Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів

Закон - це нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини.

До ознак закону належить те, що закон:

- видається тільки вищим представницьким органом державної влади або приймається шляхом референдуму;

- регулює найбільш важливі суспільні відносини у сфері економіки, політики, культури тощо;

- має вищу юридичну чинність, що забезпечує його верховенство в системі нормативно-правових актів;

- це акт, прийнятий в особливому порядку.

Закони можуть бути конституційними або звичайними (див. табл. 1).

До конституційних законів належить Конституція, закони, що вносять зміни і доповнення в Конституцію, а також закони, необхідність прийняття яких передбачена самою Конституцією. Прикладом останнього є закон, передбачений ст. 59 Конституції РФ, де проголошене право громадян Росії на альтернативну цивільну службу. Закон, що буде регулювати ці відносини, є конституційним.

Щодо звичайних законів, то вони можуть бути кодифікованими і поточними. До кодифікованих законів належать кодекси, Основи законодавства тощо. Поточними визнаються закони, що не мають глобального, кодифікованого характеру і вирішують поточні ситуації, які постають перед державою.

Підзаконний нормативний акт - це правовий акт, який видається на основі і відповідно до законів, проте має меншу юридичну чинність, ніж останні[7, c.74-77]

Як зазначалося, основний елемент нормативно-правового акту - це стаття. Саме тому досить актуальним є аналіз співвідношення статті нормативно-правового акта і норми права. Слід мати на увазі, що існує, зокрема, три варіанти такого співвідношення.

Перший варіант передбачає повний збіг норми права і статті нормативно-правового акту. Цей варіант можна проаналізувати на прикладі ст. 13 Закону Республіки Білорусь від 26 червня 1997 року «Про заходи боротьби з організованою злочинністю та корупцією», що наголошує: «Керівники міністерств і органів державного управління, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, що не виконують цей Закон у межах своєї компетенції, несуть відповідальність у відповідності до законодавства Республіки Білорусь». У даному прикладі гіпотезою є положення «у межах своєї компетенції». Диспозиція - «керівники міністерств ...не виконують цей Закон». Санкція - «несуть відповідальність у відповідності до законодавства Республіки Білорусь». Норма права і стаття Закону збігаються.

Межа дії нормативно-правових актів. Як зазначалося вище, нормативно-правові акти можуть поділятися залежно від їх дії в часі, просторі та за колом осіб (табл. 2).

Говорячи про дію нормативно-правових актів у часі, слід мати на увазі таке. По-перше, закон зворотної сили, як правило, не має. Виняток становить кримінальне законодавство, де зворотна сила закону має місце у випадку, якщо новий закон або відміняє покарання за злочин, або встановлює його більш м'який вид, ніж попередній закон.

Так, стаття 22 Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік від 25 грудня 1958 року встановила, що смертна кара припускається лише за зраду Батьківщини, шпигунство, диверсію, терористичний акт, бандитизм та умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Список застосування може бути розширеним виключно у військовий час та в умовах бойової обстановки. 5 травня 1961 року Указом Президії Верховної Ради СРСР цей перелік було розширено внаслідок застосування смертної кари за розкрадання в особливо великих розмірах державного та суспільного майна, за підробку грошей та відносно особливо небезпечних рецидивістів, що тероризують тих, хто хоче виправитись. Проте, якщо розкрадання в особливо великих розмірах відбулося незадовго до прийняття цього Указу, то останній не міг бути застосованим до тих, хто здійснював зазначені діяння.

По-друге, нормативно-правовий акт може втратити силу, але окремі його положення, норми права можуть застосовуватися до фактів, що мали місце під час його дії {це так звані триваючі правовідносини).[1, c.42-45]

Дія нормативно-правового акта в часі означає, що нормативно-правовий акт набув чинності в певний час і припиняє діяти в певний час.

Нормативно-правовий акт може набути чинності після його прийняття (підписання чи опублікування), через певний термін тощо. Втрачає ж він свою чинність після прийняття нового нормативно-правового акту, після закінчення певного строку дії нормативно-правового акту або при виконанні певної дії, яка передбачається або мається на увазі.

Залежно від дії в часі, нормативно-правові акти можуть бути постійними і тимчасовими; негайними і відстроченими.

Постійний нормативно-правовий акт видається на невизначений термін. Тимчасовий нормативно-правовий акт видається на певний термін. Негайний нормативно-правовий акт вступає в дію з моменту його прийняття. Відстрочений нормативно-правовий акт починає діяти через певний час після його прийняття/

Дія нормативно-правового акта в просторі означає територіальне обмеження його дії, коли нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів.

Як зазначалося, за дією в просторі нормативно-правові акти можуть бути загальнодержавними, регіональними, муніципальними і локальними.

Загальнодержавні нормативно-правові акти діють на всій території держави (включаючи право екстериторіальності, тобто право на територію посольств). Прикладом загальнодержавних нормативних актів є Конституція України, закони України та інші нормативно-правові акти, що прийняті вищими та центральними органами державної влади і управління.

Регіональні нормативно-правові акти діють на визначеній території (суб'єкти федерації, адміністративно-територіальні одиниці). Прикладами регіональних нормативно-правових актів є Конституція Республіки Башкортостан.

Муніципальні нормативно-правові акти діють на рівні міст, селищ, сіл тощо. Прикладами муніципальних нормативно-правових актів є закони міста Москви.

Локальні нормативно-правові акти діють на рівні державних підприємств, установ або організацій. Локальними актами є статути, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб означає, що нормативно-правовий акт поширюється на певну категорію громадян.

Існує дві класифікації даної категорії актів. Перша спирається на міжнародно-правові стандарти, а друга поділяє акти на загальні і спеціальні.

Згідно з першою класифікації нормативно-правові акти можуть спиратися на право ґрунту чи на право крові.[8, c.127-130]

Нормативно-правові акти, що спираються на право ґрунту, -це ті акти, які стосуються всіх людей, які знаходяться на території держави (у тому числі і на тій, що має право екстериторіальності). Прикладом таких актів є Кримінальний кодекс України, який поширюється на всіх (громадян держави, іноземних громадян, осіб без громадянства тощо), хто скоїть злочин на території України.

Нормативно-правові акти, що спираються на право крові, - це ті акти, які поширюються лише на громадян держави.

Загальні нормативно-правові акти поширюються на всіх.

Спеціальні нормативно-правові акти поширюються лише на окремі категорії осіб.