ЗАЛИШКИ ДАВНІХ ЗНАНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ ТА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ

Родові звичаї кожного народу належать до найстародавнінпїх. Здавна своїх Богів, кумирів, покровителів мав кожен рід, кожне плем'я. Рід включав не лише живих, aie й померлих Предків і ненароджених нащадків. Предок, помираючи, не залишає свій рід назовсім, він іде в потойбічний світ за "новим тілом". Згодом він повертається до життя через лоно жінки. Звідси бере початок звичай давати імена Предків новонародженим. Отже, народження уявлялося як новий прихід тих Прародичів, які на певний час відходили. Поховання покійника є виявом світоглядного уявлення про його перебування у родовому місці — в лоні Матері Землі. Недаремно багато курганів мають форму яйця, а в центрі поховання посилане жовтим піском або охрою, що нагадує жовток яйця.

За покійним не прийнято було плакати. У глибоку давнину його смерть уявлялась як перехід до гурту Предків, які померли раніше. Тому похорон-поминки (тризна) обертався своєрідним святом, що мало символізувати перемогу життя над смертю. Це були найархаїчніші звичаї нашого народу.

Для стародавніх українців все існуюче на землі жило лише у належності до роду. Поза родом не мислилося нічого: ні людей, ні тварин, ні рослин, ні рік, ні гір, ні вогню.

Людина є частиною природи, і це якнайкраще відчували наші Предки. Обожнення природи — найвиразніший світоглядний принцип.

Звичай вносити до хати зілля, трави, квіти, колосся пов'язаний із культом Предків. Вважалося, що душі померлих (Нав, Нав'я) живуть у полях, лугах, лісах, водах. Тому й у піснях та голосіннях звучать мотиви запитань: де зустрінеться людина зі своїм померлим родичем, в якому вигляді він з'явиться:

Відкіля вас дожидать,

Відкіля вас виглядать?

Чи вас із поля, чи вас із моря,

Чи з високої могили,

Чи з глибокої долини?

Або:

Чи ти зозулею прилетиш,

Чи соловейком?

Де я тебе перенайду –

Чи в траві на росиці,

Чи в городі на зіллячку?

Зв'язок живих із покійними не припиняється і після смерті. Предки можуть впливати на врожай, добробут родини, без них не відбуваються ні господарські, ні польові роботи. Для них залишається також і частка зібраного врожаю. Культ Предків був характерним для осілих землеробських племен. Зміна пір року також розглядалася як прихід і відхід Прабатьків: усе відбувається з волі Прави і Нави ("родителів").

Оскільки культові постаті були суто родинними (згадаємо трипільські модельки житла чи фігурки тварин — своєрідні урни для попелу спалених Предків), то і виконавцями культів початково були голова і члени родини. Обожнювалися діди, баби, батьки, прабатьки, праматері, пізніше — Род і Рожаниці.

У передхристпянські часи культові відправи здійснювалися Волхвами і жерцями язичницьких храмів. Вони не лише знали, як приносити жертви, здійснювати ритуали, але й були лікарями, ворожбитами, допомагати порадами, знати обрядові пісні-молитви.

Культовими зображеннями первісно були солом'яні ляльки, прикрашені стрічками дерева, снопи, маски на обличчях учасників обрядів тощо. Пізніше культовими зображеннями стали дерев'яні статуї, досить часто прикрашені золотом, сріблом та дорогоцінними самоцвітами, а також кам'яні скульптури (докладніше про це див. у розділі "Українська релігійна культура").