Архітектура та образотворче мистецтво, музична культура України періоду Відродження.

Архітектура ХІV – ХVІ ст. базувалася переважно на традиціях давньоруської епохи, водночас використовуючи досягнення західноєвропейських стилів: романського,готичногота ренесансного.

Помітного розвитку досягла українська архітектура на галицьких і волинських землях, оскільки після монголо-татарської навали монументальне будівництво в Наддніпрянській Україні на деякий час призупинилось. Пам’ятки того періоду можна поділити на дві групи: оборонні споруди і культові.

Оборонне будівництво в умовах постійної воєнної небезпеки стало нагальноюжиттєвою потребою. Упродовж ХІV – ХV ст. зростала кількість міст і фортець. Замки будувалися у важкому фортечному стилі, з грубими мурами, бійницями та високими спостережними вежами. Замки-фортеці були споруджені у Кам’янці-Подільському, Львові, Луцьку, Острозі, Хотині, Білгород-Дністровському та інших містах. Далі на схід, де населення міст було значно меншим і не було великих покладів каменю, укріплення міст були здебільшого дерев’яними, посиленими земляними насипами, валами і ровами (Житомир, Умань, Черкаси, Канів, Чернігів, Путивль тощо).

Оборонну роль виконували також численні храми:монастирі,церкви,костьоли,

синагоги. Великі монастирі мали вигляд фортець, захищених міцними мурами з вежами-бастіонами: Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом, Дерманський монастир на Волині, Успенський Почаївський монастир.

У церковному будівництві основним архітектурним типом були дерев’яні так званізрубні храми,побудовані без цвяхів.До нашого часу збереглося дуже мало таких споруд.Донайдавніших дерев’яних пам’яток належить церква Святого Духа в с. Потеличі на Львівщині (1555 р.) та церква Святого Миколая у Чернівцях (1607 р.).

Характерною ознакою забудови міст стає стильова різноманітність, зумовлена наявністю різних релігіях конфесій, а відтак впливом на українську архітектуру східної та

західної культури. У панорамі міст сусідують православні церкви та готичні католицькі собори.

Найбільш виразні споруди готичного стилю того часу – кафедральний собор у Львові ХІV – ХV ст. та костьол у Дрогобичі ХV ст. Однак готичний стиль мало характерний для української архітектури, оскільки у період інтенсивної забудови міст (ХV ст.) готика в європейських країнах вже стала історією.

Розвиток української архітектури другої половини ХVІ – початку ХVІІ ст. нерозривно пов’язаний з розбудовою міст. Розгортанню будівництва сприяло надання містам магдебурзького права (Магдебург – німецьке місто, де вперше в добу середньовіччя були закріплені права і свободи громадян). У містах, що здобули його, дозволялося ставити ратуші для виборних органів влади. Навколо ратуші та торгівельної площі зводилися храми, громадські та житлові будови. Церковне і світське будівництво у цей час зазнало сильних впливів ренесансного стилю. Спорудам, виконаним у цьому стилі, притаманні витонченість і урівноваженість композиції, декоративне оздоблення, великі вікна, наявність скульптур тощо.

Ренесансний стиль був дуже поширений у Львові,який може служити зразкомархітектурного мистецтва того часу. Розквіт Ренесансу у Львові припадає на 70 – 90-ті рр.. ХVІ ст. До найстаріших будівель «золотого віку» львівського Ренесансу належать будинки на площі Ринок: «Чорна кам’яниця»,будинок Бандінеллі – флорентійського різьбяра. Найбільшим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди, зокрема Успенська церква,складовою частиною ансамбля якої є каплиця Трьох Святителів танайцінніша пам’ятка українського Ренесансу – Вежа Корнякта.

Високого рівня розвитку в Україні ХІV − ХVІ ст. досяг як релігійний (ікони, фрески), так і світський (портрети) живопис.

Домінуючим видом малярства залишається іконопис. Відомими іконами кінця ХІІІ – початку ХІV ст. є ікона «Волинської Божої матері», образ якої вражає своєю емоційною наповненістю та духовністю; Красівська Богоматір Одигітрія⁴. Іконопис зберіг традиційні риси попереднього періоду (монументальність, величавість, витончений колорит, професійна майстерність), але починають розвиватися й реалістичні риси, відчувається віра в людину, прагнення барвистості, життєрадісності, релігійні образи втрачають колишню нерухомість, набувають людських рис. Святі на іконах дедалі більше нагадують простих людей, а не аскетів-мучеників, набувають певних індивідуальних рис. У релігійних сюжетах відтворювалися сцени навколишнього життя. Відбиття народних смаків відчувається і в доборі святих – Св.Георгій – воїн і охоронець, Св. Миколай – покровитель теслярів і мандрівників, Богоматір з дитиною – покровителька знедолених.

Серед фрескового живопису поширені цикли страстей Христових, сюжети про Богородицю, зображення Змієборця і «Страшного суду». На багатьох із них зображені римські папи, королі, пани, блудниці з обстриженими головами. До кращих зразківтогочасного фрескового живопису відносяться сюжети-композиції«Різдва Христового»і«Успіння Богородиці» стінопису Кирилівської церкви у Києві (ХІV ст.), розписи Онуфріївської церкви в с. Лаврові на Львівщині (ХV ст..), Вірменської церква у Львові (ХІV

– ХV ст..).

Наприкінці ХVІ ст., поряд з традиційним іконописом, з’являються світські жанриживопису: портрет,історичний живопис,зростає інтерес до пейзажу.Найпопулярнішим бувпортрет світського призначення, спочатку погрудний, згодом – у повний зріст. Під впливом гуманістичних ідей художники того часу звертають увагу на обличчя людини, прагнуть передати характер, силу волі, почуття власної гідності. Саме такі риси характеру відображають портрети письменника Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія,

львівського купця Костянтина Корнякта та ін..

Естетичні уявлення, смаки, відчуття гармонії і краси українського народу знайшли своє відображення і у декоративно-прикладному мистецтві – гончарстві, вишивці, килимарстві, різьбленні по дереву і камені, обробці металу.

В епоху Відродження на перший план виходять пізнавальні та естетичні функції музики,її здатність не тільки впливати на поведінку людини,а й відображати внутрішнійсвіт. У музиці виділяється індивідуальне начало. Розквіту набуває інструментальна музика, зокрема гра на бандурі.