Боротьба руських земель проти іноземних поневолювачів в XIII ст.

Хоча й були деякі позитивні моменти феодальної роздрібненості, про які йшлося вище, втрата державної єдності та князівські міжусобиці підірвали могутність Київської Русі, чим і скористалися зовнішні вороги - половці, лицарі - хрестоносці, феодали Польської і Угорської держав і особливо монголо-татари, які після утворення на початку XIII ст. могутньої військово-феодальної Монгольської держави об’єктом своїх нападів обрали країни, що не могли об’єднаними силами чинити їм опір. У 1206 р. Монгольську державу очолив Темучин (Чингісхан). Він почав великі завойовницькі походи. Вперше монголо-татари з’явилися на кордонах Київської Русі у 1223 р. Вони напали на половців, які звернулися за допомогою до ряду князів. Жорстока і кровопролитна битва відбулася на р. Калці, що впадає в Азовське море (тепер Кальчик, притока річки Кальміус). Руські князі навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і спільно вдарити на ворога. У результаті об’єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але це була лише перша проба сил.

Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 р., коли орди загарбників під проводом онука Чингісхана Батия вдерлися на Русь, яка була істотною перепоною на шляху до їх світового панування. Протягом зими 1237-1238 рр. завойовники загарбали Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. Потім 1239 р. ворог оволодів Переяславом Південним і Черніговом, а в грудні 1240 р. після десятитижневих штурмів здобув Київ, перебивши захисників та перетворивши столицю у руїни. Археологи вважають, що до монголо-татарської навали Київ мав до 8 тис. дворів, а після неї 200-300. Населення зменшилося з 50 до 2 тис. З-понад 40 мурованих церков залишилось, та й то дуже пошкодженими, якихось 5-6.

Протягом наступного 1241 р. орди Батия завоювали Галицьку та Волинську землі, розгромили Угорщину та Польщу. У другій половині 1241-го - на початку 1242-го р., спустошивши Хорватію, Трансільванію й Молдавію, частину Сербії та Болгарії, військо Батия повернулося до Поволжя, заснувавши там нову державу - Золоту Орду зі столицею в м. Сарай у пониззі Волги. Золота Орда включала в себе частину Середньої Азії, Казахстан, Поволжя, Крим, більшу частину Наддніпрянщини та всю Північно-Східну Русь. З того часу Київська Русь як незалежна держава перестала існувати, на її землях встановлюється багатолітнє іноземне іго, яке законсервувало удільну роздрібненість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.

Завоювання давньоруських земель ордами монголо-татарів стало можливим завдяки великій чисельній перевазі загарбників над руськими дружинами. Далася взнаки і розрізненість між князями. Більшість міст була погано укріплена, а стіни навіть Києва, Рязані, Галича не могли витримати ударів таранів і снарядів баліст і катапульт.

Монголо-татарська навала мала для Русі катастрофічні наслідки, відкинувши її у розвитку на кілька століть назад. Загинула, була забрана у рабство або втекла з насиджених місць значна частина населення, в тому числі й еліти, втрата якої не тільки помітно ослабила протидію загарбникам, а й суттєво загальмувала розвиток феодального господарства. Занепали ремесла й торгівля, були зруйновані міста, За підрахунками археологів із 74 руських міст ХІІ-ХШ ст., відомих із розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися з руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. Домонгольського рівня кам’яне будівництво досягло лише через 100 років після навали Батия.

Отже у сер. XIII ст. поступальному розвиткові Київської Русі непоправного удару завдали монголо-татари. Вони зруйнували державу, її господарство, матеріальну й духовну культуру. Однак, державницькі традиції давньоруського періоду продовжували жити, оскільки на їх основі виникають державні утворення пізніших часів.

Список літератури

1. Історія України /Під ред. В. А.Смолія - К.: Альтернативи, 1997 - с. 22-56.

2. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXI
століття: навчальний посібник. Видання третє. - К.: ООО «Одісей», 2002. - с. 67-
119.

3. Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Історія України: Навч. посібник. - К.: Знання -
Прес, 2001.- с. 36-92.

4. Чайковський А. С., Шевченко В. Ф. Історія України: Посібник для старшокласників та абітурієнтів. - К.: А.С.К., 1999. - с. 12-25.