Рівновага монополії в короткостроковому і довгостроковому періоді

Головним принципом діяльності монополії, як і досконалої конкуренції, є максимізація прибутку. Модель монополії, на прикладі якої розглянемо умови максимізації прибутку, передбачає, що монополіст продає всю свою продукцію усім споживачам за однаковою ціною. Така монополія отримала назву простої монополії.

Припустимо, що бар’єрами входження у галузь є патенти, позитивний ефект масштабу або власність на ресурси, а держава не регулює діяльності фірми-монополіста.

Для максимізації прибутку монополіст насамперед повинен визначити особливості ринкового попиту і свої витрати.

Кривою ринкового попиту відображений середній виторг монополіста, тобто ціна, яку він отримує за продану одиницю продукції. Щоб вибрати рівень виробництва, який максимізує прибуток, монополіст повинен знати величину свого граничного виторгу, тобто зміну у розмірі виторгу внаслідок виробництва додаткової одиниці продукції.

Оскільки чистий монополіст сам є галуззю, його крива попиту є кривою попиту галузі. А крива галузевого попиту не може бути абсолютно еластичною, як за досконалої конкуренції, вона має спадний характер. Якщо крива попиту є спадною, ціна перевищує граничний виторг, оскільки всі одиниці продаються за однаковою ціною. Спадна крива попиту означає, що чистий монополіст може збільшити свій виторг тільки тоді, коли буде призначати нижчу ціну за одиницю продукції. Оскільки монополіст повинен знижувати ціну, щоб збільшити продаж, граничний виторг менший за ціну (середній виторг) за кожного обсягу продукції, окрім першого.

Рис. 10.1. Криві монопольного попиту, граничного та загального виторгу

Для ринку чистої монополії поняття кривої пропозиції не застосовується. Це зумовлено тим, що не існує однозначної залежності між ціною та величиною пропозиції. Ціна і величина пропозиції залежать від положення кривої попиту, а отже, і кривої граничного виторгу

Поведінка фірми-монополіста визначається не тільки попитом і граничним доходом, а й витратами виробництва. З метою максимізації прибутку фірма буде орієнтуватися на правило MR=MC, тобто буде збільшувати випуск продукції до рівня, коли граничний дохід буде дорівнювати граничним витратам, а ціна – висоті кривої попиту за даного рівня виробництва.

Рис. 10.2. Максимізація прибутку чистого монополіста

Чиста монополія не гарантує економічного прибутку – ринкові умови можуть бути несприятливими. Якщо ціна, що відповідає обсягу виробництва, за якого MR=MC, знизиться нижче від рівня середніх витрат, фірма матиме збитки.

Рис. 10.3. Мінімізація збитків чистого монополіста

Як і чистий конкурент, монополіст не буде працювати постійно зі збитком для себе. Зіткнувшись зі збитками, власники фірми перемістять свої ресурси в альтернативні галузі, які забезпечують вищу віддачу. Отже, можна очікувати, що у довгостроковому періоді монополіст привласнює принаймні нормальний прибуток. Монополіст зазнає збитків через слабкий попит і відносно високі витрати. Усе ж він буде продовжувати виробляти продукцію, оскільки загальні збитки менші від постійних витрат.

У довгостроковому періоді з метою максимізації прибутку фірма-монополіст нарощує виробництво доти, доки його обсяг не досягне точки, у якій граничний дохід дорівнює довгостроковим граничним витратам MR=LMC.

Монопольна влада

Монопольна влада– це спроможність встановлювати на свій товар ціну, вищу від граничних витрат, змінюючи його обсяг. Ступінь монопольної влади деякого виробника залежить від наявності близьких замінників його товару та частки ринку. Існування монопольної влади не є обов’язковим атрибутом лише чистої монополії. Передумовою монопольної влади є спадна крива попиту. У такому випадку фірма має можливість підвищувати чи знижувати ціну, змінюючи обсяг пропонованого товару.

Способом вимірювання монопольної влади є дослідження надлишку, на який ціна перевищує граничні витрати. Такий спосіб вимірювання монопольної влади був запропонований у 1934 році Аббою Лернером і отримав назву індекса Лернера:

(10.1)

Числове значення індексу Лернера перебуває к проміжку від 0 до 1. Чим більшим є значення L, тим вищий рівень монопольної влади.

Індекс монопольної влади може бути виражений також у термінах еластичності попиту, з який стикається фірма:

= - (10.2)

де Е_d – еластичність попиту на товар фірми, а не кривої ринкового попиту.

Отже, чим менш еластичною є крива попиту на продукцію фірми, тим вищим є рівень монопольної влади. Звідси вирішальним чинником монопольної влади є еластичність попиту на продукцію фірми. Своєю чергою еластичність попиту на продукцію фірми визначається трьома чинниками:

1) еластичністю загального ринкового попиту;

2) кількістю фірм на ринку;

3) взаємодією фірм.