Словотвірна мотивація

Поняття мотивації (похідності) є головним для словотворення, бо власне співвідношення твірних і похідних слів становить сутність словотвірного процесу і словотвірного механізму.

Твірна база і похідне слово перебувають між собою у відношеннях дериваційної (словотвірної) мотивації (залежності), що має структурно-семантичний характер і визначає напрям мотивації. Словотвірна мотивація — це відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких або визначається за допомогою значення іншого (перемогти — переможець, "той, хто переміг"), або повністю збігається (ототожнюється) із значенням іншого в усіх формах, крім частиномовного (бігти — біг, швидкий — швидко).

Твірне слово (словосполучення) — це та одиниця, від якої утворюються похідні. Вона ще називається мотивуючою. Слова, що утворюються від твірних одиниць, називаються похідними, або мотивованими. Твірне і похідне слова становлять словотвірну (дериваційну) пару: читати — читач, письменний — письменник, учити — учитель, учень — учениця.

Відношення між мотивованим і немотивованим словом — це вияв семантичної залежності: первинне слово є немотивованим, вторинне, або похідне, мотивується значенням іншого слова того самого кореня, що хронологічно передує йому.

Кожна лексема, виникаючи в мові, виявляє тенденцію до породження похідних, оскільки в ній закладено потребу і можливість мотивувати семантично і структурно нову лексичну одиницю.

Будь-яке слово може бути твірним. Перелік похідних при ньому залежить насамперед від його семантики: від особових імен утворюються прізвища, топоніми, присвійні прикметники (Іван — Іваненко, Іванівка, Іванів зошит), від топонімів — прикметники, прислівники, назви жителів, назви рік (село Івот — івютський, по-івотському, івотці, річка Івотка), від дієслів — іменники, дієприкметники, дієприслівники (читати — читач, прочитаний, читаючий). Із зміною семантики твірного слова змінюється і набір похідних: пор. антрацит (вид вугілля) — антрацитний, антрацитовий, але Антрацит (місто) — антрацитівський, антрацитівці, по-антрацитівському.

Кожна семантична група слів має свої "комплекти" суфіксів для творення похідних певного значення. Топоніми для творення назв жителів мають суфікси -ц-і, -ець (Херсон — херсонці, херсонець), -ан-и, -анин (Вінниця — вінничани, вінничанин), -ичан-и (Полтава — полтавчани), -ит-и (Одеса — одесити), -ак-и, -як-и (Тула — туляки), -ич-і (Москва — москвичі), не можуть мати суфіксів -ист, -іст, -ик, -ач, -ар, -телъ тощо; назви музичних інструментів для творення назв виконавців мають суфікси -ар (сопілкар), -ист (бандурист), -ач (трубач), -аль (скрипаль), -ник (балалаєчник), а не можуть мати суфіксів -ан-и, -чан-и, -ець, -тель та ін.

ОЗНАКИ ПОХІДНОСТІ

Значення слів із непохідною основою є умовним і не мотивоване їх будовою: рука, голова, ніж, ріг, береза, хліб і под.

Значення похідних слів мотивується значенням їхніх складових компонентів — твірного слова і форманта: тракторист — особа, що працює на тракторі, твірне слово трактор + суфікс особи -ист, комбайнер — особа, що працює на комбайні (твірне слово комбайн + суфікс особи -ер). Отже, значення слів тракторист, комбайнер зумовлене передусім значенням слів трактор, комбайн. Така залежність між твірним і похідним словами називається напрямом мотивації. Визначити напрям мотивації— це означає виявити мотивуюче (твірне) і мотивоване (похідне) з двох слів, пов'язаних між собою структурно-семантичними відношеннями (слава від славити чи славити від слава).

Визначається він за семантикою і структурою твірного і похідного слова. Похідне слово за формою (будовою, структурою) і семантикою складніше від твірного. Більша семантична складність похідного слова виявляється в тому, що воно має в своєму складі додатковий семантичний компонент порівняно з твірним (пор. аптека—аптекар). Більша структурна складність виявляється в тому, що похідне слово має в своєму складі, крім основи твірного, ще додатковий структурний елемент, тобто більшу кількість морфів (суфікс, префікс, постфікс тощо): пор. мовчати — мовчун, зелений — зеленіти, писати — підписати. За цим критерієм виявляються такі ознаки похідності і її напряму:

1) із двох слів похідним є те, яке семантично і структурно складніше, тобто за значенням воно випливає з твірного, а за формою відрізняється додатковими афіксами: море — моряк (особа, що служить у морфлоті), школа — школяр (дитина, яка навчається в школі);

2) похідним є слово, яке за семантикою рівнозначне твірному, а за структурою — складніше від нього: чита-ти — чита-нн-я (дія за дієсловом читати), ніжн-ий — ніжн-ість (ознака за прикметником ніжний);

3) із двох слів, рівнозначних за структурою, похідним є складніше за значенням: агіт-увати — агіт-атор (особа, що агітує), вихова-ти — вихова-тель (особа, що виховує), авіа-ція — авіа-тор (особа, що працює в авіації);

4) із двох слів, рівнозначних за семантикою і структурою, похідним є те, яке відповідає типовим мотиваційним відношенням для системи мови. У дериваційних парах агітувати — агітація, транслювати — трансляція, автоматизувати — автоматизація, механізувати — механізація обидва компоненти рівнозначні за семантикою і структурою (агіт-увати — агіт-ація). Який же з них є твірний, а який похідний? Визначаються вони за типовою схемою дериваційних відношень між дієсловами і віддієслівними іменниками: читати — читання, малювати — малювання, побілити — побілка, обсмолити — обсмолка, похвалити — похвала. За аналогією до цих типових для мови словотвірних пар дієслова агітувати, транслювати, автоматизувати є твірними, а відповідні віддієслівні іменники агітація, трансляція, автоматизація — похідними;

5) якщо в дериваційній парі при рівнозначності семантики один із компонентів стилістично навантажений, то він є похідним, а стилістично нейтральний — твірний: стіна — стінка (розмовне), діва — дівиця (книжне, поетичне), корабельник — корабел (розмовне і поетичне). При цьому структурно похідний компонент може бути рівнозначним або й складнішим від твірного: корабель-ник — корабел-о, завідуючий — зав-о; куна — кун-иця, діва — дів-иця;

6) якщо похідне слово є назвою особи жіночої статі за національністю (естонка) або за походженням (кавказка), то твірним до нього може бути як чоловіча назва (москвичка < москвич), так і географічна (естонка < Естонія, шведка < Швеція, кавказка < Кавказ). Щодо цього питання існує й інша думка. О. А. Земська стверджує, що жіночі назви цієї семантики не утворюються від іменників-неістот (див.: Современный русский язык. — Μ., 1981. — С. 197). Проте, по-перше, жіночі назви типу шведка, естонка, кавказка, європейка, італійка, китаянка, навіть москвичка, семантично співвідносяться безпосередньо з географічними назвами (як, до речі, чоловічі назви): шведка — "жителька Швеції", естонка — "жителька Естонії", кавказка — "жителька Кавказу", москвичка — "жителька Москви" і т. ін. По-друге, жіночі назви в українській мові утворюються, хоч і не дуже часто, від іменників-неістот, не маючи відповідної чоловічої назви: інститутка (М. Вовчок) від "інститут", берегиня від "оберіг", пор. рос. машинистка (укр. друкарка) від "машинка" (пишущая).