Далекосхідна геосинклінальна область (Тихоокеанський геосинклінальний пояс)

Далекосхідна геосинклінальна область охоплює Охотське і Японське моря, Японські острови, о. Сахалін, Курили, Камчатку і Коряцьке нагір'я, представляючи один із сегментів Тихоокеанського геосинклінального поясу.

Геологічна будова.

В Корякіїпростягається Алгано-Великореченськазона і складна, багатоярусна шар’яжна споруда східної Корякії, що розвинулась на місці пізньомезозойських вулканічних дуг і окраїнних морів. Утворення шар’яжів відноситься до кінця крейди — початку палеогену, напрямок їхнього переміщення — південний. Алгано-Великореченська зона Корякії знаходить своє продовження в західній зоні Камчатки, геосинклінальний комплекс якої включає відклади від верхньої юри до верхньої крейди, а орогенний починається в палеогені. На Західнокамчатську зону зі сходу насунута Східнокамчатська, яка продовжується на північному сході Олюторською зоною Коряцького нагір'я. Ці зони мають в основі офіолітовий комплекс альба — верхньої крейди, що змінюється палеогеновим флішем. Основні деформації, що включають шар’яжі, відносяться до початку міоцену, коли фліш у прогинах змінюється моласою. В олігоцені виник Центральнокамчатський вулканічний пояс із продовженням через Петропавлівський трансформний розлом у Курильську вулканічну дугу. На півночі Курило-Камчатський жолоб зчленовується з Алеутським, який виник уздовж утвореної наприкінці крейди — початку палеогену Командоро-Алеутської дуги. Між східним узбережжям Камчатки і Командорськими островами відокремилася глибоководна Командорська западина. З внутрішньої сторони Курильської дуги не пізніше олігоцену — раннього міоцену утворилася аналогічна Південноохотська западина. До початку міоцену відноситься і закладення глибоководних западин Японського моря.

Японські острови належать до системи острівних дуг Західнотихоокеанського рухомого поясу. Вони поділяються на три регіони — о. Хоккайдо, північно-східна частина о. Хонсю, південно-західна частина о. Хонсю, о-ви Сикоку і Кюсю й архіпелаг Рюкю. Центральна частина о. Хоккайдо — антиклінорій, складений офіолітами і верхньопалеозойсько-нижньомезозойською осадово-вулканогенною товщею, прорваною інтрузіями гранітоїдів. Північно-східна частина Хоккайдо являє собою закінчення Курильської острівної гряди, складена верхньокрейдовими — кайнозойськими вулканітами. Північно-східна частина о. Хонсю облямовується Японським жолобом, який зчленовується на північному сході з Курило-Камчатським. У будові північно-східної частини о. Хонсю основну роль відіграють палеозойські відклади, починаючи із силуру, які неузгоджено залягають на метаморфітах докембрію. Палеозой в основному представлений теригенними товщами, на заході мілководними, на сході глибоководними. Усі ці відклади інтенсивно зім'яті у складки починаючи з кінця раннього карбону. Мезозойські породи поширені обмежено (в основному на сході) і представлені мілководно-морськими відкладами. На західному узбережжі розвинуті так звані зелені туфи неогенового віку. Архіпелаг Рюкю (Нансей), облямований однойменним глибоководним жолобом, представляє продовження зовнішньої зони південного заходу Японії. Деформації цих зон почалися наприкінці юри — початку крейди і продовжувалися до пізнього міоцену, а на підвідному схилі, зверненому до глибоководного жолоба Нанкай, аж до сучасної епохи.

Корисні копалини.

В межах поясу відомі гідротермальні рудопрояви ртуті сурми, свинцю, золота і срібла. Серед седиментаційних родовищ корисних копалин слід відмітити Охотсько-Камчатський і Сахалінський газонафтові басейни, а також Сахалінський буровугільний басейн.

Японія відносно бідна на мінеральні ресурси. В значній кількості видобувається кам’яне вугілля (о. Хокайдо), нафта і газ (північний захід о. Хонсю), поліметалічні руди, нерудні будівельні матеріали.