Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів України

Нормативно-правовий акт — це прийнятий у встановленому порядку компетентним суб'єктом офіційний письмовий документ, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні і характеризується такими ознаками:

1) приймається спеціально уповноваженими на те суб'єктами (органами держави та органами місцевого самоврядування);

2) є офіційним письмовим документом, який має обов'язкові атрибути: назву (закон, указ, постанова тощо), найменування суб'єкта, що його прийняв (Президент, Кабінет Міністрів), вказівку на час набрання ним чинності та ін.;

3) встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), змінює або скасовує чинні;

4) приймається у відповідності з визначеною законом процедурою;

5) має певну юридичну силу, яка відображає його співвідношення з іншими нормативними актами, місце і роль у системі законодавства. Так, укази Президента України мають нижчу юридичну силу порівняно із законами, які приймаються Верховною Радою України, але вищу, ніж акти Кабінету Міністрів України;

6) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права. Останні акти містять не правила поведінки загального характеру, а індивідуальні правові приписи, адресовані індивідуально визначеним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів та ін.[2, c.121-123]

Від нормативно-правових актів слід відрізняти правозастосовчі акти, тобто правові документи, які приймаються компетентними органами держави з метою врегулювання конкретних правовідносин. Прикладом правозастосовчого акта можуть слугувати накази про зарахування на навчання до вищого навчального закладу або про звільнення працівника з роботи.

Головні відмінності між цими видами правових актів наведені у таблиці 1.

На підставі різних ознак (критеріїв) нормативно-правові акти поділяються на такі основні види:

1) за суб'єктами видання:

а) акти народу (прийняті референдумом);

б) акти органів держави;

в) акти органів місцевого самоврядування;

г) спільні акти органів держави і недержавних організацій;

2) за юридичною силою:

а) закони — нормативно-правові акти, що приймаються коле-гіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом) і регулюють най-важливіші суспільні відносини.

За юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види:

• конституція — це основний, головний закон держави, який приймається в особливому порядку, встановлює основні засади суспільного й державного ладу, регулює найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і здійснення державної влади і місцевого самоврядування та у сфері правового статусу людини й громадянина. Конституція є законом, який має найвищу юридичну силу в державі, вона становить наріжний камінь системи її законодавства;

• конституційні закони — закони, які вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому порівняно з іншими законами порядку, а тому мають вищу щодо них юридичну силу;

• органічні закони — закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція. Так, частина 3 статті 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом;

• кодекси — закони, в яких об'єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси становлять основу певної галузі законодавства. Наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства. Кримінальний кодекс — кримінального законодавства, Сімейний кодекс — шлюбно-сімейного законодавства тощо;

• звичайні закони (поточне законодавство) — це всі інші закони, що приймаються парламентом або референдумом і не входять до вищевказаних груп.

Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову юридичну силу, яка нижча за юридичну силу конституції та конституційних законів;

б) підзаконні нормативно-правові акти — акти, які видаються на основі та на виконання законів і з метою їх конкретизації уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо).

В абсолютній більшості випадків підзаконні нормативно-правові акти видаються органами виконавчої державної влади. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть суперечити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними з моменту свого прийняття й підлягають скасуванню.[15, c.43-53]

За сферою дії та за суб'єктами, що їх видають, підзаконні нормативно-правові акти поділяються на такі види:

• акти загальної дії. їх дія поширюється на всіх суб'єктів, що знаходяться на території держави. В Україні до таких актів відносяться нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів;

• акти місцевої дії (локальні акти). Дія таких актів поширюється на певну частину території держави, на якій вони є обов'язковими до виконання. Такими актами є нормативні акти місцевих державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування;

• відомчі акти. Вони різновидом актів загальної дії, але відрізняються від них тим, що хоча й діють на всій території держави, але є обов'язковими лише у певних сферах суспільних відносин.

Відомчі акти видаються міністерствами і є обов'язковими до виконання на всій території держави, але лише в тій сфері суспільних відносин, керівництво якою входить до компетенції даного міністерства. Так, нормативні акти Міністерства освіти і науки України обов'язкові до виконання всіма суб'єктами, що на території України здійснюють всі види освітньої та наукової діяльності. У той же час акти цього Міністерства не можуть регулювати відносини, пов'язані, наприклад, із забезпеченням правопорядку в державі, що входить до компетенції Міністерства внутрішніх справ і регламентуються його відомчими актами;

• акти внутрішньої дії. Ця група підзаконних нормативно-правових актів спрямована на врегулювання власної діяльності державного органів, що їх видають. Прикладом може слугувати Регламент Верховної Ради України, який врегульовує конкретний порядок утворення комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради, особливості здійснення голосування у разі прийняття тих чи інших рішень тощо.

За ступенем абстрактності правових норм, які в них містяться, нормативно-правові акти бувають:

а) первинні;

б) конкретизаційні.

За характером волевиявлення компетентного суб'єкта вони поділяються на акти:

а) встановлення норм права;

б) зміни норм права;

в) скасування норм права;

За галузями законодавства поділяються на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.

За часом дії розмежовуються на акти, що приймаються:

а) на визначений строк;

б) на невизначений строк.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їхня класифікація за суб'єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент — укази і розпорядження. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів — постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств — інструкції, вказівки, накази; керівники місцевих державних адміністрацій — рішення, накази.

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрішньо-узгоджену систему.

Здійснення систематизації цих актів необхідне для:

• усунення протиріч між нормативно-правовими актами, встановлення та усунення дефектів законодавства;

• підвищення якості та ефективності законодавства;

• забезпечення зручності користування законодавством, доступності його використання громадянами та іншими суб'єктами права;

• полегшення пошуку юридичної норми, яка підлягає реалізації;

• сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.

Розрізняють такі форми (способи) систематизації нормативно-правових актів:

Облік — діяльність щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації.

Облік нормативно-правових актів може здійснюватися державними органами і недержавними організаціями як для внутрішнього, так і для зовнішнього користування. Основним завданням означеної форми систематизації є допомога в оперативному пошуку необхідної правової інформації.

Кодифікація — це така форма систематизації нормативно-правових актів, яка полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробки та узгодження) норм права, пов'язаних загальним предметом регулювання, та об'єднання в новий єдиний нормативно-правовий акт.

Така форма систематизації націлена на докорінну переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового кодифікованого акта. Вона сприяє стабільності законодавства, тому кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. Кодифікація у зв'язку з цим може мати лише офіційний характер.

Інкорпорація — це така форма систематизації, яка полягає в зовнішньому упорядкуванні (чи розташовані в іншому порядку) вже чинних нормативних актів без зміни змісту.

При інкорпорації нормативно-правових актів вилучаються положення, що втратили юридичну силу, включаються внесені в них зміни та доповнення, виключаються положення, що не містять норм права.

Види інкорпорації:

1. За юридичним значенням:

• офіційна — здійснюється від імені компетентних органів, збірники є офіційною формою опублікування, на які можна посилатися при вирішенні юридичних питань;

• неофіційна — здійснюється іншими особами: видавництвами, науковими та навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами, тому видані збірники мають лише довідковий, інформаційний характер.

2. За обсягом:

• загальна (генеральна);

• галузева;

• міжгалузева;

• спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства).

3. За критеріями об'єднання:

• хронологічна — упорядкування нормативно-правових актів здійснюється відповідно до часу їх опублікування та набрання чинності;

• предметна — упорядкування здійснюється за предметом правового регулювання (за галузевою приналежністю);

• суб'єктна — залежно від органу, яким видано інкорпоровані акти.

Консолідація — це така форма систематизації, яка полягає в об'єднанні декількох нормативно-правових актів, які діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту.

Консолідація використовується там, де немає можливості кодифікації. Вона є уніфікацією нормативних актів, усуває їх множину, позбавляє їх від надмірної роздрібності. Ця форма систематизації сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в однорідні групи, є проміжною ланкою між поточною правотворчістю та кодифікацією.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 2535; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.051 сек.