ЗНАННЯ ПРО ЖЕРТОВНІСТЬ ЯК ОСНОВУ БУТТЯ

Зв'язок людини з Богами забезпечується завдяки пожертвам, які людина добровільно призначає Богам. Найважливішою пожертвою всіх орінських народів був священний напій. Обряд урочистого пролиття Божественного напою у Вогонь був основою всякого моління і свята. Сам Вогонь є Богом і через "споживання" Ним нашої пожертви, ми поєднуємося з Божеством. Жертводавець спостерігає, як Боги беруть його дарунок, а жрець за допомогою відомих йому символів (колір вогню, напрямок і колір диму, шум крони священного дерева, під яким здійснюється обряд) віщує про майбутнє.

У Ведах докладно описана легенда про отримання оріями від Богів священного напою соми. Культу священної Соми присвячена ціла 9-та книга Рігведи. Сома — улюблений напій Індри-Перуна. Ним причащаються і воїни перед боєм. її приготування супроводжується спеціальними молитвами й ритуалами. Подібну легенду має також і Велесова Книга: "А ще хан буде сказано про те, як Квасуро одержав од Богів тайну і впровадив сурину. А то бо є спраги вгамування і ту мали до Радогощі, щоб Богам радіти і танцювати, віни кидаючи до С варт і співами славу Богам творячи. Квасур був сміливим мужем і сильним і про Богів був навчений. А тому Ладо до нього прийшовши, сказав йому залити меди водою й усуряти їх на сонці, себто суру утворити. А як вони перебродять, то перетворяться в сурицю і ту пиймо во славу Божеську" (дошка 22).

Отець же Богумпр отримав від Богів повчання, шо напій, який виготовив Квасуро. слід називати суриніею. Як видно з опису, обряд приготування напою супроводжувався підкиданням до Неба житнього вінка, шо свідчить про духовне значення цього напою, а також час його приготування, вірогідно, — після жнив.

Із яких же рослин виготовляли цей священний напій? "Це є жертва наша мед-сура на дев'ятисилі й шальвії удіяна і на Сонці ставлена на три дні, а потім крізь вовну ціджена, — і та буде наша жертва Богам Права, які є наші Праотці" (дошка 24-В). Дев'ятнсил відома нині лікарська трава. Шальвія — шавлія, шалфей (за В. Шаяном); за іншими перекладами — щавель (Б. Яценко). Дослідники Рігведи припускають, що арії, пересуваючись широкими просторами Євразії, використовували різні рослини, які росли на шляху від Європи до Індії. Є етнографічні відомості про український напій під назвою сур, який виготовляли з вівса, додаючи полин, як і при виготовленні пива. Велесова Книга згадує й про овес як пожертву Богові: "Жертву Тобі правимо — овсяне борошно і так співаємо славу і велич Твою" (дошка 31).

Мовні дослідження вказують, що індійська назва сома (хаома) пов'язана з коноплями як основною рослиною для її виготовлення. Наша назва Сура походить від назви сонця - Сур'я, так і су ритися - настоюватися на сонці.

Під час обряду Мати-Слава приносить русичам ріг. наповнений ме-дом-сурою: "Летить у Сварзі Перуниця і несе ріг Слави, так іспиймо його до кутаї" — слова, які жерці промовляють перед обрядом жертвопринесення і причастя до святого напою. "Іспити до кута" — те саме, що нині називаємо "випити до дна", бо в ріжка дном є кут. Дошка 4-А розповідає і про спосіб вживання священного напою: "Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч, натовчемо до нього шавлію іі інших трав, як рекли Пра-старотці, і даймо цьому суритися. І пиймо тричі во славу Богів п'ятикратно денно. Бо то наше почитания Богам повинні потребити і треба та буде зв'язком поміж нами".

Тричі за один прийом роблять по ковтку за кожного з Богів Триглава; так моляться п'ять разів на день. Треба — жертва; потребити — принести жертву. При пожертвуванні напоїв та іншої їжі, її зі спеціальною молитвою виливають чи кладуть у Вогонь, Воду, на Землю. До Вогнища також кладуть духмяні трави, пахощі яких при згорянні створюють відчуття урочистості й Божественного ладу: "тому вержемо до огнища трави й клечви Велеса славити..." (уривок з дошки 20). Вержемо — це кидаємо; клечва — клечання, дослівно "прикраса з трав", засушені трави, які використовувались в обряді Русалій і обов'язково мали бути спалені (викидати їх не можна, так само, як і обрядові вінки).

Християни звинувачували наших Предків русичів у кровожерливості, жорстокості, дикості. Неодноразово й нині серед упереджених людей чуємо нарікання на людські жертвопринесення, що нібито побутують у язичників. Велесова Книга достойно спростовує це звинувачення, неодноразово наголошуючи, що Богам даємо лише їжу, яку споживаємо самі: "Слава Богам нашим! Маємо істинну Віру, що не потребує людської жертви. А така діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і йому приносили жертву. Ми ж з мішком повну жертву даємо від трудів наших — просо, молоко і тук. Та Богів підкріпимо ягням на Коляди і на Русалії, в день Ярила і на честь Красної гори. Те Богам даємо на спомин про гори Карпатські" (дошка 7-А).

Згадки про пожертву "з мішком" є і у літописах10. Це означає лише, що пожертву не можна давати голою рукою, вона має бути загорнута в полотно, солому або спеціальний мішечок для пожертв; напої виливають на вогонь або на землю зі спеціальної чаші чи ріжка; хліб кладуть у вогонь спеціальною лопаткою (згадки про накриття пожертви є у греків і римлян. були нони відомі і в інших народів). Як бачимо, жертвували Богам те, що вироблено руками людськими (від трудів); тук — жир, масло як символи багатства, "і жертви іншої, як хліби немає. А ще виноград, і мед, і зерно дають до молінь тих" (дошка 26).

Таких застережень багато. "Це Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лише плоди, овочі, квіти і зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди, — ніколи не живу птицю, ані рибу. Це варяги дають жертву іншу і страшну чоловічу" (дошка 24-Б). Велесова Книга згадує також і про пожертву тварин, наприклад, ягнят, які приготовлялися спеціально для святкової братчнни, але найкращі частини віддавали Богам (спалювали на вогнищі), після чого до причастя приступала вся громада. Обряди жертвоприношень здійснювали спеціально освічені Волхви-кудеспики: "І це всяк Рід правився кудесником, що жертви творив. І всякий Рід мав старого кудесника, який іншим Радогощі давав. 1 се перший мав на чолі Дажбога, по Ньому ж і творив" (дошка 33). Начільні повязки із зображенням Сварги, коловорота — символів Сонця, були особливою відзнакою язичницьких священиків. Волхвів.