Процес гниття трупа, його сутність; вплив різноманітних факторів на розвиток процесів гниття. Судово-медичне значення.

Гниття трупа — це складний мікробіологічний про­цес, при якому за участю мікроорганізмів відбувається розпад органічних азотистих, головним чином білкових, речовин. Аеробна флора зумовлює швидкий перебіг гнит­тя, тоді як анаеробна — повільний. Внаслідок гниття орга­нічних речовин утворюються амінокислоти, органічні кис-лоти, сірководень, метан, аміак, вуглекислий газ, меркап­тани, а також отруйні речовини — птамаіни, які за хімічни­ми і фізіологічними властивостями нагадують алкалоїди, а також холін, бетаїн, путресцин, кадаверин, його ізомери, нейридин та саприн. Газоподібні продукти гниття перехо­дять у повітря, розчинні — всмоктуються у землю, і з часом від білкової маси нічого не залишається.

Процеси гниття перебігають з різною інтенсивністю, яка зумовлюється рядом чинників. Так, найінтенсивніше воно відбувається при температурі +25-3 5°С. За умов низь­кої (0°С) і високої (+60°С) температури гниття припи­няється. Інтенсивність гниття залежить також від середо­вища, в якому воно відбувається. Так, на повітрі гниття відбувається особливо швидко, у воді в 2 рази, а в землі у 8 разів повільніше, ніж на повітрі.

Гниття складається з трьох етапів — утворення газів, розм'якшення тканин та їх розчинення.

З настанням смерті в травному каналі і дихальних шля­хах внаслідок гниття утворюються гнильні гази, які вже наприкінці доби виходять у повітря з отворів трупа. У цей час від трупа можна відчути специфічний запах сірковод­ню.

Перші наявні ознаки гниття з'являютьсяу товстій кишці, внаслідок чого через 24-36 год. після смерті виникає зелене забарвлення шкіри, передньої черевної стінки в правій підчеревній ділянці тіла трупа. Воно зумовлюється тим, що сірководень, який утворився у товстій кишці, сполу­чається з гемоглобіном із утворенням сульфгемоглобіну. Далі залізо, яке вивільняється при розпаді гемоглобіну, сполучається з сірководнем і інтенсивність зеленого забар­влення посилюється. На 3-5-у добу воно поширюється по всьому животу і переходить на статеві органи. У цей же час трупні плями набувають брудно-зеленого кольору. Шкіра трупа повністю стає зеленою в середньому на 8-12-у добу після смерті.

Внаслідок поширення мікроорганізмів по судинах на 3-4-у добу виникає гнильна венозна сітка в ділянці живота і стегон. Поступове накопичення гнильних газів у черевній порожнині призводить на 4-5-у добу до різкого здуття живота. Гнильні гази, поширюючись підшкірною клітко­виною, спочатку спричиняють утворення у ній гнильної емфіземи підшкірної жирової тканини, а надалі всіх тка­нин, внаслідок чого на 2-му тижні після смерті тіло трупа набуває величезних розмірів. Поряд із гнильною емфізе­мою виникають гнильні пухирі з рідиною, які лопаються та оголяють розташований під епідермісом шар шкіри.

У цей час із отворів рота, носа, відхідника, статевої щілини, гнильних пухирів і тканин витікає брудно-черво­на сукровиця. На 3-му місяці після смерті розміри гнильно зміненого трупа зменшуються, а внутрішні органи і ткани­ни перебувають у стані гнильної деструкції. Вони стають пінявими, брудно-зеленого кольору і, поступово розпада­ючись, нагадують напіврідку слизьку масу.

Протягом 2 місяців (якщо смерть настала влітку) або протягом року (в разі смерті взимку) відбувається часткове скелетування трупа, проте зв'язковий апарат ще збері­гається. Якщо ж труп лежить на землі, то через 1-3 роки відбувається повне його скелетування.

Гнильні зміни тканин трупа відбуваються послідовно, проте вплив різних чинників (зовнішніх і внутрішніх) може порушувати середній темп і послідовність розвитку гниття.

Таким чином, середні строки розвитку гниття трупа дозволяють встановити давність настання смерті. Крім того, на гнильно змінених трупах можна виявити тілесні пошкодження та деякі хворобливі зміни.

17. Муміфікація, жировіск, торф'яне дублення; пошкодження і знищення трупів комахами, тваринами. Судово-медичне значення.

Муміфікація виникає за умов сухого середовища, дос­татньої вентиляції повітря і підвищеної температури. Тому найчастіше вона відбувається влітку, коли труп перебуває на горищі, в сухому піщаному грунті або склепі. Початкові прояви муміфікації можуть спостерігатися у строк від 2 тижнів до 2 місяців. Повна ж муміфікація трупів різної маси і вгодованості може тривати від 1 до 12 місяців. Досить швидко муміфікуються трупи новонароджених і виснаже­них осіб. При муміфікації труп втрачає всю рідину і виси­хає, внаслідок чого його маса може становити до 1/10. Шкіра муміфікованого трупа стає буро-брунатною, набу­ває інтенсивної пергаментної щільності. Внутрішні органи також змінюються; зменшуються, стають сухими, безформними, часом плівчастими, внаслідок чого розпізнати їх неможливо. На муміфікованих трупах довго зберігаються травма­тичні пошкодження. На них майже завжди є численні сліди перебування жуків-шкіроїдів, різної форми і розміру, з дрібнозубчастими краями. Такий їх характерний вигляд дозволяє виключити їх травматичне походження. У стані муміфікації зберігається зовнішній вигляд трупа, що дозволяє встановити його стать, зріст, вік, індивідуальні особливості і завдяки цьому в деяких випад­ках провести його розпізнавання.

Жировіск. В умовах значної вологості при відсутності або нестачі повітря тканини трупа перетворюються у жи­ровіск. Під час хімічних змін, які відбуваються в трупі, жири розкладаються на гліцерин і жирові кислоти — олеїнову, пальмітинову і стеаринову. Розчинні у воді гліце­рин та олеїнова кислота вимиваються з трупа водою. В той же час пальмітинова і стеаринова кислоти сполучаються із солями лужних і лужноземельних металів. При цьому, якщо виникають сполуки цих жирових кислот із натрієм і калієм, то утворюється жировіск драглистої консистенції. У разі сполучення жирових кислот з кальцієм і магнієм утворюється щільний жировіск сірувато-білого кольору з сальним блиском і запахом згірклого сиру. Утворення жировоску починається вже через 2-3 місяці перебування трупа у відповідних умовах. Повністю всі тканини і органи перетворюються в жировіск у середньому через рік. У початкових стадіях жировіск нагадує тьмяне, згіркле масло з неприємним запахом. Через кілька років він стає сіро-білим і крихким, сироподібним, із незначним запахом. Досить часто ці дві стадії перебігають майже одночасно. За умов утворення жировоску значно краще зберігають­ся органи і тканини багатьох ділянок тіла, ознаки зажиттє­вих пошкоджень, хворобливі зміни та деякою мірою зовнішній вигляд трупа, що дозволяє проводити ідентифі­кацію особи.

Торф 'яне дублення виникає в разі перебування трупа в болоті або грунті, де є гумусні кислоти. Під їх впливом і дією таніну шкіра трупа стає щільною, темно-бурою, внутрішні органи значно зменшуються, а мінеральні солі кісток розчиняються і поступово вимиваються. Внаслідок цього кістки скелета стають м'якими, гнучкими, легко ріжуться, а за консистенцією нагадують хрящі. Торф'яне дублення фіксує пошкодження, які є на трупі, і дозволяє проводити ідентифікацію особи. Труп може зберігатися і за інших умов, коли припи­няється його гниття наприклад, труп перебуває в середо­вищі з високою концентрацією солей, у нафті, при низькій температурі навколишнього повітря, що часто буває взим­ку або в географічних регіонах з арктичним кліматом і в умовах вічної мерзлоти. Це має важливе значення для слідства і дозволяє судово-медичному експерту встанови­ти характер пошкоджень, причину смерті та орієнтовно визначити час її настання.

Пошкодження і знищення трупів комахами, твари­нами, птахами. За природних умов у біологічному роз­паді тіла трупа поряд з мікроорганізмами беруть участь ще й мухи, комахи, великі тварини — некрофаги, птахи, рослини. Під час розпаду трупа відбувається зміна попу­ляцій різних організмів. Якщо гниття трупа відбувається на повітрі і труп перебуває на грунті, то в ньому виникають умови, які забезпечують своєрідний мікроклімат (темпера­тура до 49°С і вологість) для комах-некробіонтів, які діста­ли назву ентомофауни трупа.

Окремий розділ судової медицини — судова ентомоло­гія вивчає біологію некробіонтів, їх місце і роль у процесі біологічного розпаду трупа, вплив на їх життєдіяльність чинників, які належать до умов перебування трупа.

В середньому після третьої доби від настання смерті, коли відбувається інтенсивне гниття трупа, у місцях його природних отворів (очі, рот, ніс) та у ділянках пошкоджень мухи починають відкладати сотні тисяч яєць, які через 10-30 год. перетворюються в личинки. Вони досить швидко знищують основну масу м'яких тканин трупа — новона­родженого за 10-12 діб, дорослої людини за 3-4 тижні. Далі личинки мух перетворюються у лялечки, а через 2 тижні — в мух. Таким чином, розвиток мух при температурі +15-20°С відбувається протягом 3 тижнів.

Крім личинок мух у розпаді трупа беруть участь жуки, які замінюють популяцію мух. Популяція жуків перебуває на трупі в середньому 504 доби і за цей час знищує м'які тканини, які ще залишились.

Протягом цього терміну розпад трупа триває внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів і плісеневих грибів. Після того, як з трупа зникають жуки-некробіонти, його подальший розпад спричиняється мікроорганізмами, діяльність яких за 27-976 діб залежно від температурних умов перебування трупа, призводить до розпаду скелета на окремі кістки. Через 4-5 років після смерті відбувається розпад і кісток.

Якщо труп перебуває в лісі, на відкритій місцевості, у приміщенні, воді, він може пошкоджуватись або знищува­тися свійськими чи морськими тваринами і птахами. Вста­новлення експертом факту пошкоджень трупа тваринами або птахами не становить значних труднощів. Так, наприк­лад, коти і собаки можуть спричиняти як значні дефекти шкіри і м'язів з нерівними велико і дрібнозубчастими краями, так і неправильно овальної форми рани переважно на лиці, передній і бічній поверхні шиї, кистях рук. Післясмертні пошкодження часом спричиняють і пта­хи, найчастіше ворони. Вони можуть викльовувати очі та ділянки тканин у вигляді круглястих або вікончастих от­ворів значної глибини діаметром 4-5 см. Часто трупи людей пошкоджуються гризунами — щу­рами і мишами, які об'їдають відкриті частини тіла. Такі пошкодження мають форму, близьку до овальної, та дрібно-фестончасті краї. Якщо труп перебуває у воді, його можуть пошкоджува­ти риби, раки та інші представники водяної фауни. Причо­му частини тіла, що прикриті одягом, як правило, не по­шкоджуються.