Судово-психіатрична оцінка маніакально-депресивного психозу.

Маніакально-депресивний психоз (МДП), або (біполярний афективний розлад F-31, циркулярний психоз, циклофренія) – захворювання, що має перебіг у формі маніакальних і депресивних фаз, розділених між собою найчастіше інтермісіями, тобто повною відсутністю психічних розладів під час цих світлих проміжків і збереженням властивих хворому до початку захворювання особистісних характеристик, навіть після багатьох років захворювання. Частіше хворіють жінки віком 35–55 років (70% захворювань на МДП). Значну роль у генезі цього захворювання відіграє обтяжена спадковість (80% випадків) та інші захворювання.

Маніакальна фаза МПД визначається клінічною картиною ведучого в цій фазі маніакального синдрому. Характеризується підвищеним радісним настроєм, прискоренням темпу мислення, мовним і руховим (психомоторним) збудженням – т. зв. маніакальною тріадою основних симптомів. Для хворих характерна переоцінка своїх можливостей, здібностей і т. д. Це, здебільшого, стосується фізичних можливостей хворих, професійної діяльності, творчості. Через надто бурхливу діяльність, загальне пожвавлення, відчуття припливу сил у всіх цих сферах довкола хворого – на роботі, вдома, в лікарні відбувається справжня дезорганізація, реальний безлад. Найбільш пом’якшеною формою МДП є циклотимія, при якій симптоми маніакальної та депресивної фаз невиразні. Так, не спостерігається зайвої пожвавленості чи виразної рухової загальмованості, скутості. Хворі найчастіше продовжують працювати і жити як звичайно.

Необхідність у судово-психіатричній експертній оцінці протиправних діянь осіб, котрі страждають на МДП, може виникати як стосовно таких дій під час клінічного перебігу фаз захворювання, так і тих, що були вчинені під час світлих проміжків.

У стані загострення хвороби, під час психотичного нападу, хворі втрачають здатність критично та свідомо оцінювати свої вчинки і можливість адекватно керувати поведінкою. В маніакальному стані вони часто порушують норми суспільного життя і правопорядку: вчиняють сварки, бійки, алкогольні ексцеси, інколи навіть прилюдні розпусні дії, а при сильному збудженні вдаються до агресивних насильницьких дій. У такому стані частими є скандали, розтрати, хабарі, незаконні майнові угоди й оборудки.

У депресивному стані через значну психомоторну загальмованість, зниження розумової продуктивності антисоціальні вчинки хворих рідкісні. В таких станах питання про судово-психіатричну експертну оцінку може виникнути в зв’язку як із завершеним, так і незавершеним самогубством, а також із т. зв. розширеним самогубством. В останньому випадку провідним мотивом є те, що хворі з тяжкими депресивними переживаннями вважають приреченими не тільки себе, а й своїх близьких і з метою позбавлення їх від “неймовірних страждань” вбивають спочатку їх, а потім і себе. Про депресивні, інколи приховані розлади слід пам’ятати й у випадках, коли такі особи стають звинувачуваними, свідками чи потерпілими, а також враховувати можливість самообмовляння, самозвинувачення у таких хворих.

Ускладнення в експертній оцінці можуть виникати тоді, коли на час експертизи клінічні ознаки фази минули. У таких випадках потрібен детальний аналіз поведінки, матеріалів справи і всіх можливих відомостей про психічний стан особи в момент вчинення правопорушення. Якщо воно скоєне під час психозу, то виноситься заключення про неосудність та експертний висновок про доцільність застосування примусових заходів медичного характеру, особливо в разі соціальної небезпечності хворого.

У цивільному процесі угоди й інші юридичні акти, укладені в психотичному стані, визнаються недійсними у зв’язку з недієздатністю особи.

Особи, які вчинили злочин в одній із фаз циклотимії чи під час ремісії МДП, визнаються осудними. Однак, за наявності коротких світлих проміжків із тривалими хворобливими фазами МДП, перехідними станами цих осіб необхідно розглядати як хворих на тяжку хронічну душевну хворобу з частими загостреннями, а, отже, визнавати неосудними.