Спроба здійснення нової політики (середина 50-х – перша половина 60-х років)

Смерть Сталіна 5 березня 1953 р. внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла. Ці зміни були пов’язані з діяльністю Першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до розв’язання проблем суспільно-політичного життя.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

-люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

-відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з’їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т. п.);

-зросла роль Рад – як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

-викрито злочинну діяльність Л. Берії та його посіпак в Україні (П. Мешик та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте ця робота не була завершена. А з 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Так, протягом 1954-1959 рр. в Україні за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. чоловік;

- засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М. Хрущов на XX з’їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді «Про культ особи і його наслідки». З’їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи і репресій – їх пояснювали рядом помилок Сталіна та керівників МВС і КДБ - Єжова і Берії, багато фактів замовчувалося. Згодом склався культ особи самого Хрущова.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, залишалася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканими виявилися догми марксизму-ленінізму. Повної демократизації життя суспільства не відбулося.

Хрущов здійснив також ряд заходів щодо розширення прав республік, у т. ч. й України:

-українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. В1953 рр. першим секретарем ЦК КПУ було призначено О. Кириченка - першого українця на цій посаді (1953-1957 рр.). Відтоді першими секретарями КПУ призначалися тільки українці: М. Підгорний (1957-1963 рр.), П. Шелест (1963-1972 рр.), В. Щербицький (1972-1989 рр.);

-розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ;

-активізувалася діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то у 1955 р. – 29;

-внаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 р.

Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

Хрущовська «відлига» сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України.

Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання. Розпочалося видання багатотомного словника україномовних книжок.

Проте, з іншого боку, здійснювалися заходи, які послаблювали позиції української мови. У 1958 р. був прийнятий закон про зв’язок школи з життям, за яким, зокрема, батьки могли відмовитися від вивчення їхніми дітьми української мови.

Непослідовність «українізації» особливо виразно спостерігалась на результатах книговидавничої справи. У 1959 р. книжки українською мовою становили 53% усіх книг, опублікованих в Україні, а в 1965 р. цей показник вже знизився до 41% і далі неухильно зменшувався.

Вживалися заходи з метою підвищення престижу української науки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: «Українська Радянська Енциклопедія», «Історія української літератури». Видаються фахові журнали українською мовою.

Відтворюється історія українського народу: з 1957 р. почав видаватися «Український історичний журнал», почалася підготовка багатотомної «Історії міст і сіл України».

Було реабілітовано багато діячів української культури. Серед них - О. Олесь, М. Вороний, Г. Косинка, М. Ірчан, О. Досвітній, О. Ковінька, В. Мисик та багато інших. У газетах і журналах друкувалася велика кількість статей про повернуті українській культурі імена. Видавалися кращі твори реабілітованих письменників, з’явилися літературознавчі праці про них.

Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції - шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-х рр.). Провідними постатями серед них були письменники і поети І. Драч, Л. Костенко, М. Вінграновський, В. Симоненко, В. Стус, С. Гуцало, І. Калинець, художники А. Горська, П. Заливаха, В. Кушнір, літературні критики І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, діячі кінематографу С. Параджанов, Л. Осика, Ю. Іллєнко та багато інших.

Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало перекоси і лицемірство офіційної культури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо-естетичного пізнання світу. Воно вимагало гарантій вільного розвитку українського народу, його культури і мови.

Саме шістдесятники склали ядро дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін, і стали провідниками національного відродження (питання про дисидентський рух в Україні буде викладено далі).

Національно-культурні процеси переходили встановлені партією рамки лібералізації й на поч. 60-х рр. почали переслідуватися. У 1962-1963 рр. «відлига» в національно-культурній сфері припинилася.

Що стосується розвитку основних галузей народного господарства, то на початку 50-х років Україна займала вагоме місце в народногосподарському комплексі СРСР .Особливого розвитку набули машинобудування, металургія та легка промисловість. У 1955-1960 рр. обсяги виробництва тракторів збільшилися удвічі, металорізальних верстатів в 1,7 рази, тепловозів - в 11 разів. Водночас у середині 50-х років виявилися серйозні недоліки системи управління народним господарством. Були надмірно роздуті штати в міністерствах і відомствах, давалося взнаки жорстко централізоване планування. У цих умовах М. Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки.

Економічні реформи, проведені в 50-ті роки, радикально змінили умови розвитку промисловості і сільського господарства.

Позитивні наслідки мали, зокрема:

-децентралізація керівництва економікою, запроваджена у 1957 р. Керівництво промисловістю було передано раднаргоспам економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території, незалежно від профілю. В Україні було створено 11 економічних районів;

-збільшення асигнувань на забезпечення науково-технічного-прогресу;

-підвищення самостійності колгоспів і радгоспів;

-ліквідація машинно-тракторних станцій і передача їх майна колгоспам і радгоспам;

-збільшення закупівельних цін на зерно (у 7 разів), картоплю (у 8 разів), продукцію тваринництва (у 5,5 рази).

Внаслідок цього, як вже зазначалося, друга пол. 50-х рр. стала періодом помітного економічного зростання, сільське господарство вперше стало рентабельним.

Одночасно сільське господарство стало справжнім полігоном для різного роду непродуманих реорганізацій і нововведень, нереальних понадпрограм (цілинна епопея, небачене розповсюдження кукурудзи і т. п.), що негативно позначилося на виробництві сільськогосподарської продукції.

Позитивні зрушення в народному господарстві дали змогу здійснити низку заходів у соціальній сфері. Зросла заробітна плата при одночасному скороченні робочого тижня. Було зменшено, або й зовсім скасовано податки із зарплати низькооплачуваних робітників і службовців. Майже вдвічі збільшилася оплата праці колгоспників. 1956 р. затверджено систему пенсійного забезпечення й підвищено пенсії робітникам і службовцям, а з 1964 р. запроваджено державну систему соціального, в тому числі пенсійного, забезпечення колгоспників. З’явилися нові магазини, їдальні, кафе, ресторани, урізноманітнювався асортимент продовольчих і промислових товарів.

Протягом 1956-1965 рр. 18 млн. громадян республіки отримали державне житло. Почали споруджуватися будинки із ізольованими одно-, дво- і трикімнатними квартирами на сім’ю.

У результаті цих та інших соціальних програм підвищився добробут населення, прибутки працюючих зросли за 1951-1958 рр. на 230%.

У цілому ж рівень життя в Україні підвищувався повільно. Виробництво споживчих товарів, сфера послуг, громадське харчування відставали від потреб населення.

Незважаючи на всі позитивні результати, реформи не пішли далі реорганізацій управлінської сфери. Підприємства, як і раніше, не мали господарської самостійності, госпрозрахунку, не могли самі планувати виробництво й витрачати одержані кошти.

У першій половині 60-х років темпи розвитку промисловості і сільського господарства почали падати. Якщо за 1951-1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3%, то за 1959-1965 рр. – на 8,8%. З 1950 по 1958 рік обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65%, а в 1958-1964 рр. – на 3%. Продуктивність праці значно відставала від показників розвинутих капіталістичних країн.

Таким чином, на поч. 60-х рр. ситуація в СРСР різко погіршилася.

Проведена в 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівні населення, призвела до зростання цін. По країні прокотилася хвиля протесту, а в 1962 р. у Новочеркаську відбулися страйки робітників розстріляні військами.

Після посухи 1963 р. виникла продовольча криза, населення було поставлене на межу голоду. З цього часу Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном, були введені картки на хліб. Незадоволення народу зростало.

У цих умовах з ініціативи найближчого оточення М. Хрущова, у т. ч. М. Підгорного і П. Шелеста, пленум ЦК КПРС (жовтень 1964 р.) звільнив М. Хрущова з посади Першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. І. Брежнєв.

Отже, реформи М. Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок їх половинчатості і непослідовності кардинальних змін в економіці та інших сферах суспільного життя не відбулося. Серія соціально-економічних програм була науково необгрунтованою і нерідко межувала з авантюризмом.

Усунення М. Хрущова фактично означало відмову від реформ і лібералізації. В Україні, як і в Радянському Союзі в цілому, наступило двадцятиріччя панування консервативних сил.