ЗАПОРІЗЬКЕ КОЗАЦТВО – НОВА СОЦІАЛЬНА ВЕРСТВА

Формування Запорізької Січі — це третій етап в історії українського козацтва. Після того як козаки були витіснені з Переяславщини, Черкащини та Брацлавщини, вони посунули на південь, за дніпровські пороги. Згодом цей район стає центром козацтва. Із самого початку склад козацтва був інтернаціональним. Тут можна було зустріти литовців, білорусів, татар, поляків, представників інших національностей.

Постійна загроза нападів з боку турків та кримських татар змушувала козаків дбати про свій захист. Як наслідок, за нижніми порогами Дніпра з'являються укріплення, які отримали назву "січі". З часом козацтво об'єднується в громаду з загальними для всіх органами управління. В 40—60-х роках XVI ст. на Запоріжжі вже існувала така організація, як "кіш", що слід вважати ні чим іншим, як утворенням Запорізької Січі. З її появою народ України отримав могутню опору в своєму прагненні до визволення з-під гніту Речі Посполитої. Козацтво стає консолідуючим центром боротьби українського народу проти соціального, релігійного та національного поневолення з боку польсько-шляхетської держави.

Реєстрове козацтво

Утворення Запорізької Січі підривало польсько-шляхетське землеволодіння в Україні. Стурбований непокірністю козацтва, посиленням національно-визвольної боротьби, польський уряд намагається розколоти козаків, посіяти між ними ворожнечу. Цьому сприяли деякі об'єктивні обставини. З кожним десятиріччям серед козаків міцнішав прошарок заможних хуторян і промисловців, частина з яких належала до "шляхетних" козаків — вихідців з шляхти. В той же час зростають багатства козацької старшини, яка поступово перетворюється в заможну верству населення.

Зосередження значних коштів в руках заможного козацтва у другій половині XVI ст. стало економічною та соціальною базою створення реєстрового козацтва.

5 червня І 572 року король Сигізмунд II Август своєю грамотою доручив коронному гетьману Язловецькому набрати "певний почет" з козаків, які мали одержувати платню від Речі Посполитої, та вчинити "постановеньє межа козаки низовими", тобто запровадити контроль над Запоріжжям.

Перший загін складався з 300 "низових козаків", які одержували по 2,5 злотих "на квартал" і сукно на жупан. Відтепер ці козаки були внесені до "реєстру" і знаходилися на державній службі. Так було започатковане реєстрове козацтво. Уряд сподівався, що, спираючись на цей добірний полк, вдасться встановити контроль над усім козацтвом. Проте цим надіям не судилося здійснитися, і незабаром реєстр припиняє своє існування. Поновлено його було у 1578 році королем Стефаном Баторієм, який набрав на державну службу реєстровий полк з 500 козаків. Після цього реєстр то збільшувався, то зменшувався, то розпускався, то знову відновлювався.

Наприкінці XVI ст. до реєстру входило 1000 козаків. У 1625 році реєстрове козацтво досягло 6000, яких було поділено на шість реєстрових полків: Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський. У1630 році реєстр нараховував уже 8000, але сейм 1635 року скоротив його до 7000.

Під час селянсько-козацького повстання 1637—1638 років польський уряд намагається скасувати права та привілеї реєстрового козацтва. У1638 році сейм ухвалив постанову "Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої". На "вічні часи" знищувалися права реєстровців на обрання старшин та на козацьке судочинство. Реєстр встановлювався в 6000. Козакам заборонялося поселятися в містах, крім прикордонних (Черкаси, Чигирин, Корсунь). Два полки реєстровців повинні були постійно перебувати на Запоріжжі, щоб не допускати туди втікачів. Військова і судова влада над реєстровцями зосереджувалася в руках комісара, який обирався сеймом.

Реєстрові козаки мали ряд привілеїв. Вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції панів і звільнялися від влади воєвод та старост, якщо проживали на королівських землях. Реєстрові козаки мали право судитися в своїх судах. Вони звільнялися від податків, мали право купувати землю, вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримували з державної скарбниці грошове жалування, сукно, порох, свинець.

Але непослідовна політика польського уряду щодо реєстру негативно позначалася на правовому становищі рядових козаків. У будь-яку мить адміністрація могла розігнати реєстрове козацтво, і ті козаки, які викреслювалися з списків, повинні були повернутися до колишніх хазяїв.

У меншій мірі ліквідація або скорочення реєстру позначалися на верхівці реєстрового козацтва. До неї входили козацька старшина та заможне козацтво. Головним чином, то були вихідці з української шляхти, які мали села та хутори, млини, корчми. Врешті-решт і ця частина козацтва, як і все реєстрове козацтво, дуже болісно сприймала національно-релігійний гніт, який різко посилюється в кінці XVI ст. Цими обставинами і пояснюється той факт, що в народних повстаннях кінця XVI — першої пол. XVII ст. брало участь все українське козацтво, в тому числі і реєстрове.

У першій половині XVII ст. українське козацтво оформлюється в окремий суспільний стан. Але, хоча запорізьке козацтво формувалося на засадах рівноправства, братерства і єдності, процес розшарування вносить свої корективи в правове становище козацтва.

Залежно від майнового становища козаків можна поділити на заможних та на козацькі низи. З іншого боку, вони поділялися на запорізьких, реєстрових та тих, що мешкали у прикордонних містах і не мали офіційно визначеного статусу.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

Відповідно до Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське і Польща об'єдналися у єдину державу—Річ Посполиту. Державний лад Польщі було поширено на українські землі — Волинь, Поділля, Київщину.

"Артикули" Генріха Валуа 1573 р.

Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали "Артикули" Генріха Валуа 1573 року, які проголошували тут дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з "Артикулами" короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов'язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішню! політики вирішувати з урахуванням думки сенату, кожні два роки скликати сейм. За "Артикулами", в разі порушення королем прав і привілеїв шляхти, остання мала право відмовитись від покори королю.

Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.

Король головував на засіданнях сейму. До сенату входили вищі посадові особи Речі Посполитої. Сенатори не брали участі у голосуванні, вони лише висловлювали свою думку з того чи іншого питання. Визначальну роль у прийнятті сеймових рішень відігравала посольська ізба. До неї входило І70 депутатів-послів від земської шляхти. Як правило, посольська ізба збиралася за кілька тижнів до відкриття сейму. Депутати в посольську ізбу вибиралися на шляхетських повітових сеймиках, перед якими вони і звітували після закінчення роботи сейму.

Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.

Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб. Так, королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією — канцлер, скарбницею Корони — коронний підскарбій, військом Корони — коронний гетьман.

Місцеве управління

Система місцевих органів управління будувалася відповідно до адміністративно-територіального поділу Речі Посполитої.

Після Люблінської унії українські землі остаточно втратили свою автономію і були поділені на шість воєводств: Руське (охоплювало Львівську, Галицьку, Перемишльську, Саноцьку та Холмську землі), Белзьке (складалося з Володимирського, Луцького й Кременецького повітів), Подільське (складалося з Кам'янецького, Червоногородського й Летичівського повітів), Брацлавське (складалося з Брацлавського і Вінницького повітів), Київське (складалося з Київського, Овруцького і Житомирського повітів).

У 1635 році було утворене Чернігівське воєводство, яке складалося з Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів.

Отже, основними адміністративно-територіальними одиницями в Речі Посполитій були воєводства, повіти та землі. Своєрідною адміністративно-територіальною одиницею було староство, яке жалувалося королем за службу. В деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.

У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. Великий вплив на місцеве управління мали шляхетські сеймики в земствах та повітах.

До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход, якому був підпорядкований сільський староста.

На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав сам власник.

Майже не змінюється в даний період система управління в містах. Більшість з них придбали право самоврядування на засадах магдебурзького права.

Наприкінці XVI — у першій пол. XVII ст. в Україні відбувається бурхливий розвиток міст. Засновуються такі міста, як Бориспіль, Конотоп, Фастів, Умань та ін. На середину XVII ст. в Україні налічується більше тисячі місті містечок. Окремі з них вважалися за мірками того часу великими (Львів— 18 тис, Київ — 15 тис, Біла Церква — 10 тис). Але типовим для України було місто, де проживало 2—3 тис. осіб.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1851; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.025 сек.