Національний продукт та його форми.

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), згідно з якою основним показником національного продукту є: валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний дохід (ВНД), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), використовуваний дохід (ВД).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – сума вартості кінцевих товарів і послуг вироблених на території певної країни протягом певного періоду часу, здебільшого року.

Кінцеві продукти – це ті продукти, що остаточно покинули сферу виробництва і призначені для кінцевого споживання.

При визначенні ВВП не враховують вартість проміжного продукту. Проміжний продукт – це той продукт, який підлягає подальшій обробці, переробці чи перепродажу.

При визначенні ВВП не враховують вартість реалізації потриманих речей та операції з цінними паперами. ВВП є дуже важливим показником функціонування національної економіки. Проте він не враховує результатів економічної діяльності у тіньовому секторі економіки. За різними джерелами в тіньовій економіці України виробляється біля 50% усієї продукції. У ВВП не враховується обсяг продукції, виробленої домогосподарствами для власного споживання. Це дає підстави для висновку про те, що величина ВВП є заниженою.

З метою уникнення подвійного рахунку ВВП можна визначати як суму доданої вартості одержаної на всіх стадіях виробництва. Додана вартість - це різниця між виторгом фірми і сумою загальних витрат виробництва.

Крім вказаного методу визначення ВВП є ще два підходи:

1. Видатковий підхід, згідно з яким ВВП визначається як сума видатків на купівлю кінцевих товарів і послуг.

ВВП=С+І+G+X_n, де

С – видатки домогосподарств на споживчі товари,

І – інвестиційні витрати фірм,

G – витрати держави на купівлю товарів і послуг,

X_n – витрати іноземців на купівлю товарів і послуг, тобто чистий експорт. Це величина, на яку видатки іноземців на вітчизняні товари і послуги перевищують витрати вітчизняних споживачів на закупівлю імпортних товарів, тобто різниця між експортом і імпортом.

2. Дохідний або розподільчий підхід, згідно з яким ВВП є сумою доходів одержаних вітчизняними постачальниками ресурсів та інших платежів (амортизації та інших непрямих податків на бізнес).

ВВП=ЗП+ПЦ+ПБ+РП+А+НПБ, де

ЗП – заробітна плата найманих працівників;

ПЦ – проценти за кредит, одержані власниками грошового капіталу;

ПБ – прибуток підприємців;

РП – рентні платежі, одержані власниками землі;

А – амортизаційні відрахування;

НПБ – непрямі податки на бізнес.

Розрізняють номінальний і реальний ВВП.

Номінальний ВВП – це ВВП виражений у цінах поточного року.

Реальний ВВП – це номінальний ВВП, скорегований на індекс цін, тобто виражений у цінах базового року.

На основі ВВП визначають ряд інших взаємопов’язаних макроекономічних показників.

Валовий національний дохід (ВНД) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених як правило за рік усіма факторами виробництва, що належать резидентам певної країни. ВНД відрізняється від ВВП на величину чистих факторних доходів з-за кордону. Щоб визначити ВНД треба додати до ВВП доходи від вітчизняних факторів виробництва, що використовуються за кордоном і відняти доходи, одержані іноземцями в даній країні.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) визначають як різницю ВВП і суми амортизації. Він вимірює загальний обсяг продукції, який економіка країни загалом може спожити, не погіршуючи своїх виробничих можливостей.

Національний дохід (НД) – визначається як різниця ВНД та амортизації і непрямих податків на бізнес. Це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, чи ці ресурси використовуються у власній країні чи за кордоном. Це означає, що НД можна вирахувати додаванням усіх факторних доходів – заробітної плати, прибутку, процента і ренти.

Особистий дохід (ОД) – дохід, одержаний домогосподарствами із урахуванням трансфертних платежів до сплати податків.

Трансфертні платежі – ті виплати, які одержує населення із бюджету, незалежно від безпосередньої участі у створенні ВВП (пенсії, стипендії, субсидії тощо).

Використовуваний дохід (ВД) – це особистий дохід за мінусом податків, тобто це та частина особистого доходу, яку використовують домогосподарства на свій власний розсуд. Він поділяється на споживання і на заощадження.

2.Теорія розподілу доходів та ціноутворення на фактори виробництва.

При створенні національного доходу беруть участь чотири фактори виробництва і відповідно до їх вкладу здійснюється його розподіл.

Розподіл національного доходу – це процес визначення частини виробленого продукту для окремих суб’єктів економічної системи чи виробничих факторів. При цьому, робітники одержують зарплату, власники землі – земельну ренту, власники грошового капіталу – процент, а підприємці – прибуток. Розподіл здійснюється через ринки виробничих ресурсів і готових товарів. Ринок ресурсів розподіляє доходи на фактори виробництва, а ринок товарів – товари особистого споживання, визначаючи тим самим частку виробників у доході. Розподіл здійснюється насамперед на грунті власності.

Економічна функція розподілу національного доходу полягає у його впливі на національну економіку через систему потреб, інтересів, стимулів.

Соціальна функція розподілу національного доходу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб.

Одна із перших теорій розподілу національного доходу була запропонована Ф.Кене в «Економічній таблиці» (18 ст.). Наступною була класична теорія, відповідно з якою розподіл пов’язується із теорією вартості. Первинними джерелами доходу є заробітна плата, земельна рента і прибуток, які визначають вартість товару. Тому розподіл визначає частки власників землі, капіталу і найманих працівників. Відповідно до маржинальної теорії ( теорії корисності) основою розподілу є поняття граничної продуктивності факторів виробництва, а також зумовленість. Зумовленість – це прийняття рішень підприємцем, що визначають частку участі окремого фактора у виробництві, змінюють комбінацію використання усіх факторів у сукупності. Двигуном розподілу факторів виробництва є їх ціна, яка регулюється попитом і пропозицією.

Таким чином, у ринковій економіці національний дохід розподіляється між власниками факторів виробництва відповідно до функції, яку виконує той чи інший фактор. Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів. Функціональний розподіл є первинним і тому значною мірою визначає можливості і межі перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи окремих громадян, сімей і домогосподарств.

Упродовж тривалого періоду у вітчизняній економічній науці панував марксистський підхід функціонального розподілу національного доходу. Згідно з ним, лише один фактор виробництва – праця – створює національний дохід. Усі інші фактори беруть участь у привласненні того, що створили наймані працівники. Результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить у структуру сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу. Національний дохід має дві складові: затрати змінного капіталу ( найманої праці), які набувають форми заробітної плати, і затрати змінного капіталу, які набувають форми додаткової вартості. Якщо земля і капітал перебувають у приватній власності, то в суспільстві неминуче має місце експлуатація. Пропорція, у якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату і додаткову вартість показує ступінь експлуатації. Додаткова вартість, у свою чергу, у функціональному розподілі набуває таких форм: прибуток промислового капіталіста; прибуток торгівельного капіталіста; позичковий процент як форма доходу капіталіста-власника грошового 9позичкового) капіталу; рента, що є доходом землевласника. Тому прихильники марксистської схеми розподілу національного доходу виступають за одержавлення землі і капіталу.

Проте більшість сучасних економістів поділяють неокласичну теорію розподілу, згідно з якою всі фактори виробництва створюють національний дохід і беруть участь у його привласненні. Розподіл національного доходу залежить від цін факторів виробництва. Ціна фактора - це сума грошей, яку платять за фактор виробництва. Вона й визначає розмір доходу власника відповідного ресурсу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попиті пропозиція на ресурси і рівень цін є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів. Величина доходу на кожен із факторів визначається граничним внеском кожного фактора у валовий дохід. Такий принцип розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та підприємців, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного із факторів.

Таким чином в процесі розподілу НД формується ціна усіх факторів виробництва. Це відбувається відповідно до їх граничного вкладу у виробництво національного продукту.

Ціна на ресурси залежить від попиту на них. А попит на ресурси є похідним від попиту на продукт, який виготовляється за його допомогою. Це означає, що попит на ресурси залежить:

по-перше, від ціни товару, що виробляється при допомозі даного ресурсу;

по-друге, від продуктивності цього ресурсу у процесі створення товарів і послуг;

по-третє, від ціни цього ресурсу.

Прибутковим є використання того чи іншого ресурсу доти, доки величина граничного продукту цього ресурсу у грошовому вираженні (MRP_x) буде дорівнювати величині граничних витрат на цей продукт (MRС_x):

MRP_х = MRС_x

Формування факторних часток НД називається первинним розподілом національного доходу.

Вторинний розподіл передбачає крім цього і перерозподіл національного доходу, тобто формування доходів із врахуванням трансфертних платежів. Тобто сучасна теорія розподілу національного доходу включає аналіз так званих соціальних доходів, тобто доходів, наданих економічним суб’єктам державою незалежно від їх вкладу у створення національного продукту.

Розподіл національного доходу між окремими фізичними особами, сім’ями чи домогосподарствами називають персональним або родинним розподілом доходів. Це поняття характеризує розподіл національного доходу без посилання на джерело доходу чи суспільну верству, до якої належить домогосподарство. Такий аналіз дозволяє виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей. Доходи домогосподарств або особисті доходи – це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу. Джерелами формування доходів домогосподарств є заробітна плата, доходи від власності, від особистого підсобного господарства, від індивідуальної трудової діяльності, від підприємницької діяльності, державні (соціальні) трансфертні платежі (пенсії, стипендії, допомога з безробіття тощо), доходи з інших джерел (наприклад, спадщина).

Доходи домогосподарств бувають натуральними (продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання) і грошовими. Усі грошові доходи, одержані домогосподарствами без урахування оподаткування і зміни цін, називають номінальними особистими доходами. Якщо із номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, одержимо номінальні використовувані доходи. Це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд.

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Вони характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів (інфляції). Реальні доходи визначають як відношення номінальних використовуваних доходів до індексу споживчих цін.