Категорії діалектики як пізнавальні засоби правознавства

Категорія це теоретична конструкція, яка відображає найбільш загальні, фундаментальні властивості явища. Існує багато філософських категорій, які використовуються багатьма науками, але цінність їх полягає не в кількості, а у співвідношенні одна з одною.

Для діалектики характерним є формування парних категорій, які відображають «полярні» сторони цілісних явищ, процесів [68]. Серед розмаїття зв’язків реального світу філософське пізнання виділяло різні типи всезагальних зв’язків. Поняття про такі зв’язки можуть бути об’єднані в дві групи категорій: перша група показує детермінаційні зв’язки, а друга – відображає «організацію», «побудову» буття [69].

1.2.1. Категорії діалектики, що відображають детермінаційні зв’язки у суспільних відносинах. До цієї групи належать категорії:

– сутність-явище;

– причина-наслідок;

– необхідність-випадковість;

– можливість-дійсність

1.2.1.1. Cутність-явище. Сутністьце система глибинних, стійких зв’язків і відносин, що визначають природу предметів, процесів і які зумовлюють їх виникнення, існування та функціонування. З руйнуванням цих зв’язків предмети і процес перестають існувати

Явище – це зовнішні, реально існуючі особливості предметів, процесів, їх властивостей, які безперервно спостерігаються. Сутність і явище взаємозв’язані між собою. Сутність завжди виражається в явищі, а явище заключає в собі сутність. У кожному явищі завжди закладена сутність. У чистому виді сутність не існує як особливий феномен. Вона реалізується через безліч явищ. Отже явище це форма прояву сутності, спосіб її буття. Явище не завжди адекватно відображає сутність. Це пов’язано з тим, що на прояв сутності впливають зовнішні фактори. Тому часто явище виражає сутність у перекрученому виді у формі видимості.

Отже, категорія сутності і явища відображає внутрішні, глибинні, стійкі і необхідні зв’язки і відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Явище і сутність діалектично пов’язані між собою протилежності. Вони не збігаються одне з одним. Інколи це проявляється досить чітко: зовнішні, поверхові риси предмета, явища чи процесу можуть маскувати, перекручувати їх сутність.

1.2.1.2. Причина і наслідок. Причинаце система зв’язків і відносин, що зумовлює зміни, виникнення, руйнування предметів, явищ, зв’язків. Часто, коли говорять про причину, ототожнюють її з предметом, явищем, зв’язком, що передували появі нового предмета, явища, зв’язку. Але цього робити не слід. Причиною є не предмет, а система зв’язків, що зумовлює появу чогось нового.

Наслідокце результат дії причини. Наслідок завжди заключає в собі новий зміст, чого не було в причині. Причина не існує до наслідку. До наслідку існують зв’язки і відносини, в яких виникає можливість появи певного наслідку. Отже категорія причина і наслідок є, наприклад, компонентом такого обов’язкового елементу складу злочину, як причинний зв'язок, котрий передбачає, що наслідок який настав від суспільно небезпечного діяння є логічним продовженням діяння, яке вчинила особа, яка і є причиною наслідку.

Розуміння причинності (взаємозалежності) у правознавстві ґрунтується на таких головних філософських положеннях про причинний зв’язок:

– всезагальний зв’язок між явищами природи та суспільства є закономірністю – безпричинних явищ немає: всі явища в природі та суспільстві причино зумовлені;

– всезагальний зв’язок між явищами зовнішнього світу існує реально і об’єктивно, він не залежить від свідомості та волі людей;

– причинний зв’язок (як частина всезагального зв’язку речей та явищ) пізнавальний. Світ пізнавальний і пізнані його закономірності. Пізнання та знання є насамперед знанням причини. Якби світ був непізнавальним, наука стала б неможливою, а якби ми знали всі причини, то вона була б непотрібною;

– причина та наслідок – це лише частка, вилучена із всезагального зв’язку речей та явищ, ізольована від нього, для з’ясування того, що є причиною, а що наслідком, оскільки наслідок цієї причини є причиною іншого наслідку і так безкінечно.

Загальною властивістю всіх причинних зв’язків є їх багатозначність: одна причина може породити декілька різних наслідків, так само як і один і той же наслідок може бути народжений різними причинами чи сукупністю причин. Перетворення однієї події в іншу часто буває можливе за допомогою посередніх ланок, наприклад, при навмисному вбивстві від тиску на курок до смерті потерпілого послідовно відбувається цикл подій: дія порохових газів, летіння кулі, поранення, боротьба організму з пораненням. Отже, причинний зв’язок між подіями – це зв’язок подій, що стоять поруч і мають відношення одна до одної. Інколи причина і наслідок відокремлені один від одного іншими явищами, ось чому для того, щоб зрозуміти окремі явища, ми повинні вилучити їх із всезагального зв’язку та дослідити їх окремо.

Таким чином, правознавство не має і не утворює свого особливого юридичного поняття причинного зв’язку. У ньому лише конкретизуються філософське поняття стосовно тих подій та явищ, які мають кримінально-правове значення.

Поряд з причинами слід розрізняти і умови, тобто такі явища, які самі не можуть породити безпосередньо дане явище-наслідок, але, супроводжуючи причин у просторі та часі і впливаючи на них, забезпечують певне їхній розвиток, необхідне для виникнення слідства. Умови грають значну роль в забезпеченні певного розвитку причинного зв'язку. Вони можуть полегшити дію причини, сприяти настанню слідства, але можуть і гальмувати або зовсім припинити розвиток причинного зв'язку. Причина може породити конкретне слідство тільки при наявності певних умов. Те ж явище при відсутності даних умов може викликати інше слідство, і весь хід розвитку причинного зв'язку виявиться іншим.

Однак причинно-наслідковий зв'язок не вичерпує всього багатства зв'язків і відносин. Він не є єдиним усезумовлюючим зв'язком. Не всі умови перетворюються в причину. Умови створюють передумови, при яких рух, зміна може здійснюватися в різних напрямках, породжувати різний результат, тобто містить в собі можливість.

1.2.1.3. Можливість і дійсність. Можливість – це система зв'язків і відносин, що зумовлюють виникнення тенденцій, передумов змін, розвитку у певному напрямку, з певними передбачуваними результатами. Це майбутнє в сьогоденні, що при певному збігу обставин може стати реальним фактом.

Дійсність— це реалізована можливість, передумови, втілені в реально існуючі предмети, процеси, зв'язки в їх якісній визначеності. Те, що можливість виступає як передумова, потенція, у дійсності виявляється як наявне буття. Можливість формується до дійсності, її перетворення в дійсність характеризується появою нових можливостей.

Щоб можливість перетворилася в дійсність, необхідна наявність певних тенденцій, спрямованості розвитку і наявність відповідних умов (внутрішніх і зовнішніх). Висіяне в землю зерно містить в собі можливість появи нової рослини. Але якщо немає відповідних зовнішніх умов (достатня кількість вологи, відповідної температури) ця можливість може не перетворитися в дійсність, залишиться нездійсненою.

У процесі розвитку може з'явитися одночасно кілька альтернативних можливостей. Звичайно, у дійсність перетворюється та, для якої склалися найбільш сприятливі внутрішні і зовнішні умови. Крім того, у великій кількості схожих між собою ситуацій однотипні можливості здійснюються по-різному. А багато взагалі не здійснюються. Заздалегідь неможливо визначити скільки і які конкретно можливості перетворяться в дійсність. Ступінь здійснення можливостей при наявності великої кількості однотипних ситуацій знаходить свій вираз в імовірності. Тільки велика кількість подібних умов, у яких є передумови появи певної події, може дозволити визначити ступінь реалізації такої можливості. Імовірність дає тільки наближену оцінку можливостей досягнення бажаного результату, перетворення можливості в дійсність, тому що вона зв'язана обов'язково з великою кількістю подій і безліччю умов.

Можливості бувають реальні і формальні чи абстрактні. Реальні можливості характеризуються тим, що для їх перетворення в дійсність існують чи складаються необхідні умови. Формальна чи абстрактна можливість — це можливість, реалізація якої практично виключається. Проблема співвідношення реальних і абстрактних можливостей дуже важлива в практичному житті. У політиці, економіці, техніці необхідно керуватися реальними можливостями, а не надуманими, нездійсненними проектами.

1.2.1.4. Необхідність і випадковість. Якісно особливі зв'язки об'єктивного світу (соціальних процесів і явищ, у тому державно-правових), які не охоплюються іншими категоріями, відображають такі парні діалектичні категорії, як «необхідність» і «випадковість».

Необхідність – це система зв’язків і відносин, що зумовлює зміну, поступальний рух, розвиток у жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами. Іншими словами, необхідність це такий зв'язок, що обов’язково призводить до певної події.

Випадковість – це система зв’язків і відносин, при якій поява певної події може відбутися, а може і не відбутися. Можна також сказати, що випадковість це такий зв'язок, при якому поява події не випливає із загальних тенденцій розвитку, його не можна передбачити. При наявності множини альтернативних можливостей і причин, при наявності обставин, що змінюються, може реалізуватися будь-яка можливість.

Необхідність і випадковість тісно взаємозв’язані між собою. Однією з найважливіших особливостей їх взаємозв’язку є те, що випадковість становить форму прояву необхідності. Необхідність виявляється не інакше як через безліч випадковостей. Необхідним явищем, властивістю, ставленням, зв'язком, подією є те, що однозначно детерміновано внутрішніми причинами явища, події тощо, їх внутрішньою природою або зовнішніми обставинами їх існування. Необхідне те, що закономірно випливає з внутрішніх, істотних зв'язків і відносин, що зумовлено всім попереднім розвитком і в силу цього обов'язково настає або з неминучістю має настати.

Під випадковістю в діалектиці розуміються явища, властивості і зв'язки, що безпосередньо випливають не із сутності даного процесу, не з його внутрішнього закономірного розвитку, а з його зовнішніх зв'язків і відносин. Випадкове має причину свого існування в іншому, зумовленому збігом зовнішніх обставин, явище, подію тощо.

Необхідні сторони, зв'язки явища при відповідних умовах наступають неминуче, випадкові ж можуть настати, а можуть і не настати. Прикладом необхідного зв'язку є співвідношення суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків, що наступили в результаті цього діяння, співвідношення злочину і кримінальної відповідальності. Ці відносини зумовлені внутрішньою природою злочину, внутрішньою природою даних явищ. Але не завжди суспільно небезпечне діяння тягне настання суспільно небезпечних наслідків, що пояснюється втручанням у розвиток злочину будь-яких випадковостей. Разом з тим, той факт, що не кожне скоєний злочин тягне за собою кримінальну відповідальність і покарання, є випадковим, зумовленим збігом цілого ряду обставин. Наприклад: кинутий робочим дорожньо-будівельної дільниці в кущі біля дороги недопалок від сигарети потрапляє в бочку з-під бензину яка знаходилася там. В результаті вибуху парів бензину гинуть дві людини. Між цим наслідком (смертю) і діянням робітника, який кинув недопалок у кущі, відсутній причинний зв'язок, смерть двох людей стала випадковим явищем. Робочий не тільки не знав, але не міг і не повинен був знати і передбачати, що в кущах перебуватиме бочка з-під бензину, тому він не підлягає кримінальній відповідальності. У даному випадку має місце зовнішній, неістотний, необов'язковий зв'язок між діянням робочого і наслідками. Така випадковість протилежна необхідності [70].

Таким чином, випадковим є таке можливе, яке за певних умов протистоїть закономірного як необхідному. Необхідність – це закономірна форма зв'язків явищ, що визначається їх внутрішньої стійкою основою і сукупністю існуючих умов їх виникнення, існування та розвитку. Наприклад коли вирок суду першої інстанції набирає законної сили через п'ятнадцять днів після його оголошення це необхідність, а от не набрання ним законної сили через те, що була подана апеляційна скарга це випадковість.

1.2.2. Категорії діалектики, що відображають «організацію», «побудову» буття. До цієї групи відносяться такі категорії як: одиничне-загальне; зміст-форма; частина-ціле.

1.2.2.1. Одиничне та загальне. Зв'язок одиничного та загального має всеохоплюючий характер. Він властивий всім явищам, процесам, а також людському мисленню. Пізнання світу передбачає вміння порівнювати предмети, явища, виявляти їх подібність і різницю, усвідомлювати одиничний характер реальних предметів, класифікувати їх [71].

Одиничнеце категорія для позначення неповторюваних, властивих тільки даному об'єкту властивостей, загальнекатегорія, яка позначає властивості, що повторюються в деякій множині об'єктів. Єдність одиничного і загального, їх синтез виражається категорією особливого. Реальний предмет (окреме) є, перш за все, предмет, що має і поодинокі, і загальні властивості. Властивості, загальні для багатьох об'єктів, виступають в окремому у своєрідному поєднанні з одиничними властивостями, утворюючи особливе. Наприклад, суспільно небезпечний характер, що є загальним для будь-якого злочинного діяння, проявляється як особливе в конкретному злочині, оскільки набуває рис, характерних лише для цього діяння. Загальне існує в єдності з одиничним, тобто як особливе.

Таким чином, в процесі пізнання окремий об'єкт виступає спочатку як деяка невизначеність, в якій ще не виведені одиничні і загальні властивості. В результаті їх виділення і синтезування формується категорія особливого, що об'єднує обидві протилежності. Окрему представляє вже не якийсь щось, невизначеність, а єдність протилежностей, їх синтез [72].

Перехід від загального до особливого, а від особливого до одиничного і навпаки є відображення у свідомості діалектики об'єктивних процесів. Ця обставина величезною мірою визначає те методологічне значення, яке відіграє взаємозв'язок загального, особливого і одиничного в правовому пізнанні.

1.2.2.2. Зміст і форма.За визначенням філософського словника категоріальна пара – форма та «зміст – «відображають взаємозв’язок двох сторін природної та соціальної реальності: певним чином упорядкованої сукупності елементів та процесів, що утворюють предмет або явище, тобто змісту, і способу існування й вираження цього змісту, його різних модифікацій, тобто форми. Поняття форма використовується також у значенні внутрішньої організації змісту, і в цьому значенні проблематика формиотримує подальший розвиток у категорії «структура» [73]. Між формою та змістом існує діалектична взаємозалежність, міцний взаємозв’язок, і тому невипадково, що вони виступають як парні філософські категорії, що слугують для характеристики «відношення між способом організації речі й власне матеріалом, з котрого ця річ складається»[74].

Форма відносно змісту є зовнішнім елементом, тому вона залежить від змісту. З цього приводу К. Маркс писав: «Форма позбавлена всілякої цінності, якщо вона не є формою змісту»[75]. Зміст відіграє ключову роль у виникненні та зміні форм. Спочатку змінюється зміст, а потім уже форма, хоча не виключається можливість того, що нова форма може бути використана з метою збереження старого змісту. У цьому випадку відбувається внутрішня метаморфоза самої форми, що, з метою пристосування до обслуговування старого змісту, видозмінюється.

Положення про те, що форма являє собою «момент» змісту, який у процесі свого розвитку переходить у зміст і навпаки, уперше обґрунтував Г. Геґель. Виступаючи проти метафізичного відриву форми від змісту, він писав: «При розгляді протилежності між формою й змістом істотно важливо не випустити з уваги те, що зміст не безформний, а форма водночас і міститься в самому змісті, і являє собою дещо зовнішнє йому» [76]. Тобто, за Г. Геґелем, форма має внутрішню форму, котра є частиною змісту, і зовнішню форму, що являє собою дещо самостійне відносно змісту.

Дослідження «форми» тільки через розкриття діалектичної взаємодії з її парною категорією – «змістом» – не розкриває повноти всієї картини. Необхідне з’ясування зв’язків та взаємозалежностей між іншими філософськими категоріями, з якими форма й зміст перебувають в органічній єдності. Найбільш тісно в цьому плані форма пов’язана з парними категоріями «сутність – явище», де перше – це сукупність глибинних зв’язків, відносин і внутрішніх законів, котрі визначають основні риси й тенденції розвитку тієї чи іншої матеріальної системи, а друге – конкретні події чи властивості процесу, що виражають зовнішні сторони дійсності та являють собою форму прояву й виявлення певної сутності. Явище як ціле має зміст (складові елементи цілого) і відповідну форму (принципи взаємозв’язку елементів цілого). Як зовнішня сторона предмета форма є проявомсутності, тобто сукупності глибинних зв’язків, відносин та внутрішніх законів, котрі визначають основні риси й тенденції розвитку тієї чи іншої матеріальної системи. Вона підкоряється, пристосовується до сутності певного явища чи предмета. Діалектику взаємозв’язку форми з сутністю та змістом явищ також уперше розкрив Г. Геґель, який відзначав, що форма містить у собі сутність, так само як сутність припускає відповідну форму. Тому, пише філософ, не можна «ставити запитання, яким чином форма приходить до сутності, тому що вона є лише світінням останньої в собі самій, її власною, іманентною їй рефлексією»[77].

Діалектика дає можливість виявити низку найважливіших закономірностей, що характеризують взаємодію змісту, сутності й форми [78], [79], [80]. Серед них: зумовленість форми та змісту відповідною сутністю явища; відносна стійкість зовнішньої форми та її самостійність стосовно внутрішньої форми, що визначається сутністю явища; активна роль форми у розвитку змісту; сталість протиріччя, боротьба між формою та змістом; множинність зовнішніх форм одного змісту.

Таким чином, категорії «форма» та «зміст» відображають різні, але нерозривно пов’язані між собою сторони одного і того самого предмета, явища чи процесу: зміст сформований, а форма змістовна. Форма це зовнішній вигляд об’єкта, а зміст це його внутрішнє наповнення. Це різні полюси одного і того ж об’єкта. Їх єдність полягає в тому, що зміст поміщується у потрібну форму, тобто зміст визначає якою буде форма і якщо форма застара, то зміст її відкидає і «обирає» нову; форма без змісту існувати не може: немає змісту немає і форми

1.2.2.3. Частина-ціле. Розглядаючи зміст і форму, ми представляємо предмети як щось ціле в єдності всіх складових його, але в процесі пізнання буває необхідним детальніше розглянути те, з чого складається зміст. У цьому випадку ми оперуємо категоріями «частина» і «ціле».

Частиною називається предмет, процес, явище, що входять в інші предмети, процеси, явища і є окремими сторонами змісту.Цілим називається предмет, процес, явище, яке включає в себе інші предмети, процеси, явища, і властивості якого не збігаються з властивостями складових частин.

Частина і ціле діалектично взаємопов'язані. Не може бути цілого без частин, оскільки всі матеріальні предмети невичерпні вглиб. У той же час всяке ціле може бути частиною іншого цілого. А будь-яка частина в той же час є цілим по відношенню до своїх складових.

За своєю будовою можна виділити наступні три види цілісності. Перший вид це неорганізована цілісність або конгломерат. Тут властивості цілого багато в чому збігаються з властивостями частин. Наприклад, купа каміння. Видалення великого числа частин не змінює суті купи, звичайно до певної міри, з порушенням якої, купа як певну якість зникає. Другий вид цілого – організоване ціле, в якому зв'язку між частинами визначають його характер, а властивості цілого можуть бути відмінними і навіть протилежними властивостями частин. Прикладами організованого цілого є федеративні держави. В організованому цілому виділення частин не означає ще їх знищення, вони можуть існувати й самостійно. Хоча ціле при цьому може і якісно змінитися. Так, виділення республік, хоча і призвело до зникнення Радянського Союзу, але окремі республіки продовжують існувати як суверенні держави. Третім видом є органічне ціле, в якому внутрішні зв'язки вже настільки міцні і істотні для цілого і частин, що поділ може привести до загибелі і цілого і частин.

В процесі пізнання, переходу від сутності першого порядку до більш глибокої, часто доводиться звертати увагу на характер внутрішніх зв'язків всередині цілого. Частинами цілого взагалі є не тільки різні предмети, процеси і явища, але і зв'язки між ними. Якщо ж ми звертаємо в процесі пізнання увагу на зв'язку, то мова буде йти про структуру цілого. Структура – це зв'язок, спосіб організації цілого. У цьому випадку частини, між якими здійснюються зазначена організація називаються елементами.

Таким чином, діалектика універсальне багатогранне явище, яке розглядається як теорія пізнання, як логіка, як теорія розвитку.

В якості теорії пізнання діалектика сприяє вивченню державно-правових явищ з точки зору їх виникнення, руху і розвитку, розгляду їх не ізольовано один від одного, а в їх взаємному зв'язку, а отже, й у взаємодії та суперечливості, з орієнтацією на конкретне, багатостороннє вивчення об'єктивних процесів, пов’язаних з ними. Діалектика як логіка мислення допомагає відобразити у мисленні цей рухливий стан державно-правовоих явищ шляхом переходу від незнання до знання, від явища до сутності, від сутності одного порядку до сутності більш високого порядку, виступаючим тим самим засобом подолання консерватизму думки, схильності до застарілих понять тощо. Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння сутності держави і права як об’єктивно існуючих суспільних явищ, що перебувають в постійному русі, стану змін та розвитку, через свій категорійний апарат, закони і принципи, сприяла адекватному відображенню у мисленні їх діалектичних властивостей.






Дата добавления: 2020-10-14; просмотров: 171; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.043 сек.