Державна прокуратура УСРР

Державна прокуратура УСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР, "Положення про прокурорський нагляд" було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно з "Положенням про судоустрій Української СРР" державна прокуратура УСРР залишалась у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснював загальне керівництво відділом прокуратури Наркомюсту УСРР. Місцевими органами прокуратури були прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов'язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її органу окремо.

Через декілька місяців після затвердження прокуратури була створена радянська адвокатура. "Положення про адвокатуру" від 2 жовтня 1922 року передбачало створення при губернських радах суддів колегій захисників з цивільних і кримінальних справ. На членів колегій захисників покладалось завдання судового захисту і участі в організації і діяльності юридичних консультацій.

У зв'язку з тим, що до "Положення про судоустрій Української СРР" 1925 року протягом 1925— 1929 років були внесені численні зміни, виникла необхідність прийняття нового Положення. Воно було затверджене ВУЦВК і РНКУСРР 11 вересня 1929 року. Положення зберегло діючу судову систему — народний суд, окружний суд, Верховний суд УСРР. Народні суди районів обиралися окружними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Окружний суд складався з пленуму, цивільного відділу, кримінального відділу, надзвичайної сесії та особливої сесії у справах про неспроможність кооперативних організацій. Положення визначало також склад Верховного суду УСРР.

До 1929 року слідчий апарат перебував у подвійному підпорядкуванні - суду і прокуратури. За Положенням 1929 року слідчий апарат передавався прокуратурі. Судові виконавці були як при окружних судах, так і при народних.

Положення 1929 року мало окремий розділ, присвячений організацій діяльності Головного Суду МАСРР — найвищого судового органу на території цієї республіки.

Крім єдиної судової системи, в Україні 1926—1929 роках діяли спеціальні суди—дисциплінарні суди і воєнні трибунали. Службові провини розглядалися згідно з "Положенням про дисциплінарні суди" від 3 лютого 1926 року. Вони створювалися при ВУЦВК (Головний дисциплінарний суд) і при окружних виконавчих комітетах (окружні дисциплінарні суди). Дисциплінарні суди застосовували такі стягнення, як зауваження, попередження, сувора догана, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи тощо. Ці суди були скасовані у 1927 році.

Справи про військові й деякі інші злочини, вчинені військовослужбовцями, розглядалися військовими трибуналами згідно з Положенням про військові трибунали і військову прокуратуру від 20 серпня 1926 року. Військові трибунали створювалися при військових округах, фронтах, арміях, флотах, корпусах, дивізіях. Загальне керівництво їх діяльністю здійснював Верховний суд УСРР. У кожному військовому трибуналі був військовий прокурор і його помічники.

Для покращення роботи народних судів і їх розвантаження в Україні були створені громадські (товариські) суди. Вони організовувалися на заводах, фабриках, у громадських і державних установах. Обиралися громадські суди загальними зборами робітників і службовців терміном на один рік. Вони розглядали дрібні справи, які не мали великого соціального значення і за які передбачалося покарання у вигляді застереження, громадського осуду, штрафу до 10 крб. При сільських і селищних Радах організовувалися узгоджувальні камери. Вони розглядали дрібні кримінальні й цивільні справи. Як і товариські суди, узгоджувальні камери прагнули примирення сторін. Камери могли застосовувати такі види покарань, як громадська догана, застереження, відшкодування збитків, примусові роботи терміном до 7 днів, штраф до 10 крб.

Постанови товариських судів і узгоджувальних камер могли бути призупинені народним суддею і прокурором, якщо вони порушували закон, інтереси держави чи трудящих. Товариські суди і узгоджувальні камери діяли на основі "Положення про товариські суди і узгоджувальні камери" від 19 червня 1929 року.

У розглядуваний період відбулися зміни і в правовому становищі Державного політичного управління (ДПУ). 15 листопада 1923 року воно було перетворене в Об'єднане державне політичне управління при РНКСРСР. 13 серпня 1924 року ВУЦВК і РНК УСРР затвердили Положення Про Державне політичне управління УСРР, яке створювалося при РНК УСРР для боротьби з політичною контрреволюцією, шпигунством та бандитизмом. Відтепер цей орган стає головним знаряддям репресій більшовицької партії. Органи ОДПУ проводили масові арешти священнослужителів, руйнували церкви тощо.

ПРАВОВА СИСТЕМА

Нова економічна політика потребувала нормативного наповнення.

Ще в 1919 році П. Стучка запропонував розпочати кодифікацію нового права. Головне місце в ній повинна була зайняти Конституція, за якою йшло "соціальне право", яке включало в себе сімейне право і право соціального забезпечення. Далі розташовувались "майнові права", під якими Стучка розумів норми, що скасовували або обмежували ці права (про націоналізацію). Завершували план кодифікації "правила про працю", "залишки договірного права" і міжнародне право. Систематизовані таким чином норми складуть "обов'язкове для всіх право", а всі інші доповнять їх як "технічні інструкції". Такий підхід до питання про систему права був обумовлений практичною необхідністю, пов'язаною з формуванням системи радянського законодавства.

Кодифікація права

Кодифікація розглядалась як черговий етап у розвитку революційної правосвідомості, як засіб "кращого в даних умовах досягнення мети" (П. Стучка).

Орієнтація на "революційну правосвідомість" як на найважливіше джерело права містилась у концепціях прибічників психологічної школи права (М. Рейснер), які ототожнювали право з революційною правосвідомістю. На протилежних позиціях стояли послідовники соціологічної інтерпретації права, які ставились до законодавства як до планової політики (І. Ільїнський).

У1922—1927 роках у радянській Росії, а згодом і в Україні була проведена повна кодифікація всіх галузей права.

Такої широкої кодифікації, та ще Й проведеної в такі короткі терміни, людство не знало. Були прийняті важливі законодавчі акти, які регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини тощо.

Кодифікація права в Україні здійснювалась двома шляхами:

а) рецепцією законодавства РСФРР;

б) розробкою власних законодавчих актів.

Перший шлях був переважаючим, законодавство УСРР у більшості випадків було точною копією законодавства РСФРР. Радянська історико-правова наука пояснювала це однотипністю соціалістичних держав, відсутністю юридичних кадрів в Україні, єдністю загальних цілей двох братніх народів тощо. Але головна причина такої "рецепції" корінилася в прагненні більшовицької партії до уніфікації як державної, так і правової системи, що значно полегшувало б зусилля центральної влади по впровадженню в життя ідей соціалістичного будівництва.

Наступним етапом кодифікаційної роботи в цьому напрямі стало створення основ союзного законодавства. В жовтні 1924 року приймаються Основи судоустрою і судочинства Союзу PCP і союзних республік. Основні начала кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік, у грудні 1928 року — Загальні начала землекористування і землеустрою СРСР. Загальносоюзні кодифікаційні акти відбили ще в більшій степені процеси централізації влади, управління і правового регулювання, які відбувалися в країні. Закінчувався неп. Розпочинався новий період державно-правової історії, в якому на зміну економічному лібералізму йшло жорстке планування. В правовій сфері створювалася закрита система права. Відходить у минуле такий критерій революційного романтизму, як "революційна правосвідомість". Командно-адміністративна система управління бере на озброєння доцільність і нормативізм.