Криза юності (17–21 років). Феноменологія кризи. Розходження ідеальних уявлень про життя та реальності в юнацтві.

1. При досягненні ідеального образу у старшокласника з'являється потяг до самовиховання, що перетворює самопізнання у свідоме формування нових, бажаних елементів поведінки. Незважаючи на різноманітні варіанти особистісного розвитку старшокласників, можна говорити про загальну стабілізацію особистості в цей період.

Старшокласники у більшій мірі, ніж: підлітки, сприймають самих себе, їх самоповага вище, а саморегуляція розвивається інтенсивніше. Настрій у них стає значно стійкішим та усвідомленішим. Незалежно від темпераменту, старшокласни­ки виглядають стриманішими, врівноваженішими. У період ран­ньої юності відбувається становлення моральної самосвідомо­сті, яка характеризується переходом на новий рівень — конвенційний та постконвенційний (за Л. Кольбергом).

Загальну теорію морального розвитку особистості розробив американський психолог Л. Кольберг, який вважав, що еволюція моральної свідомості дитини йде паралельно її розумовому розвитку. Він виділяв три рівні морального розвитку: доморальний (доконвенційний), конвенційний (рольовий конформізм) та постконвенційний (автономної моралі, власних моральних суджень, принципів). Кожний рівень включає по два ступені.

1. Доморальний рівень (4—10 років) — вчинки визначають­ся зовнішніми обставинами, а їхня мотивація конформна — уникнути покарання і отримати нагороду.

На першому ступені (гетерономна мораль) судження про вчинок залежить від тієї нагороди або покарання, які можуть статися за даним вчинком.

На другому ступені (індивідуалізм) — судження про вчинок виноситься у відповідності з тією користю, яку з нього можна отримати.

2. Конвенційний рівень (10—13 років) — людина дотриму­ється умовної ролі, орієнтуючись при цьому на принципи інших людей.

На третьому ступені (конформність у міжособистісних відношеннях) судження грунтуються на тому, чи отримає вчинок схвалення інших людей. Дана ситуація «гарного хлопчика і гарної дівчинки» визначається золотим правилом: «Нероби іншим того, чого б не бажав самому собі».

На четвертому ступені судження виносяться у відповідно­сті з встановленим порядком, повагою до влади та встановлених нею заходів.

3. Постконвенційний рівень (приблизно 13 років) — людина розглядає поведінку, виходячи з власних критеріїв, «автоном­ної моралі», що передбачає і високий рівень розумової діяльності. Справжня моральність досягається лише на цьому рівні розвитку і не раніше 20 років.

На п 'ятій стадії (суспільний договір та індивідуальні права) виправдання вчинку засновується на повазі демократично прий­нятого рішення або взагалі на повазі прав людини, наприклад, свобода повинна захищатися незалежно від думки бшьшості.

На шостій стадії (універсальних стійких мора.чьних принци­пів) вчинок кваліфікується як правильний, якщо він продиктова­ний совістю, незалежно від його законності. Визначається рівність людей та повага до людської гідності. Тут відбувається відмова від егоцентризму. X. Ремшмідт вказує, що звільнення від егоцентризму означає формування таких особливих моральних здібностей, як застосування до самого себе тих же критеріїв оцінки, що й до інших; використання загальних принципів як основи моральної поведінки та оцінка за ними як себе, так і інших; здатність враховувати потреби оточуючих тією ж мірою, як і свої власні.

У юності починається поступовий перехід до «автономної моралі» (3 рівень), хоча менше 10% юнаків старше 16 років, на думку Кольберга, досягають шостої стадії. Більшість людей, на думку цього психолога, так ніколи і не переходять четверту стадію. Встановлені міжстатеві розбіжності (відмінності) у моральному розвитку: дівчата досягають четвертого ступеня (конформної поведінки) швидше, ніж хлопці та затримуються на ньому довше. Ці відмінності пов'язані з особливостями соціалізації дівчат. Сучасному поколінню старшокласників притаманний більш тверезий, розумно-практичний погляд на життя, значно більша незалежність, ніж юнакам, що жили кілька десятків років тому.

Складнощі та протиріччя життя актуалізують проблему вибору, вміння активно шукати сенс свого життя. Старшоклас­ники мають більш відкритий і сміливий погляд на світ, включа­ючи проблеми морально-етичного характеру. Переважна біль­шість сучасних старшокласників трактують принцип справед­ливості таким чином: «Від кожного по можливості, кожному — за його справами та реальним внеском у загальний добробут людей».

Релятивістська моральна позиція сучасної шкільної молоді не є моделлю вседозволеності та моральної розпусти (анархії), а є скоріше більш глибоким поглядом на моральні проблеми. Закін­чуючи школу, більшість старшокласників — це молоді люди, практично морально сформовані, із зрілою та достатньо стійкою мораллю. Становлення особистості, самовизначення в ранній юно­сті пов'язані з формуванням світогляду — системи узагальнених поглядів, знань, переконань, уявлень, цінностей, ідеалів тощо.

Світоглядні позиції в ранній юності будуються на інтелекту­альному розвитку, інтересі до особистості, рефлексії, що веде до формування власних переконань. Старшокласники, пізнаючи світ, повертаються до власного «я», вирішуючи світоглядне питання: «А що я значу в цьому світі?» Вони шука­ють відповіді на всі запитання; вони категоричні в своїх погля­дах, що засвідчує максималізм. Картина світу в ранній юності може бути матеріалістичною чи ідеалістичною, релігійною чи науковою. Безумовно, стаючи дорослішою, молода людина буде повертатися до світоглядних проблем, але вже на вищому рівні. Для світогляду старшокласників характерне усвідом­лення соціальної перспективи, яка виражається в діалектиці минулого-теперішнього-майбутнього «я». Критичність по відношенню до минулого дитинства супроводжується відносно високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє. Таким чином, у ранньому юнацькому віці, у порівнянні з підлітковим, відбувається часткова гармонізація особистості, її подальше становлення.

Для юності характерна вікова інтровертованість, коли самотність дає можливість реалізувати здібності (музичні, художні, літературні, технічні). На думку А.В. Мудрика, ця особливість юнацького віку має відмінність від усамітнення дорослих. Дорослі наодинці з собою відкидають ті ролі, які вони грають в житті, стають самими собою. Юнаки, навпаки, наодинці програють ролі, які їм не доступні у реальному житті. Але моральна самотність, як вважає Е. Фромм, так само важко переноситься, як і фізична; більше того, фізична самотність стає нестерпною лише в тому випадку, якщо веде за собою і самотність моральну. При встановленні гарних особистісних контактів з людьми у старшокласників самотність швидко зникає.

Таким чином, старшокласники, опинившись на порозі дорослості, спрямовані у майбутнє. Реалізація основних потреб цього віку призводить до відносної стабілізації особистості, формування «Я-концепції», світогляду. Центральним новоутворен­ням стає самовизначення — професійне та особистісне. Саме в період ранньої юності виявляється свідоме позитивне ставлення до навчання. Все це дає можливість в цей віковий період здійсню­вати пошуки сенсу життя.

2. Специфіка спілкування з дорослими є такою: зростаюча демократизація взаємостосунків поколінь, розв'язання проблеми автономії дорослих дітей - поведінкової (потреба і право юнака самостійно розв'язувати питання, які стосуються його особисто), емоційної (потреба і право мати власні прив'язаності), моральної і ціннісної автономії (потреба і право на власні погляди); розв'язання проблеми авторитету батьків, взаєморозуміння у стосунках з батьками; нерівномірність спілкування, коли за стрімкою інтенсифікацією спілкування настає період спаду інтенсивності спілкування до накопичення нових проблем. Змістом спілкування є проблеми пошуку сенсу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємостосунків між людьми, одержання інформації, пов'язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю дорослого.

Ефективна взаємодія можлива тільки в умовах співробітництва на основі взаєморозуміння і взаємопідтримки. Разом з тим, як показали результати психологічних досліджень 1980-х рр., потреба в неформальному спілкуванні з батьками задовольняється в юнацькому віці менше, ніж наполовину.

Зміст і характер спілкування юнаків зі всіма категоріями партнерів визначаються рішенням проблем, пов'язаних зі становленням і реалізацією їх як суб'єктів, стосунків у значущих сферах життєдіяльності. Ціннісно-смислова домінанта спілкування виявляється в провідній тематиці бесід старшокласників: обговорення особистих справ (своїх і партнерів), взаємостосунків людей, свого минулого, планів на майбутнє, взаємин юнаків і дівчат, стосунків з товаришами, з учителями, з батьками, свого фізичного й інтелектуального розвитку.

Юнацький вік традиційно вважається віком проблеми батьків і дітей. "Ми і Вони (дорослі)" - одна з провідних тем юнацької рефлексії, основа формування особливої юнацької субкультури (в одязі, манерах, смаках, інтересах, поведінці, судженнях тощо).

Практично не існує жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки юнака, які не були б пов'язані з сімейними умовами. Максимальну роль в формуванні їхньої особистості і моделей взаємодії з оточуючими відіграє рівень освіченості і загальної культури батьків. Друге за значенням і впливом це склад сім'ї і характер взаємовідносин між її членами; багато в чому це визначає в подальшому і власну сімейну ситуацію юнаків і дівчат. Третє - це стиль взаємостосунків з батьками і міра емансипації від них.

Юнаки прагнуть бути з дорослими на рівних і хотіли б бачити в них друзів і порадників, а не наставників. Оскільки йде інтенсивне засвоєння "дорослих" ролей і форм соціального життя, вони часто потребують спілкування з дорослими, тому в цей час можна спостерігати, як часто юнаки і дівчата шукають поради і дружби у старших за віком. За даними Т.Н. Мальковської, приблизно 70% юнаків і дівчат хотіли б бути схожими на своїх батьків.

Водночас в юнацькому віці зростає прагнення уособитися від впливу сім'ї, звільнитися від залежності. Тому невміння чи небажання батьків визнати автономію своїх дітей часто призводить до конфліктів.

В юнацькому віці автономія від дорослих і значення спілкування з однолітками зростає. Загальна закономірність така: чим гірше, складніше складаються стосунки з дорослими, тим інтенсивнішим буде спілкування з однолітками. "Значущість" батьків і однолітків принципово неоднакова в різних сферах юнацької діяльності. Максимум автономії вони вимагають у сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, внутрішнього життя, споживацьких орієнтацій. Тому психологи говорять не про зниження впливу батьків, а про якісні зрушення в юнацькому спілкуванні.

Приблизно така сама ситуація складається і в навчальному закладі. Оскільки формально старшокласник зберігає залежність від викладачів-дорослих, зростає потреба в однолітках, в ідентифікації з загальною масою ровесників. Ставлення до викладачів і навчального закладу залежить від кількох чинників:

- від ставлення до школи, гімназії, коледжу чи училища як установи (його престижності, спеціалізації, змістом освіти тощо);

- від ставлення до майбутньої спеціальності, процесу навчання і знань;

- від ставлення до викладачів і однокласників.

В першу чергу йдеться про професійне самовизначення, що формує ставлення до викладачів як знаючих, професіоналів тощо. Якщо підлітки оцінюють викладача за зовнішнім чинником викладання, захопленням предметом і наочністю форми навчання, то юнаки роблять акцент на його професійній компетентності і необхідності тих чи інших знань та умінь для майбутньої професійної діяльності. В цілому ставлення юнацтва до викладачів більш зріле, "доросле", але часто воно вироджується в примітивний практицизм, який переноситься на стосунки з викладачами як людьми. У юнаків з'являється сильне критичне ставлення до людей взагалі і викладачів зокрема. Але воно поєднується з пасивним, невмілим, ззовні мотивованим ставленням до навчання і самоосвіти: зокрема, скарги на навчальне перевантаження часто поєднуються з небажанням працювати самостійно, вимогою давати більше матеріалу під диктовку.

Спілкування юнаків і дівчат з дорослими, з батьками передбачає зростаючу демократизацію взаємостосунків поколінь, розв'язання проблеми автономії дітей і авторитету батьків, проблеми взаєморозуміння між ними. Стосунки з дорослими складні, але фактично вплив батьків з багатьох важливих проблем залишається для юнаків переважаючим. Зміст спілкування з дорослими включає в себе проблеми пошуку смислу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємин між людьми, одержання інформації, пов'язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю дорослого.

У відносинах з окремими викладачами юнаки готові задовольнитися більш чи менш спеціалізованими стосунками інтелектуального порядку. Влада викладача, хоча і береться до уваги, оцінюється нижче влади, наприклад, спортивного тренера, батьків. Але вміння справедливо користуватися владою старшокласники завжди оцінюють у викладача високо. Якщо підлітки в оцінці викладача на перше місце ставлять його людські якості, на друге - професійну компетентність, рівень знань і якість викладання, а на третє - вміння справедливо розпоряджатися владою, то юнаки вище за все цінять професійно-педагогічні якості викладача. Водночас на друге місце вони ставлять його людські якості, приписуючи часто улюбленим викладачам вищий рівень емпатії, розуміння, навіть порівняно з батьками.

Спілкування з дорослими протікає нерівномірно, стрімка інтенсифікація спілкування, обговорення проблем і питань змінюється періодом спаду інтенсивності спілкування, поки не будуть накопичені нові нагальні проблеми.

Юнаки і дівчата потребують спілкування з близькими дорослими, у зверненні до їхнього життєвого досвіду в розв'язанні проблеми самовизначення, але ефективна взаємодія можлива тільки в умовах співробітництва на основі взаєморозуміння і взаємопідтримки. Сенс довірливого спілкування з дорослими для старшокласників полягає в можливості знайти розуміння своїх проблем, співчуття і допомогу в їх розв'язанні. Довірливість у спілкуванні як повага до особистості молодої людини, як віра в її потенційну здатність справитися з життєвими труднощами - важлива основа для нової гармонії стосунків батьків і дітей.

3. В юнацькому віці відбувається збільшення потреби в спілкуванні, збільшення часу на спілкування і розширення його кола (не тільки в школі, сім'ї, по сусідству, але і в різних географічних, соціальних, віртуальних просторах).

Дослідження соціальної перцепції показують, що в юнацькому віці зростає увага до особистісних, внутрішніх, власне психологічних якостей людей, а увага до зовнішності, одягу, манер, яка властива підліткам, знижується. У цей час формуються стійкі прагнення прогнозувати інтелектуальні і вольові якості інших, властивості їх характеру, життєві плани і мрії з опорою на зразок, ідеал. Численні юнаки вважають себе досить проникливими в цьому плані і схильні робити висновки про людей на основі власних вражень, атрибуції.

Вікові зрушення у сприйнятті інших рівною мірою стосуються і самосприйняття, самосвідомості. В цей час відзначається тенденція підкреслити власну індивідуальність, несхожість на інших. У юнаків формується власна модель особистості, за допомогою якої вони визначають своє ставлення до себе та інших.

Відкриття "Я", свого унікального внутрішнього світу пов'язане частіше з рядом психодраматичних переживань. Разом з усвідомленням цінності власної особистості, її неповторності, несхожості на інших приходить усвідомлення почуття самотності. Тому зростає потреба в спілкуванні з одночасним підвищенням вибірковості спілкування, оскільки не кожному юнак може довірити свій внутрішній світ. Водночас часто виявляється потреба в самотності, бажання побути наодинці з самим собою.

Як відомо, "Я" дитини зводиться до суми її ідентифікацій з іншими - значущими дорослими людьми. В юнацькому віці ситуація формування "Я" змінюється: орієнтація одночасно на кількох значущих інших робить психологічну ситуацію невизначеною, суперечливою, часто внутрішньо конфліктною. Неусвідомлюване бажання позбутися дитячих або нав'язаних дорослими ідентифікацій активізує рефлексію і почуття власної неповторності. Саме тому для юності є характерними почуття і страх самотності.

З іншого боку, уявлення про себе в юності зумовлене і груповим образом "Ми" - образом типового однолітка своєї статі. Причому типовий ровесник існує в свідомості юнака як набір загальних, психологічно менш диференційованих рис, ніж образ власного "Я", який тонший, детальніший і м'якший, ніж груповий. У одному з досліджень юнакам і дівчатам пропонувалося описати, які психологічні якості типові для юнаків і дівчат їхнього віку, а потім - для них самих. Виявилося, що юнаки вважають себе менш сміливими, менш товариськими і життєрадісними, але добрішими і здатними зрозуміти іншу людину. Дівчата приписують собі меншу товариськість, але більшу щирість, справедливість, вірність.

Властива юнацьким групам вибірковість у спілкуванні і жорстокість до "чужаків", що відрізняються кольором шкіри, соціальним походженням, смаками, здібностями, манерами тощо, - це захист для почуття власної ідентичності від знеособлення і змішування. Саме тому деталі одягу, жаргон чи жести стають знаками, які відрізняють "своїх" від "чужих". Створюючи замкнуті групи і поширюючи власну поведінку, ідеали і "ворогів", юнаки не тільки допомагають один одному впоратися з ідентифікацією, але і таким чином перевіряють один одного на здатність зберігати вірність. Готовність до такої перевірки, зокрема, пояснює і той відголос, який тоталітарні секти і концепції знаходять у молоді тих країн і класів, які втратили чи втрачають свою групову ідентичність.

Спілкування з однолітками продовжує відігравати велику роль у житті юнаків. У старших класах відбуваються зміни в орієнтації на місця для спілкування, яким віддається перевага, поряд з орієнтацією переважно на спілкування вдома і в школі, відбувається подальше освоєння соціального простору (вулиць, центру міста).

Спілкування з однолітками розв'язує низку специфічних задач:

- це дуже важливий канал специфічної інформації, яку не можна або соромно одержати від дорослих;

- це специфічний вид діяльності і міжособистісних стосунків (засвоєння статусів і ролей, відпрацювання комунікативних навичок і стилів спілкування тощо);

- це специфічний вид емоційного контакту (усвідомлення групової приналежності, автономія, емоційне благополуччя і стійкість).

Говорячи про товариство однолітків, психологи мають на увазі не стільки товариство однакових за віком юнаків і дівчат, скільки людей з однаковим соціальним статусом, потребами тощо - те, що складає юнацьку субкультуру. В цьому віці з'являються перші дружні і любовні прив'язаності досить тривалого, хоча переважно романтичного характеру.

Паралельно з розширенням сфери спілкування відбувається і поглиблення, індивідуалізація спілкування. У молодих людей розвивається здатність установлювати дружні стосунки, більш вибіркові, тісні і глибокі. Пошук друга починається вже в підлітковому віці, але юнацька дружба інтимніша і стабільніша. Юнацька дружба характеризується вірністю, близькістю, стійкістю - друг вперше усвідомлюється як інший Я: один шукає в другові переважно підтвердження свого Я; другий сам ідентифікується з другом аж до втрати власної індивідуальності; третій шукає в другові доповнення, зразок для наслідування, психологічний захист. Від цих психологічних потреб залежить і вибір друзів, і характер взаємостосунків між ними. Йому можна "вилити душу", з ним можна поділитися своїми переживаннями, секретами і сподіватися на пораду, взаєморозуміння, емоційне тепло, щирість. Це перша самостійно вибрана, глибоко особиста прихильність, яка передує, і певною мірою передбачає інші уподобання, зокрема кохання. Дружба і приятелювання розрізняються молодими людьми, число друзів, зазвичай, невелике. Юнацька дружба поліфункціональна і різноманітна: від простого спільного проведення часу до глибокої сповідальності і саморозкриття.

В юнацькій дружбі чітко проявляються тендерні комунікативні особливості: так, потреба в інтимній дружбі виникає у дівчат на 1,5-2 роки раніше, ніж у хлопців, при цьому дружба дівчат емоційніша.

Загалом психологія спілкування в юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: уособлення і афіліації (потреби в приналежності, входження до певної групи).

Однак, юнацька дружба має свої складності: властиві віку вимогливість і критичність стосовно іншого, безкомпромісність, підвищена егоцентричність породжує хворобливі труднощі і напруженість у взаємостосунках з значущими і близькими однолітками.

В ранній юності сильніше порівняно з попередніми віковими етапами, виявляється потреба в самотності. Комунікативна самотність - це спілкування з деяким ідеальним партнером, зі своїм Я, з уявними особами. На самоті юнаки і дівчата програють ролі, які їм недоступні в реальному житті. Вони роблять це в іграх-мріях, переважно рефлексивних і соціальних.

Юнацьке кохання передбачає більшу міру інтимності, ніж дружба, і вона ніби включає в себе дружбу, а також потребу людської близькості, пов'язану з фізіологічним подорослішанням.

Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини, у якої гармонійно виражена єдність чуттєво-сексуального і духовного. Дівчата раніше дозрівають фізіологічно, але потреба у ніжності, розумінні у них сильніша, ніж бажання фізіологічної близь­кості. У юнаків же все навпаки. Як пише І.С. Кон, юнак не кохає жінку, яку жадає, але він відчуває потяг до неї. Юнаки перебільшують фізичні аспекти сексуальності, а іноді намагаються від них відмежуватися, тоді «включається» психологічний захист — аскетизм (зневажати тому, що це тваринні імпульси), інтелектуалізм (зневажати тому, що чуттєвість примітивна). Дівчата вважають, що кохання може бути тільки платонічним, чистим.

У зв'язку з різноманітними особливостями сексуального дозрівання дівчат та юнаків можуть виникнути взаємні непорозуміння, даремні ілюзії, а згодом і розчарування. Кохання в юності має залишатися для людини найсвітлішим. Старшокласники повинні навчитися контролювати прояви своєї чуттєвості, сформувати ставлення до кохання — це та пристрасть, яка вища слави і нагород.

Юнацька дружба і кохання визначають моральну свідо­мість особистості і те, кого і як буде любити вже доросла людина.

Перше кохання також певною мірою є наслідком прагнення молодої людини до емоційного контакту, душевної близькості, до розуміння. Кохання в юнацькому віці, зазвичай, набуває форм симпатії, захоплення, закоханості або ж форму дружби-кохання. У всіх своїх проявах перше кохання - це важливе випробування в юності, яке багато в чому впливає на розвиток особистості юнака.

4. Криза 17 років - рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя.

У випадку, коли діти покидають стіни школи після 9-го класу, йдуть у коледжі або працювати, відбувається зсув кризи 17 років у бік кризи 15 років. Криза 15 років характерна переважно для тих, хто має сильну установку гедонізму. Під час кризи такі підлітки бувають цинічні і достатньо відверті, ясно формулюють своє життєве кредо. Період юності для них - час спроб і помилок.

В 17 років криза протікає не менш гостро, ніж у 15 років. Д.Б. Ельконін відзначав це як найважчий кризовий період разом з кризою 3-х років. Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато - на пошук роботи. Вища освіта їм необхідна, насамперед, для того щоб одержати професію, що дозволяє "жити гідно", "багато заробляти", "забезпечувати себе і сім'ю".

Існують дві категорії випускників школи: перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВНЗ) і не втрачають душевної рівноваги; другі розраховують на свої сили - найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВНЗ стресів. Для тих, хто важко переживає кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час - вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до ВНЗ, у хлопців - перед армією. Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій (загостренню гастриту, нейродерміту, головних болів, тиску) й інших хронічних захворювань. Але якщо навіть випускник малотривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше. Вік - категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості.

Криза юнацького віку нагадує кризи 1-го року (мовна регуляція поведінки) і 7-ми років (нормативна регуляція). У 17 років відбувається ціннісно-смислова саморегуляція поведінки. Якщо людина навчиться пояснювати, а отже, регулювати свої дії, то потреба пояснити свою поведінку "хочеш не хочеш" призводить до підпорядкування цих дій новим законодавчим схемам. У молодої людини спостерігається філософська інтоксикація свідомості, вона виявляється поверженою в сумніви, роздуми, що заважають її активній діяльній позиції. Іноді стан переходить в ціннісний релятивізм (відносність всіх цінностей). Криза юнацького віку з'являється зі вступом молодої людини до дорослого життя, коли загострюються внутрішні конфлікти, виникають питання, які здаються неможливими для розв'язання, життя стає складнішим.

У цьому віці виходять заміж, народжують дітей, обирають професію. Мілан Кундера писав, що один з найгостріших парадоксів людського життя полягає в тому, що найзначніші рішення і доленосний вибір ми здійснюємо в пору юності.

Для розуміння специфіки цього періоду слід згадати епігенетичну теорію розвитку особистості Еріка Еріксона. Центральним для його теорії є положення про те, що людина протягом життя проходить через кілька універсальних для всього людства психосоціальних стадій, всього їх вісім. Ці стадії є результатом закономірного розгортання "плану особистості", який успадковується генетично.

Кожна стадія життєвого циклу настає в певний для неї час - "критичний період". Крім того, кожна стадія супроводжується кризою - деяким психосоціальним конфліктом, що виникає в результаті невідповідності між досягнутим рівнем психологічної зрілості особистості, що розвивається, і вимогами соціуму. Кожна така психосоціальна криза містить позитивний і негативний компоненти. Якщо криза розв'язується успішно, то его-ідентичність вбирає в себе новий позитивний компонент, а якщо конфлікт залишається нерозв'язаним, то его-ідентичності наноситься шкода, і в ній з'являється негативний компонент.

Юнацький вік, згідно Е.Еріксону, позначений найбільш глибшою кризою - "кризою ідентичності". Дитинство підходить до кінця і перед особистістю постає задача формування першої цілісної форми его-ідентичності. Підлітку слід зробити цілу серію соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Все це відбувається на тлі бурхливого фізичного зростання і статевого дозрівання.

Позитивним компонентом кризи ідентичності цього періоду є формування цілісної ідентичності. Негативний компонент - рольове змішування, в цьому випадку криза розв'язується незадовільно, відбувається "дифузія ідентичності", що, у свою чергу, призводить до утворення "синдрому патології ідентичності".

Інтервал між юністю і дорослістю, коли молода людина прагне шляхом спроб і помилок знайти своє місце в суспільстві Е.Еріксон назвав "психологічним мораторієм". Це означає, що соціум, усвідомлюючи складність і важливість задачі цього періоду, дає молодій людині деякий час на завершення процесу формування зрілої его-ідентичності.

Наступна стадія розвитку - стадія ранньої зрілості. Це період раннього шлюбу і початку сімейного життя, а також час набуття професії і початку трудової діяльності. Е.Еріксон вважає, що тепер людина по-справжньому готова до інтимних стосунків з іншою людиною, як у соціальному, так і в сексуальному плані. Головна криза цієї стадії - це "криза інтимності". Позитивний компонент цієї кризи - "інтимність", а негативний - "ізоляція". Термін "інтимність" Е.Еріксон використовує як багатоплановий: як за значенням, так і за широтою охоплення. Насамперед, він розуміє інтимність як глибоке почуття, яке ми відчуваємо до чоловіка чи дружини, друзів, батьків тощо. Але він говорить про інтимність як про здатність до глибокої близькості, що є необхідною умовою міцного шлюбу. Негативним розв'язанням задачі цієї стадії, проходження "кризи інтимності" є самотність, уникнення контактів, що вимагають близькості, ізоляція. Якщо процес формування зрілої его-ідентичності незавершений, то замість прагнення до встановлення близьких стосунків, виникає страх "втратити себе", прагнення зберегти дистанцію.

І.С Кон пише про цей період так: "Головний психологічний здобуток ранньої юності - відкриття свого внутрішнього світу". До цього моменту дитина, "достатньо усвідомлюючи свої вчинки, ще не усвідомлює власних психічних станів", "єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ". Сам факт відкриття в себе внутрішнього світу, є з одного боку хвилюючою і радісною подією, але з іншого - приносить із собою тривожні переживання, пов'язані з неспівпаданням внутрішнього "Я" із зовнішньою поведінкою.

Разом з усвідомленням своєї унікальності приходить почуття самотності, а звідси зростає потреба в спілкуванні. Іншим складним і хвилюючим переживанням є усвідомлення своєї наступності, стійкості в часі. Відчуття особистого безсмертя, змінюється панічним страхом старості і смерті. В підлітковій і юнацькій самосвідомості тема смерті звучить гостро і неоднозначно. Розставання з ідеєю особистого безсмертя відбувається складно і болісно, іноді підмінюючись ідеєю безсмертної слави, але в результаті, часто саме сприйняття неминучості смерті спонукає серйозно задуматися про сенс життя, про те, як краще її прожити.

Таким чином, криза ідентичності протікає на тлі екзистенціальної кризи, пов'язаної з загостреним сприйняттям і переживанням основних кінцевих "данностей" буття. Ця криза з'являється разом з відкриттям свого внутрішнього світу.

Факт усвідомлення власної смертності вчить цінувати час і життя в цілому, насолоджуватися нею, спонукає знайти свій власний сенс цього життя. Саме ця криза дозволяє будувати по-справжньому інтимні, глибокі, осмислені стосунки з іншим, дозволяє поєднати свою ідентичність з ідентичністю іншого, без страху її втратити.

Усвідомлення ще однієї екзистенціальної "данності" - відповідальності є незаперечною цінністю. Це дуже важливо в період формування ідентичності, в період створення сім'ї і вибудовування стосунків у соціумі, коли відбувається ціла серія визначальних для життя, доленосних виборів особистісно-індивідуальних і соціальних.

Таким чином, екзистенціальна криза юнацького віку створює умови для глибокої, складної, творчої, і головне своєчасної переробки "екзистенціальних данностей", що дозволяє успішно розв'язувати задачу віку, навіть при несприятливому проходженні попередніх стадій розвитку. Чим успішніше індивід подолає цю першу кризу ідентичності, тим легше йому впоратися з подібними переживаннями в майбутньому.

Л. С. Виготський відводив розвитку самосвідомості і особистості в юності центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я, власного світу думок, почуттів і переживань, які здаються самому суб'єкту неповторними і оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має негативний бік - переростання у відчуженість і замкненість, що ґрунтуються на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти особливий внутрішній світ юнака чи дівчини не зможе ніхто.

Прагнення пізнати себе як особистість приводить до рефлексії, до заглибленого самоаналізу: як і чому так вчинив у тих чи інших обставинах, проявив себе стримано чи поводив себе розв'язно, чи піддався впливу з боку інших.

Розмірковуючи про риси характеру, про свої достоїнства і недоліки, молода людина починає спостерігати за іншими людьми, співставляти властивості їхньої поведінки і власної, відшукувати подібність і відмінність. Це пізнання інших і самопізнання приводить до постановки задач самоудосконалення.

В юності виробляються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), в яких виявляється сама сутність людини. Складається світогляд як система узагальнених уявлень про світ в цілому, про навколишню дійсність та інших людей і самого себе та готовність керуватися ним в діяльності. Формується усвідомлене "узагальнене, підсумкове ставлення до життя" (С.Л. Рубінштейн), яке дозволяє вийти на проблему сенсу людського життя.

В юності створюються сприятливі умови для становлення інтегративного психічного утворення - сенсу життя. Це налаштовує юнаків на пошук перспективи і життєвого сенсу, з'являється зацікавлене ставлення до особистого сенсу життя.

Активно розвивається в юності сфера почуттів. Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних та інтелектуальних можливостей, які створюють у юнаків і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус. Загальне емоційне самопочуття стає рівнішим, ніж у підлітків. Різкі афективні спалахи, як правило, відходять у минуле; але в деяких ситуаціях, зокрема, коли погляди молодої людини, її максималістські судження розходяться з поглядами співрозмовника, можуть виникати різкі випади і неочікувані реакції.

Юність - це період, якому властиві суперечливі переживання, внутрішнє незадоволення, тривожність, метання, але вони менш демонстративні, ніж у підлітковому віці.