Адміністративне право

Величезна кількість не систематизованих нормативних актів у галузі адміністративного права значно ускладнювала роботу витих і місцевих органів влади і управління. В серпні 1924 року було підготовлено перший проект Адміністративного кодексу УСРР. Проте процедура узгодження і редагування кодексу затягнулася і його було прийнято тільки 12 жовтня 1927 року. Адміністративний кодекс складався з 15 розділів, до яких входило 528 статей. Коло питань, які регулювались Кодексом, можна розділити на такі основні групи:

а) взаємовідносини органів державного управління (розділ 2);

б) відносини органів державного управління з громадянами (розділи З, 4,13,14);

в) відносини громадян з органами державного управління (розділи 5— 11,16).

Кодекс регламентував наступні основні сфери адміністративного регулювання: адміністративні акти (розділ 2); заходи адміністративного впливу (розділи 3, 4); трудова повинність, попередження стихійних лих і боротьба з ними (розділ 5); охорона громадського порядку (розділ 6); порядок отримання і втрати громадянства (розділ 7); реєстрація і облік руху населення (розділ 8); організація і діяльність товариств, союзів, клубів, з'їздів, зібрань (розділ 9); правила про культи (розділ 10); правила про публічні видовища і розваги (розділ 11); нагляд адміністративних органів у промисловості (розділ 13); нагляд адміністративних органів за торгівлею (розділ 14); порядок оскарження дій адміністративних органів (розділ 15).

Підкреслимо, що Адміністративний кодекс УСРР був першою спробою кодифікації адміністративного права не тільки в УСРР, а й у СРСР. Про те, що кодифікація була вдалою, говорить факт перевидання Кодексу у 1956 році. У цьому виданні вилучені скасовані норми, застарілі терміни замінені новими.

Загальні висновки

Наполегливі спроби більшовиків у 1918—1920 роках побудувати безтоварну централізовану економіку закінчилися провалом. Нова економічна політика врятувала радянську владу не тільки від економічного, а й від політичного банкрутства. Але ця політика не була послідовною. Комплекс заходів, який охоплювався поняттям "нова економічна політика не містив механізмів, здатних поєднати економічні інтереси міста і села. Неп міг позитивно вплинути на розвиток сільського господарства, але був нездатний забезпечити матеріальну базу для технічної реконструкції промисловості. Будучи відірваною від ринку, націоналізована промисловість не могла працювати ефективно. Господарський розрахунок не зміг конкурувати з вільним розвитком в умовах ринку. З приходом до керівництва партією і державою Сталіна остаточно сформувалася командно-адміністративна система управління, що призвело до згортання непу і демократичних елементів у державно-правовому житті. Курс на індустріалізацію поставив сталінський режим перед вибором: або приватизувати промисловість, відмовляючись від втручання держави в економіку, або одержавити сільське господарство шляхом колективізації. Керівники більшовицької партії стояли за збереження її диктатури в економічному і політичному житті. Поступово партійна влада повністю зрошується з державною, що завжди було головним елементом тоталітарного режиму.

Надії України на певну державну самостійність були повністю поховані утворенням Союзу PCP, який з "добровільного союзу республік " незабаром перетворився на жорстко централізовану державу. Через обмеження до повної ліквідації державного суверенітету — такий політичний шлях України в 20-ті роки.

Не менш суперечливим був і розвиток права в Україні. Більш-менш демократичні принципи кодифікації права початку 20-х років не задовольниш центристські запити командно-адміністративної системи. Законодавство України дуже швидко інтегрувалось у загальносоюзне.

Необмежена диктатура більшовицької партії стала нормою державно-правового розвитку України.