Заочна судово-психіатрична експертиза в карному і цивільному процесі.

Заочна (посмертна) судово-психіатрична експертиза проводиться лише за матеріалами справи, медичними й іншими документами без особистої участі та обстеження підекспертного. Такий вид експертного дослідження проводиться, коли очне обстеження особи неможливе через, наприклад, перебування за кордоном або коли посмертно необхідно встановити стан психічного здоров’я особи в той чи інший період її життя. Посмертна експертиза необхідна при розгляді справ про самогубства, а в цивільному процесі – коли виникають сумніви в психічному здоров’ї особи, котра померла, при факті складання дарчого акта, заповіту чи іншої юридичної дії. Судово-психіатричне експертне дослідження базується на показаннях свідків, що характеризує особу; часом варто проводити допит рідних, близьких і знайомих за участю судового психіатра. Аналізуються також медичні документи, листи, щоденники тощо. За недостатністю матеріалів експерти мають підставу для відмови від остаточних висновків.

Судово-психіатричні експерти не мають права самостійно замінювати один вид експертизи іншим, а якщо в постанові не вказано вид експертизи, то експерт може самостійно обрати доцільний вид експертного дослідження.

Питання, що підлягають вирішенню при виробництві судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі.

Відповідно до питань, які ставить суд перед судово-психіатричними експертами, залежно від характеру юридичного акту чи позову при складанні висновку про психічний стан учасників цивільного процесу дається експертна оцінка психічного стану досліджуваних як на час обстеження, так і, відповідно, ретроспективно або прогностично.

Однією з найбільш поширених у цивільному процесі є судово-психіатрична експертиза, що призначається у справах про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною (статті 36, 39 ЦКУ) та про необхідність встановлення над нею опіки чи піклування, коли визначальними для експертного висновку має бути констатація наявності у досліджуваного критеріїв недієздатності чи обмеженої дієздатності. Призначення опіки піклувальника чи опікуна відповідно в таких цивільних справах має бути обов’язковим (ст. 241 ЦПКУ). Недієздатна особа не розуміє значення своїх дій і не може керувати ними, тому без призначення судом опікуна вона не може правильно розпоряджатися своїм майном, без шкоди власному добробутові укладати угоди, здійснювати юридичні акти. Заперечення необхідності опіки є по суті запереченням самого факту недієздатності.

У справах про визнання угоди недійсною, згідно з позовом про недійсність юридичних актів купівлі-продажу майна, обміну житлової площі, дарчих актів, заповітів тощо, судово-психіатричний експерт повинен визначити психічний стан особи на момент укладання угоди, початок захворювання, його глибину і виразність.

При вирішенні таких цивільних справ суд не визнає дійсними юридичні акти, які були здійснені особою, що була позбавлена чи обмежена у дієздатності (статті 36, 39 ЦКУ), або особою хоч і дієздатною, але такою, що в момент укладання угоди перебувала у стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Якщо судом за допомогою судово-психіатричної експертизи буде встановлено, що психічні розлади виникли після укладання угоди, то вона визнається дійсною.

Позов про визнання шлюбу недійсним. Згідно з п. 1 ст. 40 Сімейного кодексу України (СКУ), шлюб може бути визнаний недійсним, якщо згоду на вступ у нього

було отримано від особи, яка на той час через свій хворобливий стан не могла розуміти власні дії та керувати ними. Судово-психіатричний експертний висновок у таких випадках повинен містити характеристику психічного стану досліджуваного в момент вступу в шлюб. При цьому для визнання шлюбу недійсним важливо не лише встановити наявність в особи душевної хвороби, а й уточнити час її виникнення відносно часу вступу в шлюб, щоби відповісти на питання про можливість розуміння особою на той час значення своїх дій і керування ними.

Позов про розірвання шлюбу. При розірванні шлюбу йдеться про припинення подружніх стосунків на майбутнє, якщо один із членів сімейної пари захворів напсихічне захворювання під час сумісного проживання подружжя. У справах цієї категорії експерти встановлюють, чи немає у досліджуваного таких психічних розладів, які би могли перешкоджати подальшому сумісному проживанню подружжя і збереженню сім’ї. Основна увага тут приділяється експертній оцінці емоційної збереженості хворих, наявності грубих психопатичних і психічних розладів (наприклад, маячення ревнощів), які унеможливлюють подальше спільне проживання подружжя, виховання ними дітей.

Спірні питання про можливість брати участь у вихованні дітей. У цих випадках експерти повинні визначити, чи може досліджуваний за своїм психічним станом виховувати дітей, а також, чи він є небезпечним для своєї дитини за умови сумісного з нею проживання. Вирішуючи такі питання, судово-психіатричні експерти повинні визначити психічний стан особи не лише на час проведення експертизи, а й на майбутнє, з урахуванням тих психічних розладів, які могли би становити небезпеку для дитини. Це – наявність грубих психопатичних і психічних розладів, маячних ідей ревнощів, впливу, переслідування, отруєння, настирливих спроб вчинити самогубство, агресивних дій, що спрямовані на конкретних осіб із близького оточення, в т. ч. одного з подружжя, дітей, онуків та інших членів родини.

Справи цієї категорії не слід ототожнювати зі справами про позбавлення батьківських прав на основі ст. 164 СКУ, згідно з якою суд позбавляє батьківських прав особу, котра винна у невиконанні своїх батьківських обов’язків з виховання дітей. При глибокому психічному розладі вина особи виключається, а тому суд приймає рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ст. 164 СКУ).

Позов про відшкодування спричиненої шкоди. Відповідності до ст. 1184 ЦКУ душевно хворий, визнаний недієздатним, не несе відповідальності за спричинену ним шкоду. Відповідальність за шкоду буде нести опікун або установа, зобов’язана здійснювати за ним нагляд, але тільки при доведенні виникнення шкоди з їх вини. За спричинену шкоду не відповідає також громадянин, хоч і дієздатний, але який знаходився у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій чи керувати ними. Однак такий громадянин не звільняється від відповідальності, якщо

сам привів себе у такий стан вживанням алкоголю або наркотичних речовин чи іншим способом (ст. 1185 ЦКУ). Отже, в таких випадках основне завдання судово-психіатричної експертизи полягає в ретроспективній оцінці психічного стану громадянина в момент спричинення ним шкоди.

Посмертна експертиза для вирішення питання про психічний стан особи на момент складання заповіту чи договору дарування. Тут звертається увага на логічність викладу і дій, відповідність попередніх відносин з особою, об’єктивні життєві обставини, немотивованість дій, навіюваність особи. Для складання висновку письмові документи порівнюють з даними медичної документації, показаннями свідків і матеріалами справи та додатковими даними.

Визначення психічного стану свідка, що інколи проводиться у цивільнихсправах судово-психіатричними експертами, потребує надання висновку, чи може ця особа виступати свідком у суді і чи не позбавляє психічна хвороба можливості правильно сприймати факти, які мають значення для справи і давати про них правильні свідчення. Про дієздатність свідка питання в таких випадках не ставиться.