Основні законодавчі акти, що регулюють ринок цінних паперів в Україні

Таблиця 6

Продовження табл. 6

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект держрегулювання, тобто впроваджених правил , обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Однак існує і конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку (реєстрація емісії, ліцензування діяльності тощо).

2. У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою.

У більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основними завданнями якої є:

- формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо
розвитку і функціонування ринку цінних паперів в країні, сприяння адаптації
українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

- координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з
питань функціонування в Україні фондового ринку;

- забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України
з питань функціонування фондового ринку;

- організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту
інтересів суб'єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців
цінними паперами та інших фінансових посередників;

- підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку,
створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового
ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску
та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо його вдосконалення;

- узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування
та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок е:

- податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у
фінансових ресурсах;

- регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового
відсотка;

- зовнішньоекономічна політика ~ регулювання операцій з іноземними
валютами, експортно-імпортних операцій тощо,

- гарантії держави за позиками приватного сектора;

- вихід держави на ринок позикових кап/талів, що створюють пряму
конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами,

Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм конролю за учасниками фондового ринку містить такі заходи:

- проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників,

- на підставі аналізу різноманітної інформації з'ясування всіх обставин
порушення законодавства;

- створення системи внутрішнього контролю за допомогою впровадження в
діяльність професійних учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок знає такі види контролю

- перевірка учасників "на вході" до ринку;

- реєстрація приватних осіб на "відфільтровування" потенційних порушників;

- моніторинг фондової діяльності;

- виїзди на місця та надання права співробітникам контролюючих органів
самостійно вирішувати питання проведення перевірок.

Саморегулювання фондового ринку- це нормативне регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (Інститутами).

Саморегулювальні організації фондового ринку - це об'єднання суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основними рисами саморегулювання фондового ринку є;

- саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного
регулювання, але не замінює останнього;

- саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності та вигідності
участі;

- самоорганізація і владні повноваження, які виходять із самоуправлінських
початків - це основа саморегулювання фондового ринку.

Головними функціями саморегулювання фондового ринку є:

1) виступає допоміжним засобом (щодо державного регулювання)
впорядкування фондового ринку;

2) здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні
делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;

3) сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;

4) інші.

Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам, як:

- послідовність;
- раціональність;

- концептуальність.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок: - - добровільність об'єднання;

- наявність різноманітних видів діяльності;

- захист інтересів членів організації;

- встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;

- виконання низки регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювальна організація:

- забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;

- розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення
операцій з цінними паперами;

- здійснює контроль за виконанням санкцій та заходів, що застосовуються
до учасників СРО;

- розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками професійної
діяльності і проводить контроль за їх дотриманням.

Учасники СРО мають право.

- брати у встановленому порядку участь у роботі СРО;

- виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов'язаними з діяльністю СРО,
її органів;

- безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих
підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;

- бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних
торгах ФДМУ;

- бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської
контори на фондовій біржі;

- довгострокової оренди брокерського місця на пільгових умовах.

До саморегулювальних організацій належать: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та Інших (на середину 1999 року в Україні було 9 СРО: Донецька фондова біржа, Київська МФ6, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південно­українська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу).

Біржове регулювання фондового ринку здійснюється за допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок укладання масових угод, встановлення незначної відмінності між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами, серед яких:

- порядок допуску цінних паперів до торгів;

- порядок торгівлі;

- умови і порядок оплати цінних паперів;

- зобов'язання членів біржі щодо організації належної інформації;

- внутрішній розпорядок роботи тощо.

Великий досвід операцій з цінними паперами, що нагромаджуються протягом століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку та особливості національної політики й менталітету нації.

8.3. Інструментарій фондового ринку

Державні (муніципальні) цінні папери - це боргові зобов'язання держави (місцевих органів влади) у формі цінних паперів. Основні цілі випуску державних ЦП;

- фінансування поточного бюджетного дефіциту (з метою залучення коштів на
покриття дефіциту випускаються ЦП);

- регулювання грошової маси в обігу (випуск державних ЦП є інструментом
для зменшення маси грошей в обігу; скупка державою своїх боргових зобов'язань
означає збільшення грошової маси);

- касове виконання державного бюджету (передбачає використання
короткострокових ЦП для того, щоб в межах одного бюджетного року ліквідувати
короткостроковий розрив між доходами і видатками);

- згладжування нерівномірного надходження податкових платежів (у деяких
випадках розрив між доходами і видатками бюджету зумовлений незбалансованістю
надходжень податкових платежів, а випуск державних ЦП може усунути цю причину);

- забезпечення комерційних банків ліквідними активами (розміщуючи свої
активи у державні ЦП, комерційні банки отримують не лише високоліквідний, а й
безризиковий товар).

Існує кілька способів первинного розміщення державних ЦП; -аукціон;

- відкритий продаж (ЦП продаються всім, хто бажає);

- індивідуальне розміщення (продаж державних ЦЛ окремим
інституціональним інвесторам або приватним особам).

Муніципальні ЦП випускаються місцевими органами влади з метою мобілізації коштів для виконання місцевих програм, пов'язаних з об'єктами громадського користування.

Характерні особливості муніципальних ЦП.

- за надійністю і безризиковістю поступаються лише державним ЦП, але різні
їх види мають різну надійність залежно від джерела забезпечення боргу,

- за первинного розміщення продаються переважно на аукціонах;

- здебільшого мають неринковий характер;
- доходи на такі ЦП, як правило, не оподатковуються;

- можуть бути іменними і на пред'явника;

- під час випуску може передбачатися право дострокового погашення їх
емітентом.

За типом забезпечення МЦП класифікуються:

- облігації підзагальне зобов'язання (це незабезпечені боргові зобов'язання, тобто заставних зобов'язань емітент на себе не бере. Випускаються для фінансування проектів, що не приносять доходів);

- облігації під дохід від проекту (погашаються за рахунок доходів від проекту, для фінансування якого їх було випущено);

- облігації під конкретний податок (гарантією виконання зобов'язань за цими облігаціями є надходження до місцевого бюджету певного виду податку);

- облігації під заставу нерухомості (забезпечуються будівлями, спорудами, земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності).