Медичний і юридичний критерій недієздатності.

Критерії недієздатності, якими керується суд і стосовно яких повинні давати висновки психіатри-експерти, сформульовані в ст. 16 ЦК України, де зазначається: «Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним. Над ним встановлюється опіка. В разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності».

Таким чином, у понятті недієздатності, як і у формулі неосудності, наявні два критерії: медичний — наявність душевної хвороби або недоумства і юридичний - неможливість розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Медичний критерій має два поняття. Душевна хвороба як узагальнене поняття об'єднує різноманітні за своєю клінічною картиною форми психічних захворювань. Симптоматика хворобливих психічних розладів може бути різною за своїм вираженням, глибиною і тяжкістю. Різними також є варіанти перебігу психічного захворювання. У ряді випадків відзначається уповільнений темп розвитку хвороби, при якому психічні зміни зростають поступово, тривалий час не впливають на здатність самостійно здійснювати свої цивільні права. В інших випадках має місце швидке формування стійких розладів особистості, які визначають порушення соціальної адаптації і неможливість самостійно здійснювати свої цивільні права.
Недоумство означає стан виразного, глибокого збіднення психічної діяльності, коли порушується соціальне функціонування особи як і при душевній хворобі.

Юридичний критерій - нездатність розуміти значення своїх дій або керувати ними - визначає глибину і тяжкість психічного розладу, який позбавляє хворого самостійно здійснювати свої цивільні права і обов'язки.

Для визнання особи недієздатною необхідна наявність і медичного, і юридичного критеріїв, який і визначає власне судово-психіатричну оцінку. Таким чином, установлення діагнозу психічного захворювання ще не є достатньою підставою для визнання особи недієздатною. Вирішальне значення в таких випадках належить ступеню і глибині психічних розладів, які визначають недієздатність психічно хворих, тобто юридичному критерію.

Особи, які визнані недієздатними, не втрачають своїх прав на володіння майном, на його спадкування за заповітом і т. ін., але вступати в права спадкування, дарувати, заповідати, продавати вони можуть лише через посередника і за згодою опікуна. Визнання громадянина недієздатним здійснюється тільки судом.

Клопотатися перед судом про визнання психічно хворого недієздатним можуть члени його сім'ї, профспілкові й інші громадські організації, прокурор, органи опіки і піклування, психіатричні лікувальні заклади (ст. 256 ЦПК України). У заяві про визнання громадянина недієздатним повинні бути викладені обставини, що свідчать про наявність у нього психічного розладу, внаслідок якого громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Справи цієї категорії розглядаються з обов'язковою участю прокурора і органу опіки і піклування. Виклик до судового засідання самого хворого визначається станом його здоров'я (ст. 259 ЦПК України). Суд за наявності достатніх даних про психічну хворобу чи слабоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу.

У виняткових випадках, коли психічно хворий ухиляється від експертизи, суд на своєму засіданні за участю психіатра і прокурора може винести ухвалу про примусове направлення хворого на судово-психіатричну експертизу (ст. 259 ЦПК України).

У випадку видужання або значного поліпшення психічного стану особи, яка раніше була визнана недієздатною, на підставі висновку судово-психіатричної експертизи дієздатність судом може бути поновлена і скасована опіка (ст. 16 ЦК України, ст. 260 ЦПК України). Справа про визнання особи дієздатною розглядається судом за заявою членів сім'ї хворого, опікуна або державних органів і громадських організацій (ст. 260 ЦПК України).

Законодавство не визнає обмеженої дієздатності психічно неповноцінних осіб, але водночас допускає можливість її обмеження у сфері майнових угод і розпоряджень для громадян, схильних до зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами і тих, які ставлять у зв'язку з цим свою сім'ю в тяжке матеріальне становище (ст. 15 ЦК України). На підставі рішення суду таким особам призначається піклувальник, без згоди якого вони не можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати зарплату, пенсію або інші види прибутків і розпоряджатися ними. Після припинення цими особами зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами суд скасовує обмеження дієздатності і встановлене піклування.

Складаючи висновок про психічний стан учасників цивільного процесу експерт повинен враховувати характер цивільної справи, оскільки в кожному конкретному випадку це пов'язано з вирішенням питань, що ставить перед ним суд. Залежно від характеру юридичного акта чи позову це може вимагати ретроспективної, актуальної чи прогностичної оцінки психічного стану підекспертного.

При проведенні посмертних судово-психіатричних експертиз для вирішення питання про психічний стан особи на момент складання заповіту чи договору дарування необхідно робити аналіз змісту цих документів. У таких випадках звертають увагу на логічність викладу, відповідність попередніх відносин з особою, об'єктивні життєві обставини, немотивованість дій, навіюваність особи тощо. Для складання висновку письмові документи порівнюють з даними медичної документації, показаннями свідків та іншими матеріалами справи.

Необхідно пам'ятати, що експерт може оцінювати надані йому матеріали тільки з позицій своїх спеціальних знань. Експерт не має права розглядати питання правдивості чи хибності, достовірності чи недостовірності показань чи свідчень, які є в документах, які йому надаються.