Місцеві органи влади і управління

Курс на колективізацію потребував серйозної перебудови місцевих органів влади і управління, особливо сільських Рад. Для цього знову активізували роботу комнезамів. На початку 1930 року їх кількість була втричі більшою, ніж на кінець 1925 року.

Урядах комнезамів налічувалось 1 млн. 600 тис. членів. Правда, комнезами вже не могли підміняти діяльність сільських Рад, як це було раніше, але вони суттєво впливали на їх політику щодо колгоспного будівництва. Тільки в 1933 році радянська влада вирішила позбавитись віл послуг комнезамів, які виконали свою головну місію — розгром куркульства і проведення суцільної колективізації. 16 лютого 1933 року ВУЦВК затвердив постанову "Про ліквідацію комітетів незаможних селян".

1 липня 1931 року ВУЦВК затвердив нове Положення про сільські Ради. Ст. З Положення встановлювала, що сільські Ради здійснюють керівництво усім господарським і соціально-культурним будівництвом на селі. Кожна сільська Рада мала власний бюджеті права юридичної особи. При Ралах створювалися секції, які керували окремими ланками господарського і соціально-культурного будівництва. При Радах, які мали у своєму складі не менше трьох депутатів, створювалися депутатські групи.

Зміцненню місцевих органів влади повинен був сприяти черговий етап адміністративно-територіальної реформи в Україні. 2 серпня 1930 року ВУЦВК і РНК УСРР приймають постанову "Про ліквідацію округів та перехід на двоступеневу систему управління". Постанова скасовувала поділ УСРР на округи, натомість було створено 484 райони, 18 міст, виділених в окремі адміністративно-господарські зони, і одна автономна республіка— Молдавська. Та вже через рік виявилися суттєві недоліки нового поділу, і головний з них — віддаленість центральної влади від районів. Тому ВУЦВК у лютому 1932 року пройняв постанову "Про перехід на триступеневу адміністративно-територіальну систему: район — область — центр". В Україні було утворено п'ять нових областей: Вінницьку, Дніпропетровську, Київську, Одеську і Харківську. У червні 1932 року було утворено Донецьку область, а у жовтні — Чернігівську.

Характерною рисою реформування місцевих органів влади і управління було посилення ролі виконавчих структур у місцевих Ралах, що полегшувало керівництво ними з боку вищих органів влади і партійних органів.

З утворенням областей районні і міські Ради були підпорядковані виконкомам. Діяльність міських Рад визначалася положенням "Про міські Ради Української СРР" від 1 липня 1931 року.

Було встановлено дві категорії міських Рад: республіканського і районного підпорядкування. Міські Ради республіканського підпорядкування були підзвітні вищим органам влади і управління УСРР, а Ради районного підпорядкування — районному з'їзду Рад і райвиконкому. В свою чергу, районний з'їзд Рад підпорядковувався Всеукраїнському з'їзду Рад, ВУЦВК та його Президії. На відміну від положення про міські Ради 1927 року, нове положення значно розширювало компетенцію міських Рад у галузі планування, соціального і культурного будівництва, торгівлі, кооперації тощо.

Конституція УРСР 1937 року зафіксувала пере-утворення Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів у Ради депутатів трудящих.

У зв'язку з ліквідацією системи з'їздів Рад Конституція УРСР встановила повну підпорядкованість виконкомів відповідним Радам.

Згідно з Конституцією систему місцевих органів державної влади в Україні складали обласні, районні, міські, сільські та селищні Ради депутатів трудящих. Було чітко зафіксовано право кожної місцевої Ради керувати культурно-політичним і господарським будівництвом на підвідомчій їй території, встановлювати місцевий бюджет, керувати діяльністю підпорядкованих їй органів управління, забезпечувати охорону громадського порядку, сприяти зміцненню обороноздатності країни, забезпечувати дотримання законів і охорону прав громадян.

Конституція УРСР 1937 року ліквідувала пленуми міських Рад і встановила посесійний порядок їх роботи. Значного поширення набула така організаційна форма діяльності депутатів між сесіями Рад, як постійні комісії Рад.

Обласні, районні, міські, сільські і селищні Ради депутатів трудящих вибирали виконавчі комітети, які були виконавчими і розпорядчими органами Рад. При місцевих Радах були створені органи управління — відділи і управління, які підпорядковувались як Раді і її виконкому, так і відповідному наркомату УРСР.

Вибори до місцевих Рад, які відбулися 24 грудня 1939 року, показали такі результати: було обрано 15 обласних, 583 районні, 164 міські, 10 863 сільські і 442 селищні Ради депутатів трудящих.