Неперервна освіта дорослих як умова розвитку особистості і суспільства

Освіта дорослих - це підсистема загальної системи неперервної освіти, її відносно відокремлений підрозділ, основним завданням якого є сприяння всебічному розвитку людини в період «'самостійного життя. У цьому сенсі освіта дорослих є соціальним інститутом, який забезпечує довічне збагачення творчого потенціалу особистості. Від дитячо-юнацької освіти вона відрізняється трьома головними особливостями:

а) специфікою контингенту: суб'єктами навчальної діяльності є особи, залучені до сфери професійної діяльності; дорослі, які готують себе до нових соціальних ролей в умовах ринкової еко­номіки; безробітні; люди "третього віку"; інваліди; особи, які змінили через певні обставини звичний спосіб життя (переселенці, колишні військовослужбовці);

б) своєрідністю освітніх закладів, форм і методів їх діяльності -їх орієнтація на освітні потреби осіб, що є суб'єктами різних видів практичної діяльності, і на режим їх соціального життя;

в) змістом цілей і завдань освітнього процесу, особливостями форм і метод і в педагогічної роботи із суб'єктами навчальної діяльності: переважний акцент робиться на засвоєння нового (сучасного, прогресивного) соціально-культурного досвіду і на формування здатності до його збагачення власним внеском; використання переважно активних форм і методів навчання дорослих'.

Завдання освіти дорослих полягають не лише в тому, щоб дати їм можливість пристосовуватися до соціокультурних змін, допомогти адаптуватися в новій ситуації, але й набувати реальної можли­вості і здатності впливати на ці зміни, тобто набувати мобільності, гнучкості, адаптивності і конкурентоздатності, які потрібні впро­довж усього дорослого життя (схема 1).

Ідея нової освіти для дорослих базується на динаміці уявлень про роль освіти в життєдіяльності особистості: до 1939 року освіта дорослих, виконуючи компенсаторну функцію, ста­вила за мету ліквідацію неграмотності; потім, до 70-х років, ос­новною функцією стає адаптація до нових умов виробництва, і освіта дорослих розвивається як підвищення кваліфікації, освоє­ння нової професії, перекваліфікація тощо. Але якщо в 70-ті роки підходи до освіти дорослих ґрунтувалися на тому, що людина впродовж свого трудового життя може бути включена в різні види діяльності, то розуміння 90-х років полягає в тому, що індивід буде стикатись із порушеннями неперервності не лише у своєму трудовому житті, а й у соціально-громадському. Освіта дорос­лих, крім допомоги в адаптації до нових умов, стала носити ви­переджаючий характер, виконувати розвиваючу функцію в підго­товці людини до подолання порушень її рівноваги не лише в соці­ально-професійній діяльності, але й в існуванні в цілому. В епоху глобальних змін освіта дорослих повинна і може стати одним із центрів соціального регулювання здатності людини стверджува­ти свої права і відстоювати свої свободи відповідно до типу суспільства.

Дослідники називають ряд специфічних характеристик дорослого:

1) усвідомлює себе самостійною, самокерованою особистістю;

2) володіє запасом життєвого, професійного і соціального досвіду, який стає все більш важливим джерелом навчан­ня його самого і його колег;

3) у своїй готовності до навчання виходить із прагнення за допомогою навчання вирішити життєво важливі пробле­ми і досягти конкретних цілей;

4) прагне до негайної реалізації отриманих знань, умінь, навичок і якостей;

5) в навчальній діяльності належить значною мірою від побутових, професійних, соціальних та інших умов;

Ці особливості визначають принципи навчання дорослих:

1. Провідна роль самостійного навчання, коли саме самостійна діяльність стає основним видом навчальної роботи.

2. Організація спільної роботи, пов'язаної з плануванням, реалізацією і оцінюванням процесу навчання.

3. Опора на досвід дорослих, який використовується як одне із джерел навчання.

4. Індивідуалізація навчання (на основі індивідуальної програми, орієнтованої на конкретні освітні потреби і завдання тих, хто навчається, певний рівень підготовки, досвід і психофізіологічні особливості).

5. Системність навчання, яка передбачає дотримання відпо­відних цілей — змісту — форм — методів — засобів навчання і оцінки результатів.

6. Відповідність конкретним життєво важливим цілям (виконання нових соціальних ролей, удосконалення особистості); врахування професійних і соціальних факторів.

7. Актуалізація результатів навчання, яка передбачає негайне застосування на практиці отриманих знань, умінь і навичок.

8. Надання певної свободи при виборі цілей, змісту, форм, методів, джерел, термінів, часу, місця навчання і способів оцінки результатів.

9. Розвиток освітніх потреб (конкретизація нових після досягнення поставлених раніше завдань). У зв'язку із цим видозмінюються функції вчителя: він спочатку експерт, організатор спільної діяльності, потім творець програм навчання, вт.ч. індивідуальних, і тільки потім-джерело додаткових знань, умінь, навичок і розвитку нових якостей особистості. Це не стільки наставник, скільки консультант, творець необхідних умов, у т.ч. психологічних.

Виходячи з концепції санкт-петербурзьких вчених, можні» сказати, що "освіта дорослих - єдиний цивілізований шлях підне­сення особистості і "вивільнення" її потенційних можливостей"'. Л.М. Лесохіна пов'язує перехід від "мономоделі" до поліфунк-ційної моделі освіти з особливостями технократичної та інформаційно-гуманітарної цивілізації.

Спираючись на дослідження Інституту освіти дорослих Російської академії дорослих, можна прийти до висновку, що розповсюджена в умовах технократичної цивілізації освітня "мономодель" орієнтує на самоідентифікацію особистості в досягненні вузькоутилітарних завдань, коли освіта не стає засо­бом творення самоцінної сутності, а служить способом (інструментом) адаптації до минулого і сучасного, і вичерпує себе відразу, як тільки реалізована мета і завдання навчання, задово­лені конкретні потреби (неперервність освіти за таких умов не більше, ніж символ).

Еволюційне "заміщення" мономоделі поліфункційною формує і нове уявлення про призначення освіти дорослих у контексті загальноцивілізаційних процесів, серед них:

1. Освітні процеси за суттю еволюційні, надситуативні, не залежать прямо від соціальної кон'юнктури, сприяють саморегуляції особистості у процесі поступового накопичення інтелектуального потенціалу.

2. Галузь освіти дорослих об'єктивно еклектична, тому що освітні проекти для дорослих різноманітні і їх неможливо звести до строго окреслених дисциплін; спроби системот-ворчості, створення цілісних структур не відповідають ні освітній ідеї, ні інтересам особистості. Девіз системи осві­ти дорослих-"навчати всіх всьго".

3. Освіта дорослих сприяє прагматичному і особистісному самовизначенню людини у нових для неї життєвих умовах, особливо в епоху глобальних змін. Розвиток особистості, який досягається завдяки освіті, стає головною умовою розвитку суспільства в цілому.

4. Освіта виступає засобом самореалізації дорослого, а здатність самостійно вирішувати проблеми різного рівня складності -мож-ливий результат освітньої діяльності та інтефації досягнень культури, що виявляється у таких характеристиках, як інформованість, функціональна грамотність, компетентність. 'Зміст освіти дорослих також повинен мати поліфункційний характер, на відміну від "мономоделі", орієнтованої на підготовку до тієї чи іншої професійної діяльності. За умови такого підходу можна виділити такі галузі знань:

• Освіта, зорієнтована на навчання основ знань (грамотності).

• Освіта, спрямована на самовизначення людини у різних сферах діяльності: зв'язок загальної і професійної освіти із загальнокультурним розвитком особистості.

• Освіта, орієнтована на прилучення людини до загальнолюдських цінностей, сучасної цивілізації, глобальних проблем сучасності.

До загальних питань відносяться і деякі психологічні аспекти освіти. За результатами програми комплексного вивчення особистості зрілої людини В.Г. Ананьєв зробив такі висновки:

"У ході освіти дорослої людини зростає ступінь навченості при деякому уповільненні швидкості інтелектуальних реакцій".

"Загальна і спеціальна освіта для дорослих виконує не лише культурну і технічну функцію, але й допомагає підвищенню життєздатності і життєстійкості людини. Розвиток інтелекту особистості, здатності до навчання, постійної самоосвіти дорослої людини - велика сила, яка протистоїть еволюційним процесам".

"Освіта є головним фактором розвитку зрілої людини".