Охарактеризуємо юридичний критерій.

У літературі було зазначено, що юридичний критерій не­осудності відіграє двояку роль: 1) визначає справжній зміст неосудності, тому що тільки він дозволяє визначити, чи усві­домлювала особа під час вчинення суспільно небезпечного ді­яння свої дії (бездіяльність) і чи могла вона в цей момент ке­рувати ними; 2) встановлює межі дії медичних критеріїв і, тим самим, визначає межу між осудністю і неосудністю.

Юридичний критерій неосудності полягає в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме вна­слідок наявності психічного захворювання, — тобто критерію медичного. У частині 2 ст. 19 юридичний критерій неосудності вира­жений двома ознаками: 1) інтелектуальною — особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою — особа не могла керувати своїми діями. Під «своїми діями» тут розу­міється не будь-яка поведінка психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені пев­ною статтею КК.

Інтелектуальний критерій неосудності означає, насамперед, що особа не розуміє фактичної сторони, тобто не розуміє дійс­ний зміст своєї поведінки (не розуміє, що вчинює вбивство, підпалює будинок і т. д.), а тому не може розуміти і його су­спільної небезпечності. Наприклад, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй в тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким засобом вона вилікує її від тяжкої недуги. У кінцевому підсумку це призвело до смерті ди­тини, а в її тілі було виявлено понад сорок голок. Інтелектуальна ознака також означає, що особа не здатна розуміти суспільно небезпечний характер своїх дій. У низці випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фак­тичну сторону своєї поведінки. Зокрема, хворий, який страж­дає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де веселилася молодь. Тут він ро­зумів фактичну сторону своїх дій, однак внаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.

Вольовий критерій неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, що вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю). Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов'я­зана зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність), вона не може і керувати ними. Однак можливі ситуації, коли особа усвідомлює фактич­ну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну не­безпечність своїх дій та їх наслідків, однак не може керува­ти своєю поведінкою. Визначені особливості інтелектуальної та вольової ознак і обумовили те, що в кримінальному законі (ч. 2 ст. 19) вони розділені між собою сполученням «або». Тим самим законода­вець підкреслив не тільки їх відносну самостійність, але, голо­вне, він закріпив їх рівне значення при визначенні поняття не­осудності.

Таким чином, юридичний критерій містить у собі ознаки, що ви­значають тяжкість захворювання, глибину враження психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідом­лювати характер вчинюваного діяння, його наслідки, і керува­ти своїми вчинками. У цьому виявляється нерозривний зв'язок медичного та юридичного критеріїв, що й обумовило необхід­ність у ч. 2 ст. 19 закріпити змішану формулу неосудності.

Отже, особа може бути визнана неосудною тільки тоді, ко­ли встановлена одна з ознак юридичного критерію на підставі хоча б однієї з ознак медичного критерію.