Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства на сучасному етапі, його зовнішньополітичні орієнтири

Утвердження реальної політичної незалежності неможливе без утворення стабільної високоефективної національної економіки.

Між тим, в момент проголошення незалежності, Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні державою: 95% підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80% усьго виробництва не мало завершенного технологічного циклу, лише 28% становили галузі групи «Б», екстенсивний шлях розвитку, науково-технічна і технологічна відсталість (термінової зміни вимагали 40% машин і устаткування ), низька конкурентноспроможність і т. д. – такими були її основні економічні характеристики.

Розпад СРСР, розрив усталених за довгі роки торгово-економічних зв’язків з пострадянськими республіками, зволікання з початком ринкових реформ, відсутність надійної правової бази економіки, голопуюча інфляція (за даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляціі в Україні був найвищим в світі), корупція і економічна злочинність, проблеми внутрішньополітичної стабільності призвели до безпрецендентного падіння ВВП, що тривало з 1991 р. по 1998 рр. Серед 15 союзних республік колишнього СРСР Україна опинилася на 14 місці за маштабами спаду економіки. Позаду залишалася тільки Вірменія.

Спроби вирішити питання адміністративним шляхом належного ефекту не давали. Так, Верховна Рада 1-го скликання (1990-1994 рр.) за час своєї діяльності змінила чотири уряди, розглянула сім програм виходу із кризи. Але жодна з них реально не була втілена в життя. Основні причини цього полягали в нерішучасті і половинчатості програм, у затягуванні формування твердої виконавчої влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними.

Проте з кінця 1990-х рр. з’явилися ознаки покращення ситуації. Країна почала виходити з економічної кризи. У 2000 р. ріст ВВП склав 5,9%, у 2001 – 9,1%, у 2004 р – понад 12% у порівнянні з попереднім роком. Темпи зростання ВВП в Україні в перше п’ятиріччя нового століття були найвищими в Європі.

Основними причинами цього стало закінчення процесу переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. До кінця 1990-х рр. було завершене формування власної податкової, банківської, митної та інших систем, що визначили основну інфраструктуру Української держави, розвивалися нові конкурентноздатні форми виробництва; завершувалося формування фінансової системи; відбувалася лібералізація господарських зв’язків; усе більшого значення набувало підприємство; скоротився дефіцит державного бюджету. Позитивну роль в економічному піднесенні відіграли реформування відносин властності, роздержавлення і приватизація (правда остання проводилася не завжди відкрито і з численними порушеннями).

У 2000-2001 рр. зросли обсяги промислового виробництва (відповідно – 13% і 14,2%); була приборкана інфляція (з 25% у 2000 р. до 6 % у 2001 р.); в економіці було покінчено з бартером, країна вперше побачила «живі гроші». Вперше в історії незалежної України уряд не вдався до позичання коштів за кордоном, при цьому зовнішній борг зменьшився на 17%, було досягнуто домовленості про його реструктуризацію. Сільске господарство почало працювати з прибутками, селяни одержали 7 млрд. гривень оборотних коштів. Повністю були погашені заборгованості по пенсіях і зарплатах бюджетним працівникам, ці виплати стали здійснювати регулярно і без перебоїв при цьому пенсії і зарплати за ці два роки збільшилися в два рази.

В 2002-2005 рр. загальні економічні показники країни продовжували зростати. Ріст ВВП у 2003 р. склав 8,5%, а в 2004 р. – понад 12%. У 2004 р. було отримано 41,7 млн. тонн зерна, що значно більше, ніж в усі попередні роки. До енергетичної системи України підключений четвертий блок Рівненської АЕС, що дав перший струм 11 жовтня 2004 р. Вражаючих успіхів досягли українські ракето- і авіобудівники. Динамічно розвивалися легка і харчова промисловість.

Важливе значення мала стабільність національної грошової одиниці. Гривня стала однією із самих стійких валют серед країн з перехідною економікою.

Усупереч погіршенню зовнішньоекономічної кон’юктури зберігаласяся тенденція до збільшення українського експорту. За 2002-2005 рр. його обсяги зросли на 42%. Україна стала одним з провідних експортерів чорних металів. Почав зростати експорт продукції машинобудування, легкої і харчової промисловостей.

Свідченням економічних змін, що відбулисяся в державі стало надання 21 грудня 2005 р. Радою Міністрів Євросоюзу Україні статусу країни з ринковою економікою.

Чимало було зроблено у соціальній сфері. Середня заробітна плата по країні збільшилася з 376 грн. (2002 р.) до 557 грн. (2004 р.) і продовжувала зростати. Підвищилися стипендії студентів вузів. Уведення пенсійної надбавки дозволило підняти рівень мінімальних пенсійних виплат. 31 січня 2004 року в Україні впроваджена нова пенсійна система. Набули чинності Закон України «Про обов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Разом із тим, у ці в роки суспільно-політичній і соціально-єкономічній сферах накопичувалися і серйозні проблеми. Особливо виразно вони виявилися на тлі загально-політичної кризи і гострого політичного протистояння під час виборів Президента України восени 2004 р., ставши головними причинами так званої «помаранчевої революції».

Однією із злободенних проблем в Україні є корупція. Хоча корупція тією чи іншою мірою має місце практично в усіх державах, її рівень в Україні стабільно високий. Украй серйозною проблемою є «тінізація» економіки. Зростання корупції і «тіньової» економіки стали можливими, насамперед у результаті зрощування влади і капіталу на всіх рівнях. Приватизація державної власності, у тому числі і підприємств стратегічного призначення, проводилася без належної гласності із значними порушеннями чинних законів. Закритість інститутів влади від громадського контролю, корпоративність у прийнятті нею рішень значною мірою породили в людей недовіру до влади.

Офіційно декларований ріст ВВП не супроводжувався адекватним зростання реальних доходів населення. Споживчі ціни на 2004 р. збільшилися на 12,3 %. Виплата надбавок до пенсій у 2004 р. призвела до того, що вперше за останні роки Україна вступила новий фінансовий рік із загрозливим дефіцитом бюджету Пенсійного фонду – майже на 17 млрд. грн. Така ситуація ускладнила виконання інших соціальних зобов’язань держави.

Новий виток політичного протистояння, що розпочався наприкінці 2004 р. не міг негативно не позначитись на економіці. Уповільнилися темпи економічного зростання. За даними Кабінету Міністрів України з січня по вересень 2005 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року обсяги промислового виробництва зросли лише на 3,2 %. Спостерігався спад у виробництві коксу і продуктів нафтопереробки, металургії та обробці металу. Скорочення обсягів продукції спостерігалося в 5-ти з 27 регіонів України (Донецькій, Львівській, Херсонській, Полтавській та Тернопільській областях).

Дуже значну проблему для економіки держави становило і становить різке зростання цін на енергоносії (особливо на природний газ), які Україна імпортує головним чином з Росії та Туркменістану. Постало питання енергетичної залежності країни, що може мати серйозні негативні політичні наслідки.

Вимагає радикального відновлення законодавче забезпечення економіки. Ці та інші проблеми значно ускладнюють надходження іноземних інвестицій в українську економіку. Ріст безробіття, особливо в західних регіонах країни, призвів до того, що майже 7 млн. громадян були змушені виїхати на заробітки в країни Західної та Центральної Європи.

Викликає велику стурбованість стан духовності і моралі суспільства. Прожують поширюватися СНІД, наркоманія, алкоголізм, проституція. Корупція пустила глибокі корені в системи охорони здоров’я і освіти.

Восени 2008 р в Україні, після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни, стало очевидним виникнення фінансової та економічної кризи. Так, ЗМІ повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки. Восени та на початку зими ціни на нерухомість впали на 25%, було призупинено понад 80% будівельних проектів. За оцінкоюМВФ, обчислений у доларах США ВВП України за 2009 рік скоротився на 35.6% (179.6 млрд. дол. 2008 проти 115.7 млрд. дол. 2009-го). У жовтні 2008 року промислове виробництво скоротилося на 20% (по відношенню до жовтня 2007 року), а спад виробництва в ключовій експортній галузі України, металургії, досяг 36% (жовтень 2008 року у порівнянні з жовтнем 2007 року). У листопаді промисловість звалилася вже на 28,6% у порівнянні з листопадом 2007 р. В порівнянні з серединою 2008 року, середня зарплата влітку 2009 року в доларовому еквівалентні зменшилась з $343 до менш ніж $240, хоча в гривнях вона номінально зросла від 1735 грн до 1845 грн на місяць.

З метою стабілізації фінансового ринку та допомоги комерційним банкам, Національний банк України залучив 16.5 млрд. доларів США кредиту від міжнародного валютного фонду. В листопаді урядом прем’єр-міністра Ю. В. Тимошенко було залучено кредит в розмірі 3 млрд. гривень для покриття бюджетного дефіциту. Також урядом прийнято низку антикризових нормативних актів, зокрема в сфері будівництва та банківській сфері тощо. Подолання наслідків кризи триває і сьогодні.

Продовжувало залишатись напруженим суспільно-політичне життя. Березневі (2006 р.) вибори До Верховної Ради України не принесли рішучої перемоги жодній з політичних сил, хоча відносну більшість отримала Партія регіонів. Саме вона в липні того ж року стала основою для формування в українському парламенті так званої Антикризової коаліції (разом з соціалістами та комуністами). В серпні коаліціантами був сформований уряд на чолі з лідером Партії регіонів В. Януковичем. Але нормальні політичні відносини між Антикризовою коаліцією і сформованим нею урядом з одного боку та тими політичними силами, які об’єднувалися навколо Президента України В. Ющенко з іншого не склалися і це призвело до чергового протистояння між політичними силами та гілками влади.

В цих умовах 2 квітня 2007 року Президент України В. А. Ющенко розпустив Верховну Раду України та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні. Які, після домовленостей між сторонами, відбулися 30 вересня 2007 р. Незначну перевагу на них здобув блок партій БЮТ (Блок Юлії Тимошенко) і НУНС (Наша Україна – Народна Самооборона). За результатами виборів було сформовано новий уряд, який очолила Ю. В. Тимошенко.

Незначна первага блоку БЮТ та НУНС у Верховній Раді не дозволяла приймати багатьох потрібних для виходу з кризи рішень. Це, а також протистояння між Президентом України В. А. Ющенко та прем’єр-міністром Ю. В. Тимошенко призвело до падіння популярності, як Президента Ющенко, так і правлячої коаліції.

На президентських виборах, що відбулися на початку 2010 р. перемогу здобув опозиційний лідер В. Ф. Янукович. 11 березня було сформовано новий уряд на чолі з М. Я. Азаровим.

Що стосується проблем зовнішньої політики, то ще після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб’єктом у міжнародних відносинах. Яскравим прикладом того було визнання України державами світового співтовариства. Першими, 2 грудня 1991 р., незалежність України визнали Польща і Канада, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня - Латвія та Литва, 5 грудня до них приєднались Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія й Хорватія; упродовж місяця Україну визнали 57 країн, а до кінця року – 132 країни. На сьогодні незалежність України визнали практично всі країни світу.

Основні підвалини зовнішньополітичного курсу, як демократичного і миролюбного, були закладені Декларацією про державний суверенітет України.

У липні 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Документ визначив базові національні інтереси країни, обгрунтував засади та пріоритети її зовнішньої політики, серед яких – розширення участі в європейському регіональному співробітництві та в межах СНД, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності.

Відповідно до Статті 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Основними пріоритетними напрямками зовнішньої політики України є:

-по-перше, курс на євроатлантичну і європейську інтеграцію. Керівництво України розглядає вступ до ЄС як одну зі своїх стратегічних цілей. До позитивних результатів у діалозі з Євросоюзом останім часом варто віднести фіксацію Україною та ЄС взаємного зобов’язання проводити лінію на подальше політичне і економічне зближення і поступову інтеграцію економічних структур, що дозволить продовжувати переговори про поступове підвищення рівня відносин від співробітництва і партнерства до асоціації і інеграції. В лютому 2005 р. був підписаний трирічний план співробітництва України з ЄС. Щоправда, останнім часом з боку, як керівництва ЄС, так і провідних європейських держав висловлюється думка про те, що членство України в ЄС – це справа не дуже близького майбутнього.

Курс на євроатлантичну інтеграцію і вступ до НАТО як пріоритетні напрямки зовнішньої політики України був зафіксований у передвиборчій програмі Президента України В. Ющенка. В цьому напрямку були зроблені деякі кроки, однак у 2005-2006 рр. багато політичних сил країни, що дотримуються лівих і лівоцентристських полгядів, відкрито виступили проти перспективи членства України в НАТО. Новообраний Президент України В. Ф. Янукович своїм рішенням від 2 квітня 2010 ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і ліквідував національний центр з питань євроатлантичної інтеграції. Отже, це питання було знято з порядку денного української зовнішньої політики

-по-друге, відносини з Росією. Одним із головних напрямків у реалізації зовнішьньополітичного курсу країни є зміцнення стратегічного партнерства з Росією.

В останні роки багато зроблено для зміцнення відносин між двома країнами. Під час візитів Б. Єльцина і В. Черномирдіна в Україну в травні 1997 р. були підписані Договір про дружбу, партнерство і співробітництво, Угода про статус Чорноморського флоту і цілий пакет інших угод. На початку XXI ст. Україна і Росія продовжують залишатися стратегічними партнерами. Намітилася активізація україни-російського діалогу в усіх напрямках. Обсяг торгівлі між двома державами в 2001р. досяг 11,7 млрд. дол. 2002 рік був оголошений Роком України в Росії, а 2003 рік - Роком Росії в Ураїні. Свій перший закордонний візит новообраний Призидент України В. Ющенко здійснив 24 січня 2005 р. у Російську Федерацію тощо.

Однак у відносинах між двома державами іноді виникали і порблеми. Так, випробуванням на зрілість Української держави та її вміння відстоювати свою позицію став став розвиток подій навколо будівництва російською стороною дамби в Керченській протоці. Наприкінці 2005 р - на початку 2006 р. певна напруженість між двома державами виникла через значне підвищення російською стороною ціни на природний газ. Проте ці та інші проблеми, що іноді виникають у стосунках між Україною та Росією вдалося врегулювати і вони продовжують розвиватися у взаємовигідному для обох держав напрямку. 21 квітня 2010 р. Президент України. Ф. Янукович підписав угоду із Президентом Російської Федерації Д. А. Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 27 квітняцю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада України і Державна Дума Російської Федерації.

-по третє, на певному етапі розвитку проблеми формування Єдиного економічного простору (ЄЕП). Президенти України, Росії, Бєларусі та Казахстану підписали 19 вересня 2003 р. в Ялті Угоду про формування Єдиного економічного простору. 20 квітня 2004 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про формування Єдиного економічного простору. Її ратифікували також парламенти Росії, Бєларусі та Казахстану.

Позиція України стосовно формування Єдиного економічного простору полягала в тому, що ЄЕП - це не політична, тим більше, не наднаціональна організація. Одним із ключових моментів у діяльності ЄЕП Україна вважала створення повномасштабної зони вільної торгівлі, що включала б території трьох держав без винятків і обмежень.

Проте ця позиція України не знайшла належного відклику у її партнерів, насамперед Російської Федерації. Тому все більшої уваги вони стали приділяти діяльностіЄвразійськогоекономічного співтовариства (ЄврАзЕС) - міжнародної економічної організації, наділеної функціями, пов’язаними з формуванням загальних зовнішніх митних кордонів країн-засновників, що до неї належать (Білорусь, Казахстан, Киргистан, Росія і Таджикистан). Дискусії щодо участі в діяльності цієї організації України тривають.

- по четверте, відносини зі США. США є стратегічним партнером України. Сполучені Штати надали Україні за роки її незалежності істотну політичну, фінансову, економічну і технічну допомогу. В Україні з розумінням оцінюють провідну роль США у світі і прагнуть розвивати з американською державою довгострокові, взаємовигідні і рівноправні відносини.

Суверенній Україні у Вашингтоні відводять особливе місце в зовнішньополітичній стратегії США з огляду на високий економічний потенціал України, її роль у розвитку сучасної цивілізації. Плідні контакти між США й Україною останнім часом доводять, що США хочуть бачити в Україні сильну державу на сході Європи, а Україна в США – стійкого і надійного партнера в усіх сферах співробітництва.

- по п’яте, питання пов’язані зі вступом України до Світової організації торгівлі (СОТ). В умовах глобалізації світової економіки Україна взяла взяла курс на вступ до СОТ, що дозволить розширити обрії присутності українських експортерів на 150 національних ринках світу, захистити українських виробників на міжнародних ринках, «дисциплінувати» внутрішню економічну політику, забезпечити передбачуваність законодавчого поля.

Процес вступу України до СОТ, що розпочався в листопаді 1993 р. передбачає дві головні складові:

- проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів та підписання угод з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи СОТ;

- гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ.

У 2003-2005 рр. було значно активізовано переговорний процес між Україною та СОТ. Було підписано 28 з 37 двосторонніх протоколів з доступу до ринків товарів та послуг.На початку 2005 р. Президент оголосив вступ України до Світової організації торгівлі одним із першочергових пріоритетів зовнішньоекономічної політики на 2005 рік. З початку цього року вирішено низку проблемних питань, які уповільнювали переговори між Україною та Робочою групою СОТ. Після цього переговорний процес пішов більш швидкими темпами. Найбільш відчутний і важливий прорив у ньому був досягнутий протягом 2005-2007 років, коли Україна отримала статус країни з ринковою економікою з боку ЄС та США, була скасована поправка Джексона-Вейніка, завершені переговори з найважливішими країнами-членами СОТ. 16 січня 2008 року Україна і ЄС на переговорах в Лондоні врегулювали питання експортних мит, знявши останню перешкоду на шляху України до СОТ. За чотирнадцять років переговорів було завершено двосторонні переговори про доступ до ринків товарів та послуг з 52 країнами-членами СОТ, прийнято більше 50 законів необхідних для адаптації українського законодавства до вимог Світової організації торгівлі.

5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України В. Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації. 16 травня 2008 р. Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

Отже зовнішня політика України постійно спрямовується на вирішення найважливіших завдань, що мають на меті забезпечити національні інтереси України.

Список літератури

1. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття: навчальний посібник. Видання третє. - Х.: ООО «Одісей», 2002. - с. 444-474.

2. Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Історія України: Навчальний посібник 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2003. – с. 593-656.

3. Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С. Історія України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001. - с. 271-311.

4. Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене і доповнене. – К.: «Каравелла», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. - с. 226-265.