Мета і завдання гуманістичного виховання.

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть.

В Україні загальна мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднані в напрями. Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає:

— засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);

— розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення, раціональної організації навчальної праці;

— розвиток критичного мислення, здатності усвідомлю

вати та відстоювати особисту позицію;

— вироблення вміння самостійно здобувати знання;

— готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності;

— формування особистісного світогляду — узагальненого розуміння всього світу в цілому на ґрунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів.

Патріотичне виховання:

— виховання любові до рідної землі, родини, свого народу, Батьківщини;

— формування національної свідомості;

— культивування кращих рис української ментальності: працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою та ін.;

— виховання бережливого ставлення до національного багатства країни: мови, культури, традицій;

— формування готовності до творчої праці на благо людей, подвигу в ім'я процвітання держави;

— формування відповідальності за долю Батьківщини;

— виховання громадянського обов'язку перед країною, суспільством;

— формування політичної культури;

— вироблення етики міжнаціональних стосунків.

Правове виховання:

— прищеплення поваги до прав та свобод людини і громадянина;

— виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну);

— засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права;

— формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

— виховання поваги до прав і свобод інших людей;

— формування активної протидії випадкам порушення законів.

Моральне виховання:

— формування в учнів основ загальнолюдської і народної моралі: совісності, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності та інших доброчинностей;

— виховання поваги до батьків, духовної єдності поколінь;

— виховання почуття власної гідності: честі, свободи,

рівності, працелюбності, самодисципліни;

— готовність будувати своє життя за принципами гуманізму;

— подвижництво у подоланні страху, насильства, жорстокості, помсти;

— виховання культури поведінки.

Художньо-естетичне виховання:

— оволодіння основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри;

— формування системи знань про світову культуру і мистецтво;

— розвиток естетичних потреб і почуттів;

— розвиток художніх здібностей і творчої діяльності;

— готовність будувати власне життя за законами краси.

Трудове виховання:

— вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства;

— формування трудових навичок та умінь;

— формування уміння самостійно й ефективно працювати;

— розвиток потреби в творчій праці;

— виховання діловитості, підприємливості;

— виховання почуття господаря й господарської відповідальності;

— формування готовності до праці в умовах ринкової економіки.

Екологічне виховання:

— формування розуміння необхідної гармонії людини з

природою;

— оволодіння знаннями про природу свого краю;

— виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на землі;

— формування готовності до активної екологічної діяльності;

— формування основ глобального екологічного мислення.

Фізичне виховання:

— озброєння школярів знаннями про роль фізичної куль

тури в житті людини;

— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді;

— фізичне, духовне і психічне загартування;

— виховання відповідального ставлення до зміцнення власного здоров'я;

— формування навичок дотримування санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування;

— розвиток потреби у здоровому способі життя. Статеве виховання:

— психосексуальна підготовка;

— формування готовності вкласти шлюб і виконувати сімейні обов'язки;

— формування культури сімейних і статевих відносин.

Мета і завдання виховання, визначені суспільством, мають об'єктивний характер, оскільки випливають із об'єктивної необхідності. Без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова: неминуче виникнуть розмиті ідеали, фальшиві зразки життя, еталони поведінки.

У розвинутих країнах світу цілеспрямоване виховання є головним напрямом діяльності школи, а моральне, духовне, становлення особистості - його найважливішими завданнями.

Так, у США документ "Америка-2000: Стратегія розвитку освіти" (1991) передбачає використати школу як "центр, здатний перебудувати розвиток цивілізованого суспільства". Програму морального виховання пропонує базувати на біблейських цінностях і принципах. На перший план висуваються чесність, цілісність, прямота, старанність, особиста відповідальність. Описано 60 головних рис характеру, які слід формувати у дітей (відвага, сталість, рішучість, настирливість, співчуття, терпимість та інші).

У доповіді національної комісії з освіти Великобританії (1993) сказано, що "Освіта - це не тільки перевага знань, але й наділення моральною, духовною силою". Школа повинна передавати підростаючому поколінню такі цінності, як громадянськість, правдивість, повагу до інших, почуття обов'язку перед суспільством, турботу про людей, а також культурну спадщину (музику, театр, живопис) тощо.

В інструкціях Міністерства освіти Франції (1985) підкреслюється, що "У процесі навчання необхідно виховувати особистість цивілізованого і демократичного суспільства, спрямовану до істини, з вірою в людський розум, з почуттям відповідальності, власної гідності, поваги до інших людей, солідарності, неприйняття расизму, розуміння універсальності різних культур, любові до Франції, невід'ємної від любові до Свободи, Рівності, Братерства".

У Японії закон про освіту (1947) проголошує, що на школу покладена місія формування нації, яка служить ідеалам миру і людяності. Документ визначає цілі "повноцінного розвитку особистості", виховання "будівників миролюбної держави і суспільства", людей, які "люблять істину і справедливість, особисту свободу, працю, відповідальних і незалежних". У 1966 році програма шкільного виховання була конкретизована. Було видано "Опис ідеального японця", в якому визначалися 4 групи якостей:

1) якості персональні: бути вільним, розвивати індивідуальність, бути самостійним, керувати своїми бажаннями, володіти почуттями пієтету (лат. pictas - благочестя);

2) якості сім'янина: вміти перетворити свій дім у місце любові, відпочинку і виховання;

3) якості суспільні: бути відданим роботі, сприяти добробуту суспільства, бути творчою людиною, поважати соціальні цінності;

4) громадянські якості: бути патріотом, поважати державну символіку, володіти найкращими національними якостями .

У Росії на основі Закону "Про освіту" виховання розглядається як діяльність, спрямована на формування і вільний розвиток особистості дитини, надання їй підтримки у життєвому самовизначенні, виховання якостей громадянина-патріота, професіонала-працівника, сім'янина-батька.

Соціальний (зовнішній) план розвитку особистості відображає її соціумність. Соціумність характеризується такими параметрами, як широта і висота підняття особистості до соціальних цінностей, ступінь орієнтації в них і рівень набутих на їх основі особистісних якостей.

Внутрішній план розвитку особистості передусім психофізичний, відображає її самість. Самість характеризує глибину індивідуальності особистості, її потреби, інтереси, цінності.

Справжнє виховання тому і поєднує в собі науку і мистецтво, що об'єктивні закономірності соціального розвитку у жорстких рамках культури повинні залишити місце для індивідуальної своєрідності, свободи особистісного "я", становлення суб'єктності.

К.Д. Ушинський

Гармонія самості (життя у собі) і соціумності (життя у суспільстві) характеризує особистість з позиції цілісності. Досягнення цієї гармонії є стратегічним напрямом гуманістичного виховання. Специфіка мети гуманістичного виховання полягає у створенні умов для саморозвитку і самореалізації особистості у гармонії із собою і суспільством.

Така мета виховання реалізує гуманістичні позиції суспільства щодо особистості і свого майбутнього. Вона розкриває перед особистістю спектр різних життєвих виборів, можливостей самостійно будувати життя, поведінку, діяльність, вчинки згідно з власними уявленнями про щастя. Водночас створює можливість зрозуміти своє право і відповідальність за розкриття власних здібностей, творчого потенціалу, за власну долю; краще осмислити співвідношення між внутрішньою свободою вибору самореалізації і саморозвитку та цілеспрямованим впливом суспільства.

 



Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1331; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.031 сек.