СУДОВА СИСТЕМА ТА ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

На перших порах ЗУНР залишає попередню судову систему. Суддям та іншим працівникам судових органів пропонувалося принести присягу на вірність українському народові та державі. Тих, які скомпрометували себе антиукраїнською діяльністю і переконаннями, було звільнено.

Згодом у лютому 1919 року Державне секретарство судових справ отримало доручення провести судову реформу. Всю територію ЗУНР було розділено на 12 судових округів і 130 судових повітів. Відповідно належало обрати окружні і повітові супи. Надавалася гарантована можливість обрати своїх суддів національним меншинам: поляки мали обрати 25 суддів, євреї — 17.

У лютому 1919 року приймається ряд законів, спрямованих на вдосконалення діяльності судових органів.

Закон "Про скорочення підготовчої суддівської служби" скоротив термін стажування суддів з трьох до двох років. Закон "Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних" припинив вибори присяжних у зв'язку з умова МИ воєнного часу. Були прийняті також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демократичних принципів судочинства. Законом від 11 лютого для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їх складу входили голова і два члени. За законом від 15 лютого створювалися дві виші судові інстанції: Виший суд і Найвищий державний суд. До їх обрання функції другої і третьої судової інстанції виконували Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окремий судовий Сенат третьої інстанції. Вони були створені 8 березня 1919 року при окружному суді у Станіславі.

Щодо інших правоохоронних органів, то слід відзначити відновлення діяльності адвокатури. Були створені також прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, нотаріальна служба. Окремо існували військова юстиція і прокуратура.

Важливого значення надавалося в ЗУНР створенню органів охорони громадського порядку. 6 листопада 1918 року Українська Національна Рала прийняла рішення про створення Корпусу української державної жандармерії. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з головним комендантом. На місцях утворювалися окружні та повітові команди жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низовою ланкою жандармерії були сільські і міські станиці, які очолювали жандармські сільські і міські коменданти. Система державної жандармерії отримала законодавче закріплення в законі від 15 лютого 1919 року. На місцях продовжувала діяти і народна міліція. Вона формувалася на громадських засадах шляхом виборів. На літо 1919 року до Корпусу української державної жандармерії входило близько 1 тисячі жандармів, 4 тисячі стажистів, ЗО офіцерів. До органів охорони громадського порядку входило також близько 3 тисяч народних міліціонерів.