, обирають недалеко від зараженої ділянки, щоб скоротити час на перевезення.

Виконання робіт по дезактивації території у зимових умовах ускладнене унаслідок низьких температур, наявності снігу і льоду, що перешкоджає видаленню радіоактивних частинок.

Радіоактивні частинки можуть знаходитися у шарі льоду, під сніговим покривом, або бути змішаними із снігом, і у кожному випадку треба правильно вибрати найбільш придатний спосіб дезактивації.

При товщині снігового покриву, що не перевищує 5-6 см, вибір способу дезактивації не залежить від місцезнаходження радіоактивних частинок у сніговому покриві. У цьому випадку можна ефективно використовувати підмітально-прибиральні та поливально-миючі машини із снігоочисним обладнанням (плуг і циліндрична щітка). Можливе змивання снігу сильним струменем води у тих місцях, де поверхня має достатній ухил і дренаж для того, щоб потоки стікаючої води не встигли замерзнути.

При зараженні робочого місця і квартири (будинку) отруйливими речовинами і бактеріальними засобами необхідно проводити відповідно їх дезинфекцію. Для цього можна використовувати різні дегазуючи і дезинфікуючі речовини - хлорне вапно, хлораміни, луги - формалін, лізол тощо.

На робочих місцях і у квартирі (будинку) для дегазації (дезинфекції) дерев'яних і металевих предметів, стін, стель і підлог застосовують ганчірки, що просочені дегазуючими (дезинфікуючими) розчинами. У будинках обробці розчинами підлягають, окрім поручнів сходів, і дверні ручки; унітази засипаються хлорним вапном. М'які меблі у випадку їх зараження бактеріальними засобами після обробки пилососом протираються ганчіркою або щіткою, що змочена 3%-ним розчином хлораміну.

Одяг, взуття звичайно заражаються в момент випадіння радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху і при дії людей на зараженій місцевості або зараження місцевості бойовими отруйними речовинами, що доставляють літаками або снарядами артилерійських систем. У випадку випадіння радіоактивних і отруйних речовин з дощем можливе більш сильне зараження одягу і взуття.

Ступінь зараження одягу радіоактивним пилом визначається тією кількістю пилу, яка може пристати до одягу та її питомою активністю. Кількість пилу, яка знаходиться на спеціальному одязі робітника в умовах запиленого цеху, досягає 100-200 г на добу. Тому заражений одяг може являти певну небезпеку для людей і підлягає дезактивації.

Існує багато засобів дезактивації одягу і взуття. Однак, не всі вони рівноцінні. При виборі способу дезактивації керуються не лише загальними умовами (наявністю часу, засобів), але й враховують характер і ступінь зараження, а також особливості і якість матеріалів, з яких виготовлений одяг, взуття.

Дегазація одягу, взуття може бути часткова і повна. При проведенні особовим складом формувань і населенням часткової санітарної обробки одночасно здійснюється, як вже зазначалося, часткова дезактивація одягу, взуття і засобів індивідуального захисту. В суху погоду при знаходженні в заражених районах і при виході з них особовий склад формувань і населення проводять часткову дезактивацію одягу, взуття і засобів індивідуального захисту якомога частіше.

Якщо часткова дезактивація проводиться в зоні зараження, то одяг, взуття і засоби індивідуального захисту не знімають. Після виходу в незаражений район їх знімають і проводять дезактивацію у надягнутому респіраторі (протигазі).

Часткова дезактивація одягу, взуття і засобів індивідуального захисту полягає у тому, що людина сама видаляє радіоактивні речовини з предметів, що дезактивуються. Одяг, взуття і засоби індивідуального захисту розвішують на сучках дерев, кущах, мотузках і ретельно протягом 20-30 хвилин обмітають віником, чистять щітками або вибивають палицями. Цьому способу дезактивації можна піддати всі види одягу і взуття, за винятком виробів із гуми, прогумованих матеріалів, синтетичних плівок і шкіри, які протирають ганчір'ям, змоченим водою, або дезактивуючим розчином. Якщо обробка здійснюється у літній час, одяг і засоби захисту шкіри можна прополоскати у незараженому водоймищі.

Якщо після обробки залишкова зараженість одягу, взуття і засобів індивідуального захисту залишається вищою за допустиму, то проводиться додаткова обробка на майданчиках дезактивації, що розгортаються поблизу санітарно-обмивочних пунктів або майданчиків санітарної обробки, де особовий склад буде проходити повну санітарну обробку.

При дезактивації способами, що викликають пилоутворення, люди повинні мати гумові рукавички, респіратор або протигаз. Якщо вказані засоби захисту органів дихання відсутні, на обличчя надягають багатошарову марлеву або тканинну пов'язку. Поверх одягу надягають халат або комбінезон, на ноги - гумові чоботи.

Не завжди простішими засобами і способами можна дезактивувати одяг і засоби індивідуального захисту до припустимих величин зараження, особливо цього складно досягти при зараженні радіоактивними речовинами вогкого або замасленого одягу. Якщо погодні умови дозволяють, мокрий одяг висушують, а потім дезактивують. Одяг, не продезактивований до припустимого ступеню зараження, закладається на природну дезактивацію в склад зараженого майна або відправляється на станції обеззараження одягу, де він підлягає пранню за спеціальними режимами або обробці органічними розчинниками.

Необхідно відмітити, що вже перше прання в основному забезпечує видалення радіоактивних речовин. Однак, нею обмежуватися не можна, так як частина радіоактивних речовин все ж залишається, після кожного прання полощуть вироби для видалення тих радіоактивних речовин, які обумовлюють вторинне зараження.

Розроблений спосіб дезактивації одягу в машинах хімічної чистки, що ґрунтується на використанні миючих розчинів.

На дезактивацію одягу цим способом при відповідному переобладнанні можуть бути переведені фабрики хімічної чистки і фарбування одягу, комплексні підприємства по пранню білизни і хімічної чистки, ательє термінової хімічної чистки, а також пересувні майстерні хімічної чистки.

У зв'язку з тим, що машини для хімічної чистки не можуть забезпечити якісного віджимання виробів, що оброблені водними розчинами з використанням миючих засобів, віджимання одягу з метою скорочення тривалості процесу обробки повинно проводитись у центрифугах, якими кожне підприємство хімічної чистки повинно додатково комплектуватися. Дегазацію і дезинфекцію бавовняного одягу і білизни, а також посуду, слід проводити кип’ятінням у 2%-му содовому розчині. Для дезинфекції виробів із тканини можна використовувати, крім того, гарячу праску.

Взуття, одяг, килими, подушки та інші предмети, які кип'ятити не можна, для дегазації і дезинфекції необхідно здавати на станцію знезаражування.

При роботах, що пов'язані з дегазацією, дезинфекцією і дезактивацією, необхідно обережно поводитися з знезаражуючими розчинами. Обтиральні матеріали, що використані при таких роботах, слід складати у спеціально відведені місця, а потім спалювати (матеріали після дезактивації можна закопувати у землю).

Після проведення робіт на зараженій місцевості, а також робіт, що пов'язані із знезараженням робочих місць і квартири, треба обов'язково пройти повну санітарну обробку.

РЕЖИМИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИС ТУ НАСЕЛЕННЯ. ПРАВИЛА ПОВОДЖЕННЯ І ДІЇ В УМОВАХ РАДІОАКТИВНОГО ЗАРАЖЕННЯ МІСЦЕВОСТІ.

Після оголошення загрози нападу противника обстановка може змінюватися вельми швидко. У певний момент виникне потреба подати один із сигналів оповіщення ЦО. Мета сигналів - своєчасно попередити населення міст і сільської місцевості про виникнення безпосередньої загрози застосування противником ядерної, хімічної, бактеріальної або іншої зброї, аварій на атомних електростанціях і про необхідність вживання засобів захисту. Сигнали подаються органами цивільної оборони, захисту населення і територій (управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення району (міста обласного підпорядкування, області, АР Крим, міст Києва та Севастополя), а у окремих випадках МНС України.

Для попередження населення про радіоактивне зараження встановлені наступні сигнали:

"Повітряна тривога'', "Радіаційна небезпека". Ці сигнали подаються управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення району (міста обласного підпорядкування, області, АР Крим, міст Києва та Севастополя), завчасно, для привернення уваги подаються звукові сигнали (сиренами, гудками тощо), які вважаються попереджувальними сигналами.

Сигнал "Увага всім", по якому населення зобов'язане ввімкнути наявні засоби зв'язку для прослуховування екстреного повідомлення. Після чого буде передаватися мовна інформація з використанням державних мереж дротяного, радіо- і телевізійного мовлення, в якій буде вказаний порядок дій на період радіоактивного зараження.

За сигналом "Радіаційна небезпека" може бути наступний варіант тексту повідомлення: "Увага! Говорить управління (відділ) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення району (міста, області). Громадяни! Виникла безпосередня загроза радіоактивного зараження.

Приведіть у готовність засоби індивідуального захисту і тримайте їх постійно при собі. За командою надягніть їх. Для захисту поверхні тіла від забруднення радіоактивними речовинами - використовуйте спортивний одяг, комбінезони і чоботи.

При собі майте плівкові (полімерні) накидки, куртки або плащі. Перевірте герметизацію житлових приміщень, стан вікон і дверей.

Загерметизуйте продукти харчування і створіть у ємностях запас води.

Укрийте свійських тварин і корми. Сповістіть сусідів про отримання інформації. Надайте в цьому допомогу хворим і старим.

Надалі дійте відповідно до вказівок управління (відділ) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення району (міста, області) ".

Можливий інший текст повідомлення, приблизно аналогічний цьому.

Текст передається з повторенням протягом 5 хвилин. Це мовне повідомлення є рекомендаціями для кожного громадянина про порядок дій щодо забезпеченню себе і своїх рідних від радіоактивного зараження.

Радіоактивному зараженню (РЗ) при ядерних вибухах піддається не лише район, що прилягає до місця вибуху, але й місцевість, що віддалена від нього на багато десятків і навіть сотень кілометрів. При цьому на великих площах виникають зони зараження, що являють небезпеку для особового складу військ, невоєнізованих формувань ЦО і населення протягом тривалого часу.

Найбільш сильне радіоактивне зараження місцевості відбувається при підземних, наземних вибухах. Радіоактивне зараження при повітряних вибухах суттєвої небезпеки не викликає, вражаюча їх дія на місцевості визначається загальним зовнішнім опроміненням. Характеристикою їх вражаючої дії є доза радіації зовнішнього опромінювання, яку може отримати людина за час перебування в заражених районах. За ступенем зараження і можливим наслідкам зовнішнього опромінювання (як у районі вибуху, так і на сліді хмари) прийнято виділяти зони зараження. Розміри і конфігурація, їх характер і ступінь зараження місцевості залежить, головним чином, від потужності і виду вибуху, метеоумов, часу, що минув після вибуху, кількості вибухів і відносного розташування їх центрів. На це також справляє вплив рельєф місцевості, тип ґрунту в районі вибуху, лісові масиви та інші фактори.

Положення зони зараження визначається напрямком середнього вітру, з яким співпадає її вісь. За своєю конфігурацією (якщо напрямок вітру на різних висотах однаковий) зона утворює півколо з навітряної від центру вибуху сторони і витягнутий у напрямку середнього вітру еліпс. Площа зони приблизно дорівнює добутку довжини на ширину і коефіцієнт 0,8.

Ступінь зараження місцевості оцінюється рівнями радіації, що вимірюються у рентгенах або радах на годину (Р/год), а ступінь ураження людей внаслідок зовнішнього опромінювання визначається величиною дози радіації (що вимірюється у рентгенах або радах).

Для характеристики зон зараження із врахуванням небезпеки перебування в них людей користуються дозами радіації з моменту випадіння радіоактивних речовин до їх повного розпаду (Д). Умовно прийнято виділяти декілька зон радіоактивного зараження:

- зона помірного зараження (А), на її межі Д дорівнює 40 Р;

- зона сильного зараження (Б) - Д дорівнює 40 Р;

- зона небезпечного зараження (В) - Д дорівнює 1200 Р;

- зона надзвичайно небезпечного зараження (Г) дорівнює 4000 Р. Ближче за віссю до центру вибуху дози радіації будуть ще більшими.

Випадіння атмосферних опадів під час формування зон у 5-10 разів і більше збільшить ступінь зараження місцевості. Її рельєф також суттєво спотворить картину зараження. На схилах гір, що повернуті до навітряної сторони, рівні радіації будуть вищі, а з підвітряної - нижчими у 2 -5 і більше разів, ніж на рівнинній місцевості. І тип ґрунту в районі вибуху справить свій вплив. Так, при наземних вибухах в районах з піщаним ґрунтом рівні радіації в зонах зараження будуть в 2 -3 рази вищими за табличні. Лісові масиви в середньому в 2,5 рази зменшують рівні радіації у порівнянні з відкритою місцевістю.

Розміри зон радіоактивного зараження також можуть бути самими різними. При наземному ядерному вибуху потужністю 50 кт на рівнинній місцевості (швидкість вітру 50 км/год) довжина зони А досягає 111 км при ширині 11 км, зони Б - 43,5 км, зони В - 23,3 км відповідно. Для інших тротилових еквівалентів та іншої швидкості вітру характеристики, зрозуміло, будуть іншими. Аналізуючи ці дані, слід мати на увазі, що в деяких випадках можна евакуювати людей - із зон сильного і небезпечного зараження у напрямках, перпендикулярних до їх вісі. Такі відстані, як 2,5 -1,5 км, можна пройти навіть пішки за 20-30 хвилин, не чекаючи повного формування зон.

РЕЖИМИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ.

Загальні положення.

При застосуванні противником ядерної зброї або при аваріях на радіаційно небезпечних об'єктах з викидом радіоактивних речовин, створюється велике радіоактивне зараження місцевості, в результаті чого виникає загроза ураження людей, порушення виробничої діяльності об'єктів народного господарства.

Радіоактивне зараження місцевості ускладнює організацію і проведення РіНАР. Без вжиття заходів захисту неминучий вплив радіації на населення, особовий склад формувань, робітників і службовців у дозах, які можуть призвести до їх ураження.

З метою виключення масових радіаційних втрат і переопромінення населення, робітників і службовців, формувань ЦО понад встановлених доз, їх дії в умовах радіоактивного зараження строго регламентуються і підпорядковуються режиму радіаційного захисту.

Режими радіаційного захисту - це порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного зараження, що передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення. Додержання режимів радіаційного захисту виключає радіаційне ураження і опромінення людей понад встановлених доз опромінення.

На воєнний час:

- одноразове опромінення протягом перших 4 діб - 50 рад;

- багаторазове опромінення протягом ЗО діб - 100 рад;

- багаторазове опромінення протягом 3 місяців - 200 рад;

- багаторазове опромінення протягом року - не більше за 300 рад.

На мирний час – у відповідності з НРБУ-1997 (Нормами радіаційної безпеки України 1997 року).

1. Режими радіаційного захисту населення включають три основних етапи:

І етап - укриття населення в ПРУ;

П етап - наступне укриття населення в будинках і ПРУ;

Ш етап - проживання населення в будинках з обмеженим перебуванням на відкритій місцевості протягом 1-2 годин на добу.

2. Режим радіаційного захисту робітників і службовців на об’єктах господарської діяльності (ОГД) включає три основних етапи:

І етап - тривалість припинення роботи ОГД (термін неперервного перебування людей у захисній споруді);

П етап - тривалість роботи ОГД з використанням для відпочинку захисних споруд;

Ш етап - тривалість роботи ОГД з обмеженням перебування робітників і службовців на відкритій місцевості.

Режими радіаційного захисту розроблені з урахуванням тривалості роботи кожної зміни 10-12 годин.

Режими радіаційного захисту (РРЗ) населення, робітників і службовців при вахтовому методі роботи на місцевості, що заражена радіоактивними продуктами від АЕС, включають два основних етапи:

а) РРЗ населення:

І етап - укриття в герметизованих приміщеннях на термін не менше 4 годин;

П етап - тривалість проживання населення з обмеженим перебуванням на відкритій місцевості - до 1-2 годин на добу.

б) РРЗ робітників і службовців:

І етап - укриття в герметизованих приміщеннях на термін не менше 4 годин;

П етап - час роботи об'єкту вахтовим методом.

Вахтовий метод роботи - це цілодобова робота ОНГ у 4 зміни. Дві зміни працюють на об'єкті неперервне протягом 3,5 діб. Кожна зміна працює 6 годин і 6 годин відпочиває у захисних спорудах на об'єктах. Після закінчення робіт (через 3,5 діб) ці зміни вибувають на відпочинок на незаражену місцевість. На вахту заступають наступні дві зміни.

Порядок вибору і введення в дію режимів захисту. Режими радіаційного захисту населення вводяться в дію рішенням НЦО міст, районів та інших населених пунктів.

Режими робітників і службовців на ОГД вводяться в дію рішенням НЦО об'єктів. На території населеного пункту або об'єкту господарської діяльності режим вибирається: по максимальному рівню радіації; - по найменшому значенню Кпосл. захисної споруди. Тривалість додержання режиму радіаційного захисту і час припинення його дії встановлюється начальником ЦО населеного пункту (ОГД) з урахуванням конкретної радіаційної обстановки. Для вибору режиму радіаційного захисту необхідно знати:

- рівні радіації на території населеного пункту (ОНГ) на 1 год. після ядерного вибуху (аварії на радіаційно небезпечному об'єкті);

- коефіцієнти послаблення житлових приміщень, в яких проживає населення: дерев'яні одноповерхові будинки, кам'яні (блочні) одноповерхові будинки, багатоповерхові кам'яні (блочні) будинки; коефіцієнти послаблення ЗС (ПРУ), підвали одноповерхових дерев'яних кам'яних і блочних будинків, підвали багатоповерхових кам'яних і блочних будинків, сховища.

Режими радіаційного захисту вибираються у наступній послідовності: визначити рівень радіації на території населеного пункту (ОНГ) на 1 годину після ядерного вибуху (аварії на радіаційне небезпечному об'єкті). Для цього використати: дані таблиці №1 і формулу (а); вибрати Кпосл. житлових приміщень і захисних споруд (табл.№2); вибрати типовий режим радіаційного захисту.

Таблиця 1.

а) Р₁ = Р_t х К_t;де:

Р₁ – рівень радіації на 1 годину після вибуху;

Р_t – рівень радіації на час t;

К_t – коефіцієнт перерахунку рівнів радіації.

Таблиця 2.

Об'єм і характер захисних заходів, як правило, встановлюється рішенням начальників і рекомендаціями органів управління цивільної оборони, захисту населення і територій. Ними визначаються терміни і порядок проведення захисних заходів у мирний час, в період появи реальної загрози нападу противника і в обстановці, що. склалася після ядерного вибуху противника (або при аварії на АЕС). Але за всіх обставин важлива роль належить самому населенню, яке повинно знати і вміти застосовувати способи захисту, строго додержуватись правил і норм поведінки на радіоактивне зараженій місцевості. У першу чергу треба підготувати необхідні засоби захисту та визначити порядок їх використання.

У ряді випадків виникне потреба поповнити захисні споруди, яких не вистачає, за рахунок пристосування під ПРУ щілин, землянок, підвалів, сховищ, підземних переходів, різних траншей та інших споруд. Всі роботи по дообладнанню укриттів, герметизації приміщень, посиленню перекриттів і підвищенню захисних властивостей можуть бути швидко виконані лише за активної участі всього дорослого населення. За відсутності табельних засобів захисту використовуються простіші (протипилові тканинні маски, ватно-марлеві пов'язки тощо), що виготовляються своїми силами.

Важко припустити, що завчасно буде відомий час, протягом якого треба буде знаходитись у захисних спорудах. Тому неминуче виникає складна задача забезпечення людей продуктами харчування, водою, медикаментами. Необхідно кожному завчасно запастися ними, надійно укрити або запакувати, щоб запобігти їх зараженню.. .

Під безпосередньою загрозою слід розуміти імовірність радіоактивного зараження території не пізніше, як за 1 годину після оповіщення. Тому в населених пунктах і районах, де виявлено РЗ, або у напрямку яких рухається радіоактивна хмара, подається сигнал. За цим сигналом всі надягають респіратори (протипилові тканинні маски або ватно-марлеві пов'язки, а за їх відсутності - протигази), беруть підготовлений запас продуктів харчування і води, медикаменти, предмети першої необхідності і йдуть у сховища або протирадіаційні укриття.

Якщо обставини вимушують укритися у будинку (квартирі) або виробничому приміщенні, то необхідно, не гаючи часу, закрити вікна і двері, завісити їх цупкою тканиною, закрити всі щілини, що маються. У тому випадку, якщо люди вже опинилися в зоні зараження або їм треба буде подолати її, вони повинні прийняти радіозахисні засоби.

При повному з'ясуванні радіаційної обстановки у межах зони А першу добу можна знаходитись у простіших захисних спорудах і у звичайних загерметизованих приміщеннях. Населення тут не отримає доз радіації, які могли б призвести до втрати працездатності. Прийом радіозахисних засобів не обов'язковий.

У зоні Б небезпека радіаційного ураження значно зростає. Тут уберегти людей від опромінення можна лише у спорудах з коефіцієнтом захисту не нижчим, як 20. Перебування людини на відкритій місцевості протягом перших 12 годин після випадіння РР може вивести її з ладу. У даному випадку виникне потреба приймати радіозахисні засоби.

У зоні В на відкритій місцевості і у дерев'яних будівлях, навіть при короткочасному знаходженні там, люди можуть зазнати важких радіаційних уражень, особливо у першу добу після ядерного вибуху. Тому населення треба укривати у сховищах і ПРУ з коефіцієнтом захисту не нижчим за 50. Дії на зараженій місцевості повинні бути строго регламентовані, причому треба буде застосовувати радіозахисні засоби.

Якщо люди опиняться ще ближче до центру ядерного вибуху, у зоні найбільш небезпечного радіоактивного зараження (зона Г), то від важких уражень і втрат їх можуть зберегти лише сховища з високим коефіцієнтом захисту (не .нижче 200). Знадобиться здійснювати весь комплекс медичних заходів з профілактики променевої хвороби.

Однак зони підвищеної радіаційної небезпеки складатимуть невеликий процент на всьому сліді радіоактивної хмари (5-6% при потужності вибуху 50 кт і швидкості вітру 50 км/год). Тому, якщо вжити необхідних заходів захисту, радіаційні втрати населення можна буде звести до мінімуму.

При ядерних вибухах ступінь радіоактивного зараження, а також форма і розмір районів зараження залежать від потужності і виду ядерного вибуху, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, часу, що минув після вибуху, характеру ґрунту і рослинності.