Конституційне право

Директорія не відновила чинності Конституції УНР від 28 січня 1918 року, натомість 6 травня 1920 року проголошено обіцянку "виробити й прийняти Конституцію". Та тільки в липні 1920 року уряд УНР утворив комісію з 15 членів "по розробці повної Конституції Української держави". Наприкінці жовтня комісія підготувала проект нової Конституції. Слід підкреслити, що за науковим обґрунтуванням це був один з кращих проектів того часу. За формою правління УНР проголошувалася президентсько-парламентською республікою. В проекті було чітко проведено принцип розподілу влад: "Повнота влади в Українській державі належить загалу її громадян, що здійснює цю владу в справах законодавчої влади через Державну раду, в справах виконавчої влади—через Голову держави і Раду міністрів, в справах справедливості — через незалежні суди" (арт. 1). Серед інших конституційних законів слід відзначити Закон "Про відновлення гарантій недоторканності особи на території УНР" від 28 лютого 1919 року, за яким громадянин УНР підлягав переслідуванню і позбавленню волі "лише за передбачені належними законами злочинства і тільки чином, зазначеним в законі". На забезпечення виконання військової повинності та інших державних обов'язків було спрямовано Закон "Про реєстрацію населення, що мешкає на території УНР" від 26 вересня 1920 року.

Серед інших законів, які стосуються державного права, слід назвати Закон "Про державну мову" від 3 жовтня 1918 року, Закон "Про форму влади на Україні" від 28 січня 1919 року, "Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР" від 14 лютого 1920 року та ін.

Цивільне і кримінальне право. Перш за все, слід відзначити майже повну відсутність власних нормативних актів Директорії в галузі цивільного і кримінального законодавства. Цивільні правовідносини регулювалися томом 10 Зводу законів Російської імперії. При розгляді кримінальних справ суди використовували Військовий карний статут, Карний статут, Кримінальне уложення 1903 року.

24 липня, 30 серпня і 17 жовтня Директорія затверджує ряд законів, спрямованих на боротьбу зі спекуляцією. Ці закони передбачали за цей склад злочину строкову або безстрокову каторгу і штраф до І млн. гривень.

Серед інших покарань застосовувалася смертна кара, тюремне ув'язнення, конфіскація майна тощо.

Деякі норми цивільного права, зокрема ті, які регулюють право власності, ми знаходимо у Законі про ліси від 10 січня 1919 року і у Законі "Про землю в УНР 9 від 8 січня 1920 року. Останнім законом скасовувалося право приватної власності на землю.

У цілому ж законодавство Директори можна охарактеризувати як законодавство перехідного періоду, коли приймаються тільки ті акти, Що потрібні для вирішення проблем поточного політичного моменту.

Загальні висновки

Тривалість періоду влади тієї чи іншої політичної сили залежить від того наскільки правильно обрано форму правління і державний режим, наскільки міцними будуть основи соціально-економічного розвитку і як повно все це буде втілене в правові форми. Скрутно доводиться тим політикам, які приходять до влади лише внаслідок заперечення всього того, що було досягнуто попередніми режимами. Яскравий приклад цього —Директорія.

Непослідовність щодо вибору напрямку державного будівництва призвела до парадоксальної ситуації: Москва звинувачувала Директорію в буржуазно-націоналістичній контрреволюції, а західноєвропейська преса — в більшовизмі. Істина знаходилась десь посередині. Директорія намагалася поєднати неможливе: європейський парламентаризм і радянську владу. Але далі стандартних політичних і соціально-економічних гасел Директорія не пішла. Фінальним акордом українського парламентаризму став Конгрес Трудового Народу, на папері залишилася нова Конституція УНР, так і не вдалося здійснити принцип поділу влади, не існувало єдиної програми законодавчого забезпечення державотворення. Все це для нас є не просто сторінками історії. В них ми бачимо цілком актуальні проблеми сьогодення, і навіть негативний досвід наших попередників має неоціненне значення.

Розглядаючи період 1917—1920 рр., доходимо висновку, що найбільш негативну роль у формуванні молодої української державності відіграло протистояння політичних і громадських сил, що в кінцевому підсумку і призвело до її падіння.

Прорахунки й амбіції українських національних політичних сил, а також допомога російських більшовиків українським товаришам по партії призвели до встановлення радянської влади на більшій частині України.

Але були і позитивні здобутки. Українська державність тяжіла до республікансько-президентської форми правління. За формою державного устрою — це була унітарна держава, яка схилялася до федерації, за формою державного режиму—демократична держава, яка прийшла до цього через сильну владу (гетьманський режим).

Загалом це був період відродження і консолідації української нації, формування і становлення національно-державних інститутів, зростання національної свідомості. І хоча українська демократична державність не утвердилась, вона зуміла заявити про себе на повний голос.