Вторинні тканини: визначення, типи і характеристика. 6 глава

6. Тичинкові і маточкові квітки. Одно-, дводомні і полігамні рослини.

7. Діаграма і формула квітки.

1. Визначення і функції квітки.У великої групи покритонасінних рослин статеве розмноження здійснюється за допомогою спеціальних органів — квіток та плодів і насіння, з яких вони утворюються.Як зазначає професор В.Г. Хржановський квітка є вищим досягненням еволюції процесу розмноження в рослинному світі. Більшість ботаніків вважає, що характерні ознаки квітки — це наявність маточки, тичинок і оцвітини. Виходячи з цього визначення, квітку мають лише покритонасінні рослини.Інші виходять з принципово іншої точки зору, а саме: характерні ознаки квітки — утворення спор і гамет, перехресне запилення і одержання (розвиток) насінини і плода. В останньому випадку квітку розглядають широко. Не має значення, як розташовуються насінні зачатки — відкрито, як це спостерігається у голонасінних, або закрито, як це має місце у Покритонасінних.Квітка (лат flos, грец. anthos) — вкорочений видозмінений пагін, всі частини якого пристосовані до функції розмноження.

2. Теорії щодо походження квітки. Морфологічна природа квітки.Найбільш визнаними є такі теорії походження квітки:

1) Фоліарна теорія (від лат. folium, грец. phyllon — листок і arche — початок, походження) — теорія, згідно з якою квітка — це метаморфозований пагін, всі частини якого (окрім квітколожа) являють собою видозмінені листки, що пристосовані до функції розмноження.

2) Псевдантова теорія (від грец. pseudos — вигадка, помилка і antos — квітка) — теорія, згідно якої двостатева квітка покритонасінних рослин утворилася із сукупності роздільностатевих чоловічих і жіночих стробілів голонасінних. Згідно даної теорії, найпримітивнішими є родини казауринові, вербові, букові, березові та ін., які не повинні бути в основі системи квіткових рослин. Найбільш детально розвивав цю теорію австрійський ботанік Р.Веттштейн (1901—1908).

3) Евантова теорія (від грец. eu — добре, повністю і antos — квітка) — теорія, згідно з якою квітка покритонасінних рослин являє собою видозмінений вкорочений репродуктивний пагін з обмеженим ростом, пристосований для виконання специфічних функцій. При цьому вважають, що квітка виникла внаслідок перетворення ентогамного стробіла давніх голонасінних (зокрема бенетитових) — проантостробіла. Модифікація проантостробіла призвела до виникнення антостробіла — примітивної квітки. Згідно з даною теорією примітивними квітками є великі двостатеві квітки з спіральним розташуванням елементів на подовженому квітколожі (наприклад, у багатьох видів родини магнолієвих).Е.т. розвинули англійські ботаніки Н.Арбер і Д.Паркін (1907).

3. Онтогенез і будова квітки та характеристика її складових елементів.Квітка як і всякий пагін розвивається з бруньки. В квітці утворюються спори і гамети, відбуваються процеси запилення і запліднення. З частин еквітки розвивається плід з насіниною.

Квітка складається з наступних елементів:

1) квітконіжка (лат. pedicellus) — завужена частина квітки, якою вона прикріплюється до стебла. квітконіжка є не у всіх рослин. Якщо вона відсутня, або дуже коротка, то такі квітки називають сидячими. Сидячі квітки зустрічаються здебільшого, в суцвіттях таких як кошик, головка, сережка. Сидячі квітки мають соняшник, конюшина, верба, дуб, тополя, коноплі та ін.

2) квітколоже (лат. receptaculum) — верхня розширена частина квітконіжки, на якій розташовуються чашолистки, пелюстки, тичинки і маточка (маточки). К. буває плоске (у півонії, клена гостролистого), опукле (у жовтецю, малини), витягнуте (у гравілату, ожини), вгнуте (у сливи, черемхи).

3) чашечка (лат. calix) — сукупність чашолистків оцвітини квітки. Розрізняють Ч. зрослолисту (наприклад, у гороху) і роздільнолисту (наприклад, у яблуні, вишні та ін.). З розкриванням квіток чашечка може зразу опадати, як у маку, але в більшості рослин вона залишається і під час цвітіння і опадає одночасно з віночком. деяких рослин, таких як яблуня, груша чашечка залишається при плодах, а в деяких рослин вона перетворюється на придатки, які сприяють розповсюдженню плодів — гачки в череди, волосистий чубик в кульбаби та ін. За будовою чашечка може бути правильною, якщо вздовж неї можна провестидекілька осей симетрії і неправильною, якщо можна провести лише одну вісь симетрії, наприклад, у дельфінію. У деяких рослин чашечка може досягати великих розмірів і забарвленням нагалдує віночок, відрізняючись лише формою і розташуванням (фуксія, орлики). В цих випадках вона виконує функцію сигналізатора при запиленні комахами.

4) чашолистки — видозмінені листки, що утворюють чашечку. Чашолистки переважно зеленого забарвлення. Анатомічна будова чашолистків схожа, як зазначає Алєксандров В.Г. , з анатомічною будовою тіньового листка, в якому не виражена диференціація на стовпчасту і губчасту паренхіму. У деяких рослин чашечки недорозвинені. У винограду чашолистки дуже дрібні і мають вигляд зубчиків. Недорозвинені чашечки у валеріани, деяких складноцвітих, зонтичних.

5) Віночок (лат. corolla) — сукупність пелюсток подвійної оцвітини квітки. В. буває вільно- і зрослопелюстковий. Середж зрослопелюсткових В. розрізняють: а) актиноморфні — колесоподібний (картопля), блюдцеподібний (бузок), дзвоникоподібний (дзвоники), ковпачковий (виноград), трубчастий (серединні квітки соняшника); б) зигоморфні — двогубий (шавлія), шпоркоподібний (льонок), язичковий (крайові квітки соняшника). Пелюстки можуть мати різноманітну форму. У вільній пелюстці розрізняють дві частини: 1) пластинку — верхню розширену частину і 2) нігтик — нижню завужену частину. У зрослих пелюсток (наприклад, у ротиків) розрізняють три частини: 1) відгин — верхня незросла частина, 2) трубочку — нижня зросла в трубочку частина і 3) зів — місце переходу трубочки у відгин. Віночок у більшості рослин виконує приваблюючу функцію. Завдяки яскравому забарвленню він приваблює комах під час цвітіння перехреснозапилювальних рослин. Крім того, віночок так само, як і чашечка виконує захисну функцію, захищаючи тичинки і маточку (-ки) від пошкодження, а також від несприятливих екологічних умов. після цвітіння віночок опадає.

4. Оцвітина та її основні типи. Форми віночка.Оцвітина (лат. periantium) — сукупність видозмінених листолчків у ківтці, які оточують тичинки й маточки. Розрізняють оцвітини просту і подвійну. Проста оцвітина складається з однакових за забарвленням листочків (наприклад, у тюльпана, конвалії, буряка та ін.). Проста оцвітина буває віночкоподібна і чашечкоподібна. Віночкоподібна оцвітина - проста оцвітена, елементи якої в сукупності нагадують віночок (буває у тюльпана, лілії, конвалії, анемони та ін.).Чашечкоподібна оцвітина - проста оцвітина, в якої складові частини в сукупності нагадують чашечку (напр., у буряка, конопель, лободи та ін.).Подвійна оцвітина складається з чашечки та віночка (наприклад, у яблуні, шипшини, жовтецю та ін.), а у деяких рослин оцвітина плівчаста (наприклад, у верби) або зовсім відсутня (наприклад, в ясеня та ін.).Віночок - (лат. corolla) – сукупність пелюсток подвійної оцвітини квітки. В. буває вільнопелюстковий і зрослопелюстковий. Серед зрослопелюсткових В. розрізняють: а) актиноморфні – колесоподібний (картопля), блюдцеподібний (бузок), дзвоникоподібний (дзвоники), ковпачковий (виноград), трубчастий (серединні квітки соняшника); б) зигоморфні – двогубий (шавлія), шпоркоподібний (льонок), язичковий (крайові квітки соняшника).

5. Морфологічна різноманітність типів квіток. У процесі еволюції рослинного світу у різних видів рослин сформувалися різні у морфологічному відношенні типи квіток. Залежно від наявності чи відсутності оцвітини, а також від її будови розрізняють такі типи квіток:

1. Гомохламідна — оцвітина проста, тобто листочки її майже однакові, частіше спірально розташовані, досить велика їх кількість, чашечко- або віночкоподібні (магнолія, куапльниця, лілія).

2. Гетерохламідна — оцвітина подвійна, тобто диференційована на чашечку та віночок (горох, яблуня).

3. Гаплохламідна, або монохламідна. Має лише одне коло листочків оцвітини, частіше чашечковидних (кропива, буряк, в’яз та ін.).

4. Апохламідна — оцвітина відсутня, квітки голі (ясен, верба, тополя, чозенія).

Залежно від симетрії розрізняють такі типи квіток:

1) Актиноморфна (від грец. actis — промінь і morphe — форма) — квітка, через яку можна провести не менше двох площин симетрії (характерна для яблуні, вишні, конвалії, льону та ін.).

2) Зигоморфна (неправильна) квітка (від грец. zygon — пара і morphe — форма) — квітка, через яку можна провести лише одну площину симетрії. З.к. характерна для роджин бобових, губоцвітих, фіалкових та ін.

3) Асиметрична квітка (від грец. а — заперечна частка і symmetria — співрозмірність) — квітка, через яку не можна провести ні одної площини симетрії (наприклад, квітки зозулинців, канни).

Залежно від характеру розташування елементів квітки розрізняють такі типи квіток:

1) циклічні або колові, коли елементи квітки розташовуються колами. Причому кількість кіл може бути різна, але не перевищує п’яти (льон, вишня, лілія, кухіль та ін.).

2) ациклічні, коли елементит розташовуються по спіралі (магнолія, горицвіт, купальниця).

3) геміциклічні, коли елементи оцвітини розташовуються колами, а андроцею та гінецею — по спіралі (калюжниця, магнолія).

6. Тичинкові і маточкові квітки. Одно-, дводомні і полігамні рослини.Залежно від статі квітки бувають:

1) тичинкові, квітки в яких генеративна сфера представлена лише тичинками (наприклад, у кукурудзи, огірка, гарбуза, ліщини, дуба, бука та ін.).

2) маточкові, квітки в яких генеративна сфера представлена маточками (маточкою) (наприклад, у тополі, верби, конопель, ліщини та ін.).

3) двостатеві (герамафродитні) квітки (лат. hermaphroditicus — двостатевий) — квітки, у яких генеративна сфера представлена і тичинками і маточками (може бути одна маточка). Такі квітки є у яблуні, суниць, гороху, жовтецю, тюльпану та ін.

Залежно від статі квіток рослини є:

1) Однодомні — рослини, у яких чоловічі і жіночі квітки утворюються на одній і тій же особині (наприклад, сосна, ялина, бук, дуб, ліщина, кукурудза та ін.).

2) Дводомні — рослини, у яких чоловічі і жіночі квітки утворюються на різних особинах одного і того ж виду (наприклад, верба, тополя, чозенія, коноплі).

3) Полігамні (гермафродитні) рослини (від грец. polys — багато і gamos — шлюб) багатодомні рослини — рослини, на яких поряд з двостатевими квітками є і одностатеві квітки (наприклад, у багатьох видів родів ясен, клен та ін.).

7. Діаграма і формула квітки.Діаграма квітки (грец. diagrama — рисунок, фігура) — графічне зображення будови квітки за допомогою умовних позначень: чашолистки позначають дужками з килем, пелюстки — округлими дужками, тичинки і маточки формою поперечного перерізу пиляків і зав’язей. Діаграма відображає найточніші ознаки квітки. Дфіаграми будують так, щоб покривний листок містився внизу, а вісь гілки, від якої відростає квітка — вгорі.Крім схематичного зображення, будову квітки можна записати формулою.Формула квітки (лат. formyla — образ, вид, правило, формула) — умовне позначення будови квітки знаками, літерами та цифрами. Деякі з умовних позначень:

♀ — жіноча квітка (маточкова);

♂ — чоловіча квітка (тичинкова);

٭ — актиноморфна квітка;

↑ — зигоморфна квітка;

∞ — невизначена кількість елементів квітки;

K, Са (Calyx) — чашечка;

Cо, С (Corolla) — віночок;

P — оцвітина;

G (Gynoeceum)— гінецей;

А (Androeceum) — андроцей;

(5) — верхня зав’язь;

( ) — елементи квітки зростаються;

+ — елементи квітки розташовуються колами.

Квітку яблуні позначають так: *К 5С 5А 10 +5+5 G(5Ї). Це означає, що квітка яблуні актиноморфна, оцвітина подвійна, складається з п’ятичленної чашечки, з п’ятипелюсткового віночка. Пелюстки віночка між собою не зрослі. Андроцей складається з трьох кіл тичинок: у зовнішньому колі 10, а в двох інших по 5 тичинок. Маточка складається з п’ятиплодолистків, що зрослися між собою, зав’язь нижня.

Квітка гороху має такі формули:

↑Са (5)Со 3+(2) А 1+(9)G 1_

↑Са (5)Со 1+2+(2)А 1+(5+4)G 1_

Тема. Андроцей

1. Загальна характеристика чоловічої генеративної сфери.

2. Визначення, класифікація і типи андроцея та їх характеристика.

3. Онтогенез і будова тичинки.

4. Розвиток пиляка і його будова. Мікроспорангій, будова стінки мікроспорангія.

5. Археспорій. Мікроспорогенез і мікрогаметогенез. Будова пилкового зерна.

6. Типи чоловічого гаметофіту.

1. Загальна характеристика чоловічої генеративної сфери.Андроцей (від грец. andros — чоловік і oikia — житло) — сукупність тичинок у ківтці. Це чоловіча генеративна сфера рослинного організму. є надзвичайно важливою, так як в ній відбувається мікроспорогенез та мікрогаметогенез, необхідних для запліднення у квіткових рослин. В процесі еволюції чоловіча генеративна сфера сформувалась паралельно із виникненням нового органу квітки. Досліджнням андроцею, онтогенезом тичинкиі і маточки, класифікацією займалося багато вчених , а саме: Е. Страсбургер, Мот’є, В.А. Піддубна - Арнольді, М.С. Яковлєв, О.М. Герасимова - навашина, Т.Б. Батигіна, О.А. Чеботар, В.п. челак. Крім цих вченх вагомий вклад в розвиток вчення про андроцей зробили українські вчені Я.С. Модилевський, В.П. Баннікова, Є.Л. Кордюм. Завдяки працям цих вчених було розроблено кілька класифікацій андроцею.

2. Визначення, класифікація і типи андроцея та їх характеристика. Андроцей класифікують за такими ознаками:

За зростанням між собою тичинок;

За співвідношенням довжини тичинкових ниток;

За кількістю кіл, в яких розташовані тичинки.

За першою ознакою виділяють такі типи андроцею:

Багатобратній, коли тичинки не зростаються між собою, всі тичинки вільні (яблуня, вишня, дзвіночки);

Двобратній, коли частина тичинок зростається, а одна залишається вільною (бобові);

Однобратній, коли всі тичинки зростаються між собою. Зростання може бути суцільне і часткове (до середини).

За другою ознакою :

Двосильний, дві тичинки розташовані на коротких тичинкових нитках, а дві — на довгих (представники родини губоцвітих — розхідник, глуха кропива біла та ін.);

Чотирисильний, дві тичинки на коротких тичинкових нитках, чотири — на довгих (представники родини хрестоцвітих — капуста, редька та ін.).

За третьою ознакою:

Гаплостемонний, коли тичинки розташовані в одному колі (первоцвіт, верба, тополя та ін.);

Диплостемонний, коли тичинки розташовані в двох колах (дзвоники, морква, кріп);

Полістемонний, коли тичинки розташовані в трьох і більше колах (лавр, представники розових).

3. Онтогенез і будова тичинки. Незалежно від типу андроцею, найголовнішим його елементом є тичинка — чоловічий генеративний орган, в якому відбуваєтьься формування пилку. Закладання тичинки відбувється на квітколожі у вигляді меристематичних горбочків. І відтак спостерігається його наступна диференціація, горбочки ростуть, збільшуються в розмірах, а згодом приступають до диференціації, і тоді морфіологічно відчленовуються апікальна і базальна частини. З апікальної частини формується основа пиляк, з базальної — основа тичинки.За формою поділяють тичинки на розгалужені, конічні і т.д.Типова тичинка складається з таких елементів:

Тичинкова нитка;Пиляк — верхня частина тичинки, в якій утворюється пилок. Пиляк складається з одного або двох мікроспорангіїв, у порожнині яких розвивається пилок. Мікроспорангії з’єднані між собою в’язальцем — стерильною тканиною, у якій у більшості квіткових рослин (95%) є один провідний пучок. За характером розкривання розрізняють екстрозні та інтрозні пиляки. Кількість мікроспорангіїв у різних видів, родів і видів різна. У більшості квіткових рослин пиляк тетраспорангіатний, тобто містить чотири мікроспорангії, а у видів родин адоксових, мальвових він біспоріальний. Окремий пиляк, або його половину називають синангійом, а зрослі в єдину структуру пиляки називають синандрійом.Два пилкові мішки (теки), кожен з яеих складається з двох пилкових камер (мікроспорангіїв);

4. Розвиток пиляка і його будова. Мікроспорангій, будова стінки мікроспорангія. На ранніх етапах пиляк має вигляд невеликого меристематичного горбочка, згодом йде його диференціація. Його клітини діляться і дають початок двом групам клітин: спорогенним і паріетальним. Клітини паріетального шару діляться і формують стінку мікроспорангія, яка складається з:

Фіброзний шар (ендотецій).

Середній шар (один чи кілька).

Тапетум.

Клітини спорогенного шару діляться і утворюють археспоріальну тканину. Її клітини, які приступають до мейозу називають мікроспороцитами. Таким чином, сформована стінка мікроспорангія складається з:

Епідерма – (від грец. ерí — на, над, понад, біля, після і dérma — шкіра) — первинна, здебільшого одношарова, покривна тканина рослин, що вкриває листки, молоді стебла, квітки і плоди. Клітини епідерми паренхімної (дводольні) і прозенхімної (однодольні) форми, щільно прилягають одна до одної. Епідерма утворюється із зовнішніх шарів конуса наростання.

Ендотецій — зовнішній шар пиляка, що прилягає до епідерми. Те саме, що й фіброзний шар.

Середній шар (дегенеруючий шар).

Тапетум – внутрішній шар клітин у спорангіях і пиляках. Клітини тапетуму бувають одно - , дво - і багатоядерні, забезпечують проходження мейозу, розвиток мікроспор та дозрівання пилковихь зерен, виробляють мономери спорополеніну, який йд на побудову спородерми. Тапетум — це одношарова, рідше багатошарова тканина. Розрізняють два типи тапетуму: секреторний, або залозистий, та амебоїдний, або периплазмодій.

5. Археспорій. Мікроспорогенез і мікрогаметогенез. Будова пилкового зерна. Типи чоловічого гаметофіту.Археспорій - (від грец. arche – початок і спора) – група клітин, з яких у мохів і рівноспорових папоротеподібних розвиваються спори; у різноспорових папоротеподібних – мікро- та мегаспори; у насінних – в чоловічій генеративній сфері – пилкові зерна, а в жіночій – переважно одна мегаспора, з якої утворюється зародковий мішок.Мікроспорогенез - (від грец. makros — великий; спора і грец. genesis — походження) — процес утворення макроспор у вищих рослин.У квіткових рослин мікроспорогенез це процес утворення мікроспор з диплоїдних архіспоріальних клітин. Археспоріальні диплоїдні клітини, Які приступають до мейозу, називаються мікроспороцитами.Мікроспороцит - (від грец. makros — великий; спора і грец. kytos — клітина) — диплоїдна археспоріальна клітина, з якої внаслідок двох послідовних поділів мейозу (гетеротипного і го-меотипного) утворюється тетрада гаплоїдних макроспор. Унаслідок двох поділів мейозу послідовно утворюється діада, а відтак - тетрада гаплоїдних клітин. На цьому завершується процес мікроспорогенезу і одноядерні мікроспори, звільняючись з материнської оболонки формують власну оболонку, яка складається з зовнішнього шару екзини і внутрішнього шару - інтини.Екзина - (англ. exine, extine, від лат. extimus – крайній, зовнішній) – зовнішній целюлозний шар оболонки пилкового зерна. Е. в основному складається із спорополеніну - дуже стійкого полімера каротиноїдів і їх ефірів. В Е. розрізняють основні шари: зовнішній (ектекзина), середній (мезекзина), внутрішній (ендекзина).Інтина – (від лат. intus — всередині) — тонка безбарвна внутрішня пектиново-целюлозна оболонка пилкового зерна, з якої під час проростання пилку формується пилкова трубка.Одноядрові мікроспори, які містять гаплоїдне дро і добре розвинену цитоплазму деякий час перебувають у стані спокою. Згодом ядро приступає до мітозу, внаслідок якого утворюється дві клітини в пилковому зерні: більша вегетативна, яка містить гаплоїдне ядро, і менша - лінзоподібної форми - генеративна клітина. З моменту мітозу в однояерній мікроспорі починається мікрогаметогенез. Однак, за даними В.О.Піддубної-Арнольді (1976), Є.Л.Кордюм (1984) та ін. процес мікрогаметогенезу у покриоонасінних рослин відбувається не однаково. Зокрема, у більшості дводольних рослин (тополя, верба, дуб, бук, квасоля та ін.) мікрогаметогенез завершується утворенням двоклітинного пилку. У деяких однодольних (жито, пшениця та ін.) ядро генеративної клітини приступає до другого мітозу, коли двоклітинні пилкові зерна містяться ще у мікроспорангіях. Тому вчені виділяють два типи чоловічого гаметофіту: двоклітинні пилкові зерна, які містять вегетативну і генеративну клітину, і триклітинні пилкові зерна, які містять вегетативну клітину і два спермії.

Тема. Гінецей

1. Загальна характеристика жіночої генеративної сфери.

2. Визначення, класифікація і типи гінецея та їх характеристика.

3. Онтогенез і будова маточки. Типи зав’язі.

4. Онтогенез і будова насінного зачатка. Типи насінного зачатка.

5. Жіночий археспорій і його типи.

6. Макроспорогенез. Формування жіночого гаметофіту.

7. Класифікація типів жіночого гаметофіту.

1. Загальна характеристика жіночої генеративної сфери.Гінецей (від грец. gyne — жінка,oikon — дім, житло) — сукупність плодолистків, що, зростаючись, утворюють одну або кілька маточок. Г. буває простий, коли складається з однієї маточки (горох, яблуня) і складний — з кількох маточок (сусак, калюжниця). Жноча генеративна сфера забезпечує формування маточки, жіночих гамет, насінного зачатка, процеси запилення і запліднення, розвиток зародка і ендосперму, формування насінини та плоду. У двостатевих квіток ці процеси відбуваються одночасно з розвитком чоловічої генеративної сфери. у роздільностатевих розвиток жіночої генеративної сфери не завжди узгоджується з ровитком чоловічої генеративної сфери. За даними Булигіна розвиток чоловічої генеративної сфери передує жіночій на 6 – 9 місяців залежно від умов.Дослідженням гінецею займались такі вчені як Гін’я (Франція), Монт’є (Італія), Страсбургер (Німеччина), Магешварі (Індія), М.Х.Яковлєв, Е.С.Терьохін, О.П.Камеліна, З.І. Нікітіна, В.О. Піддубна-Арнольді, О.М.Навашина (Росія), О.А.Чеботар (Молдавія), А.А. Ашурметов (Узбекістан). З вітчизняних вчених великий вклад зробили: Я.С. Модилевський,В.П. Баннікова, Є.Л.Кордюм, Г.І. Глущенко, В.Ю. Мандрик, Ю.Ю. Петрус, З.П. Коц та ін.

2. Визначення, класифікація і типи гінецея та їх характеристика.Вище названими вченими розроблені класифікації гінецею. Виділяють такі типи гінецею:

1. Апокарпний, коли гінецей утворений одним плодолистком. Типи апокарпного гінецею:

а) простий, утворений одним плодолистком (горох);

б) складний — сукупність простих маточок, кожна з яких утворена одним плодолистком (сусак зонтичний, калюжниця болотна).

2. Ценокарпний, утворений кількома плодолистками, що зростаючись утворюють одну маточку. Типи:

а) синкарпний, коли маточка склаається з кількох плодолистків, які зростаючись між собою утворюють одну багатогнізду маточку (лимон, верес, лілія, дзвіночки);

б) паракарпний, утворений кількома плодолистками, формує багатогнізду маточку (верба, тополя);

в) лізикарпний, який на ранніх етапах закладається як синкарпний, а пізніше формується як паракарпний (первоцвіт, гвоздика, лавр).

3. Онтогенез і будова маточки. Типи зав’язі.Маточка (лат. pistillum) — складова частина квіткипокритонасінних ррослин, утворенаодним або кількома плодолистками. маточка складається з приймочки, стовпчика, зав’язі.Приймочка (лат. stigma) — верхня частина маточки, яка є місцем уловлювання пилку та раніх етапів його проростання. Форма П. є різноманітна, поверхня може бути липкою, на ній містяться сосочки, волоски, що сприяє кращому затриманню пилку.Стовпчик (лат. stylon) — стерильна частина маточкиу квітках покритонасінних рослин, що міститься між приймочкою і зав’яззю.Зав’язь (лат. ovarium) — нижня, більш-менш потовщена частина маточки квітки покритонасінних рослин, в якій розвивавється один або кілька насінних зачатків. Залежно від взаєморохташування З. та інших елементів квітки розрізняють 3 типи З.: верхню, якщо вона не зростається з іншими елементами квітки (наприклад, у липи, гороху, гречки та ін.), нижня, яка повністю заглиблена у квітколоже, зростаючись з ним, а інші елементи квіткирозташовуються над З. (наприклад, у яблуні, груші, огірка та ін.) та напівнижню, або середню, яка нижньою частиною заглиблена у квітколоже й зростається з ним, а ніші елементи квітки прикріплені навколо середини З. (наприклад, у шипшини, сливи та ін.).

4. Онтогенез і будова насінного зачатка. Типи насінного зачатка.На певних етапах розвитку маточки в нижній її частині формується кілька насінних зачатків.Плацента (лат. placenta — перпічка) — місце закладання і прикріплення насінних зачатків до стінки зав’язі маточки квітки.Плацентація (від плацента) — спосіб розташування насінних зачатків відносно плодолистків. Російський ботанік-еволюціоніст А. Тахтаджян (1941, 1948) розрізняє два основні типи П.: поверхнева і по швах. Поверхнева П. об’єднує два підтипи: поверхнево-бокову (насінні зачатки розташовані на бокових частинах до осьової поверхні плодолистка, наприклад у видів магнолія), поверхнево-судинну (насінні зачатки розташовані на спинці плодолистка, наприклад, у видів родин геранієвих, вересових). Плацентація по швах охоплює такі три підтипи: кутову (насінні зачатки розташовані поблизу країв плодолистків, наприклад, у видів роду яблуня), парієтальну або пристінну (насінні зачатки розташовані вздовж швів, наприклад, у видів родин вересових, фіалкових), вільну або колончасту (насінні зачатки розташовані на центральній колонці, наприклад, у видів родин первоцвітих, гвоздичних).Насінний зачаток (лат. ovulum) — жіночий орган у насінних рослин, в якому формується жіночий гаметофіт, відбувається запліднення, розвиток зародка і ендосперму і з якого, здебільшогопісля запліднення, розвивається насінина.Насінний зачаток складається з фунікулюса (насінної ніжки), за допомогою якоговін прикріплюється до стінки зав’язі, нуцелуса (центральної частини насінного зачатка), в якому рощзвивається зародковий мішок, одного двох інтегументів (покривів), халази (основи насінного зачатка) — протилежної мікрропіле частини насінного зачатка, мікропіле (пилковходу), через яке в насінний зачатокпроникає пилкова трубка. За своїм положенням щодо плаценти розрізняють такі типи насінних зачатків: атропні (прямі), анатропні (обернені), гемітропні (напівобернені), кампілотропні (зігнуті) й амфілотропні (зігнуті півколом); за розміщенням у зав’язі — прямостоячі, висячі та бічні; за могітністю розвитку нуцелуса — красинуцелярні (нуцелус могутній), тенуінуцелярні (нуцелус слабовиявлений).

5. Жіночий археспорій і його типи.В нуцелусі закладаються одна або кілька археспоріальних клітин.Жіночий археспорій — археспорій, який формується в нуцелусі насінного зачатка. Першу класифікацію Ж.а. зробив німецький ембріолог К.Шнаф (1929).За класифікацією російського ембріолога В.О. Піддубної – Арнольді (1976) виділяють 6 типів жіночого археспорію:1) Багато субепідермальних клітин стають археспоріальними, кожна з яких ділиться на криючу і спорогенну клітини. Криючі клітини зазнають багаторазових поділів, а спорогенні стають макроспороцитами.2) Археспоріальною клітиною стає лише одна із субепідермальних клітин, яка ділиться на криючу і спорогенну. Криюча клітина внаслідок декількох поділів утворює комплекс клітин, а спорогенна стає макроспороцитом.3) Утворюється лише одна субепідермальна клітина, яка ділиться на криючу і спорогенну. Причому перша більше не ділиться, а спорогенна стає макроспороцитом.4) Одна субепідермальна клітина перетворюється на археспоріальну, що безпосередньо стає макростпороцитом.5) Декілька субепідермальних археспоріальних клітин стають макроспороцитами.6) Археспоріальна клітина безпосередньо стає материнською клітиною зародкового мішка.

6. Макроспорогенез. Формування жіночого гаметофіту. Макроспорогенез (від грец. makros— великий, спора і грец. genesis — походження) — процес утворення макроспор у вищих рослин.Макроспора (від грец. makros — великий і спора) — велика спора у вищих рослин.Макроспороцит (від грец. makros — великий і спора і грец. kytos— клітина) — диплоїдна археспоріальна клітина, з якої внаслідок двох послідовних поділів мейозу (гетеротипного і гомеотипного) утворюється тетрада гаплоїдних макроспор.За даними А.Г.Дзевалтовського в лінійних тетрадах кожна з макроспор має таку назву: 1 — мікропілярна; 2 — субмікропілярна; 3 — епіхалазальна; 4 — халазальна. Макоспори в тетраді розташовуються по – різному: Т – подібно і обернено – Т – подібно. Три мікропілярні макроспори відмирають, а халазальна продовжує подальший розвиток. Внаслідок трьохразових мітотичних поділів халазальної макроспори утворюються дво-, чотири-, восьмиядерний ценоцит. Внаслідок його диференціації в зародковому мішку послідовно утворюються 8 – ядерний 7 – миклітинний тип жіночого гаметофіту Pollygonum – тип, який складається з яйцевого апарату, до складу входять яйцеклітина і 2 синергіди (гаплоїдні), антиподподальний аппарат (3 антиподи) і центральна клітина, яка містить 2 гаплоїдні полярні ядра, що зливаючись утворюють одне диплоїдне ядро центральної клітини. Дослідженнями І.Д. Романова , В.О. Піддубної – Арнольді, Є.Л. Кордюм розроблена класифікація типів жіночого гаметофіту. Найбільш визнаною є класифікація І.Д. Романова з допрацюванням В.О. Піддубної – Арнольді.

Типи зародкових мішків :

1. Моноспоріальніий (Pollygonum - тип);

2. Біспоріальний (Allium - тип);

3. Тетраспоріальний (Frittillaria - тип).

Моноспоріальний тип характеризується утворенням внаслідок п’яти поділів (2 макроспорогенез, 3 макрогаметогенез).Біспоріальний за 4 поділи, оскільки 1 поділ (гомеотипний) при мейозі випадає.Тетраспоріальний за 4 поділи, але відрізняється тим, що ядра мікропілярної частини зародкового мішка – гаплоїдні , а ядра антипод – триплоїдні.