ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ВИПРОМІВАННЯ В МЕДИЦИНІ

Перше практичне застосування рентгенівські промені знайшли в області медичної діагностики і терапії. В січні 1896 р. рентгенівськими променями зайнявся винахідник радіо О.С. Попов, який виготовив в Кронштадті апарат для одержання рентгенівських променів. Цей апарат був ним побудований уже через два тижні після публікації першого повідомлення Рентгена. Попов застосував свій апарат для виявлення рушничного дробу, що застряв у тілі пораненого. Такі апарати були виготовлені ним і доставлені на деякі кораблі флоту. Лікар крейсера "Аврора" B.C. Кравченко вперше застосував рентгенівські промені для діагностики 40 поранених в боях при Цусімі в російсько-японську війну (1905р).

Як вже згадувалося у параграфі 8.1.2, П.М. Лебедев демонстрував під час лекцій рентгенівські знімки частин свого тіла, починаючи з січня 1896 р.

У наступні роки застосування рентгенівських променів у медицині удосконалювалось як для діагностичних, так і терапевтичних цілей.

Методи рентгенодіагностики

Під рентгенодіагностикою розуміють розпізнавання захворювання за допомогою просвічування тіла рентге­нівськими променями.

Тіло людини складається із тканин і органів, що мають різний елементний склад і різну густину, отже, і різну здатність поглинати рентгенівське випромінювання. Тому під час просвічування тіла тканини з більшою густиною поглинають рентгенівські промені сильніше і виділяються як темні на фоні світлих, мало поглинаючих, тканин. Схема установки для рентгенодіагностичного обстеження включає три обов'язкові компоненти (рис. 8.15):

1 -джерело випромінювання (рентгенівськатрубка);

2 - об'єкт обстеження;

3 - пристрій для реєстрації рентгенівського випроміню­вання, яке пройшло через об'єкт.

Залежно від виду реєструючого пристрою розрізняють кілька методів рентгенодіагностики: рентгеноскопія, флю­орографія, рентгенографія, електрорентгенографія, рентгенотелебачення, рентгенотомографія (детально про останній метод див. параграф 8.6.1).

Рентгеноскопія

У цьому методі реєструючим пристроєм є екран, який світиться під дією рентгенів­ського випромінювання (флуо­ресцентний екран). Світлоті­ньове зображення досліджува­ної частини тіла на цьому екрані розглядає (спостерігає) лікар-рентгенолог, який здійс­нює візуальний контроль). Між екраном і оком рентгенолога ставиться свинцеве скло, щоб захистити лікаря від рентге­нівського випромінювання, яке проходить через пацієнта.

Рентгеноскопія дає уявлен­ня про функціональний (рент-генофункціональний) стан ор­гану. Недоліки рентгеноскопії: низька яскравість флуорес­центного екрана, недостатня контрастність зображення на

звичайному рентгенівському екрані, робота проводиться в затемненому приміщенні, спос­тереження проводить одна особа.

Рис. 8.15. Схема установи: для рентгенодіагностичног обстеження.

Лікар і хворий зн­аходяться близько до рентгенівської трубки, що призводить до значного їх опромінення. Останнє обмежує можливість практичного застосування рентгеноскопії, особливо під час тривалих рентгенологічних обстеженнях. Флюорографія (рентгенофлюорографія) Флюорографія - рентгенологічне дослідження, при якому рентгенівське зображення об'єкта фотографується з Остання за діагностичними можливостями наближається до рентгенографії.

Щоб захистити рентгенолога в процесі рентгенівського обстеження хворого, був запропонований метод рентгено­графії.

Рентгенографія

Рентгенографія - метод рентгенологічного досліджен­ня, при якому в ролі пристрою для реєстрації використо­вується рентгенівська плівка. Зображення предмета діста­ють на фотоплівці. Рентгенівську зйомку будь-якого органа проводять не менш ніж в двох взаємно перпендикулярних проекціях. Технічні умови зйомки автоматично задаються спеціальними приладами, що входять до комплекту рентге­нівської установки. На рентгенограмах виявляється більше деталей зображення, ніж при рентгеноскопії.

Рентгенографічний метод характеризується значно біль­шою інформативністю, ніж рентгеноскопічний. Для аналізу рентгенограми можна залучити інших, більш досвідчених спеціалістів, і це є документ, який можна порівняти з наступними аналогічними знімками.

При рентгенографії сумарна експозиція в багато разів менша, ніж при рентгеноскопії (при рентгеноскопії, як видно з рис. 8.15, відстань між фокусами рентгенівської трубки і поверхнею тіла мінімальна - до а час включення високої напруги на рентгенівській трубці є великим). За експозицією одне рентгенівське обстеження еквівалентне 5-9 рентгенограмам. Пропорційно експозиції змінюється величина тканинних доз. Для підвищення роздільної здатності і зменшення променевих навантажень використовують підсилювачі рентгенівського зображення (ПРЗ). Застосування ПРЗ створює менші дозові навантажен­ня, ніж при використанні звичайного екрана для рентгено­скопії. Проте і в цьому випадку при більшій тривалості обстеження можливі достатньо великі дозові навантаження. У табл. 8.4 наведені тканинні дози, отримані під час рентгеноскопічного і рентгенографічного обстежень.

Таблиця 8.4. Тканинні дози, отримані під час рентгено­логічних обстежень

Індексами зверху позначені:

¹ - тканинні дози в в дужках - в мілірадах. Із табл. 8.4 видно, що при прицільній рентгенографії (три прицільні знімки) дози майже в 10 разів нижчі, ніж при рентгеноскопії;

²- тканинні дози без ГІРЗ;

³ - тканинні дози в режимі обстеження.

Умовні позначення тканинних доз різних органів:

- активний кістковий мозок; - легені; - шлунок;

- печінка; - нирки; - селезінка; - молочні залози; - щитовидна залоза; - чоловічі гонади; -жіночі гонади.

Тканинні дози визначаютьсяза такою формулою:

де - питоме значення тканинної дози - сила струму в рентгенівській трубці; - середній час досліджен­ня.

З метою зниження доз опромінення рекомендується повна заміна рентгеноскопії на рентгенографію. Рентгено­скопічне дослідження, що проводиться за допомогою зви­чайного екрана без підсилювача рентгенівського зображен­ня, повинно застосовуватись тільки у виключних випадках.