Правове регулювання інноваційної діяльності

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Інвестування інноваційної діяльності

Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Формами інвестування інноваційної діяльності є:

- державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів згідно з чинним законодавством;

- комерційне інвестування, що здійснюється суб’єктами господарювання за рахунок власних або позикових коштів з метою розвитку бази підпри- ємництва;

- соціальне інвестування, що вьілюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

- іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

- спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом.

Види інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призна- чених для поліпшення соціального і екологічного становища;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення.

Державне регулювання інноваційної діяльності

Держава регулює інноваційну діяльність шляхом:

- визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;

- створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

- створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб’єктів госпо- дарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об’єкти інноваційної діяльності, в яких обмежу- ється чи забороняється використання іноземних інвестицій.

Держава гарантує суб’єктам інноваційної діяльності:

- підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

- підтримку створення та розвитку суб’єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросо- вісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

- вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;

- підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов’язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов’язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.

У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що має важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

Договір на створення і передачу науково-технічної продукції

За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов’язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі – НДДКР), а замовник зобов’язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб’єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструк- торськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).

У разі, якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для державних потреб та за участі іноземних суб’єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України згідно з чинним законодавством.

Тема 7. Правові засади захисту економічної конкуренції

1. Типи ринків, які функціонують в умовах ринкової конкуренції.

2. Конкурентна політика та її роль у ринковій економіці України. Правові засади здійснення захисту економічної конкуренції.

3. Поняття та різновиди антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання

4. Поняття та різновиди антиконкурентних дій органів влади та місцевого самоврядування.

5. Монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання та зловживання ним.

6. Загальна характеристика форм прояву недобросовісної конкуренції; відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

7. Державне регулювання діяльності природних монополій та суміжних ринків.

8. Система органів, що здійснюють захист економічної конкуренції.

Ринкова економіка визнає наступні типи ринків відносно можливостей розвитку конкуренції:

1) досконалий конкурентний ринок (ринок заснований на принципах вільної конкуренції);

2) недосконалий конкурентний ринок.

У теорії мікроекономіки досить детально розроблене поняття досконалого конкурентного ринку. Він має такі основні риси:

1) кожний підприємець є малим відносно ринку в цілому;

2) продукція, що реалізується на ринку, є однорідною;

3) покупці інформовані про ціни;

4) продавці діють незалежно один від одного;

5) вступ та вихід з ринків вільний.

Підтримка та захист конкуренціїє обов’язковою складовою державної економічної політики. Це зумовлено тим, що конкуренція виконує в економіці важливі функції:

- створення дійових стимулів для розвитку народного господарства;

- формування механізму «природного» відбору найбільш ефективних суб’єктів господарювання;

- надання можливості вільного вибору для всіх учасників господарських відносин (як самих суб’єктів господарювання, так і для споживачів).

Законодавство про захист економічної конкуренції та обмеження монополізму в економіці України (антимонопольне законодавство грунтується на нормах, установлених Конституцією України (стаття 42 Конституції України містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку та обмеження конкуренції), складається із глави 3 Господарського кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції» (Від. Верх. Ради України, 2001, № 12, ст. 64 ), законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції» (Від. Верх. Ради України, 1996, 36, ст. 164), інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів).

Термін «конкуренція», так як і більшість термінів, що вживаються у господарсько-правовому обігу, має економіко-правову природу. Легальне визна- чення конкуренції отримало своє закріплення в Законі України «Про захист економічної конкуренції»: економічна конкуренція (конкуренція) – змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Конкуренція, як змагання між суб’єктами господарювання, здійснюється не завжди за допомогою добросовісних та законних засобів та методів досягнення переваг над іншими суб’єктами господарювання. Однак підприємці з метою витиснення своїх конкурентів з відповідних ринків товарів (робіт, послуг) не завжди використовують їх. Крім того, самі органи влади та місцевого самоврядування не завжди підтримують конкуренцію, неправомірно створюючи певні перешкоди окремим підприємцям.

Чинним законодавством (стаття 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції») передбачено 20 різновидів порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Найбільш поширеними правопорушеннями у сфері конкуренції є:

1) недобросовісна конкуренція;

2) антиконкурентні дії (обмеження конкуренції):

- антиконкурентні узгоджені суб’єктів господарювання,

- антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (дискримінація суб’єктів господарювання);

3) зловживання монопольним становищем.

Звернимося до еволюції українського законодавства відносно спроби визначити категорію «недобросовісна конкуренція». Уперше зазначена категорія з’явилася в Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (сьогодні втратив чинність), який не надав загального визначення цієї дефініції, а лише перелічив можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції. З прийняттям Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» нарешті з’явилося загальне визначення недобросовісної конкуренції. Стаття 1 названого Закону означає під недобросовісною конку­ренцією будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Стаття 32 Господарського кодексу України надала аналогічне визначення недобросовісної конкуренції.

Можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції передбачені як статтями вищезазначеного Закону, так і статтями Господарського кодексу. Законодавчо передбачено наступні форми здійснення недобросовісної конкуренції: неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції, досяг- нення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Зупинимося на кожній із зазначених форм.

Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання визнаються:

1) Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.

2) Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції. Перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб’єкта господарювання, нав’язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб’єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

3) Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади. Наприклад, неправомірне отримання за рахунок державних ресурсів дотацій, компенсацій та інших пільг.

4) Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею. Відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до чинного законодавства.

Антиконкурентні дії (обмеження конкуренції)

В зазначену групу правопорушень, в залежності від самого суб’єкта правопорушень, входять правопорушення двох видів: антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання та антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (дискримінація).

Для з’ясування форм виявлення антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання необхідно пояснити категорію «узгоджені дії». Згідно з чинним законодавством узгодженими діями суб’єктів господарювання відповідно до чинного законодавства (розділ 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції») є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування,

органів адміністративно-господарського управління та

контролю (дискримінація суб’єктів господарювання)

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміні- стративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.