Класифікація надзвичайних ситуацій

У постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій (НС) техногенного та природного характеру за їх рівнями” завершено формування нормативно-правового поля з питань класифікації надзвичайних ситуацій. Наказом Держстандарту України введено в дію Державний класифікатор надзвичайних ситуацій, який є складовою частиною Державної системи класифікації i кодування техніко-економічної та соціальної інформації в Україні та затверджено наказом МНС України класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.

Алгоритм класифікації надзвичайної ситуації складається з трьох етапів: віднесення події за пороговим значенням до надзвичайної ситуації, класифікація її за походженням та класифікація за рівнем (мал.. 1). При цьому враховується характер походження надзвичайної ситуації, ступінь поширення її небезпечних чинників та розмір людських втрат і матеріальних збитків.

Мал. 1.1. Алгоритм класифікації надзвичайних ситуацій

Надзвичайні ситуації класифікують за різними ознаками. Відповідно до походження подій, що можуть зумовити виникнення, розрізняють такі НС:

– техногенного характеру – промислові, транспортні аварії (катастрофи) з вибухом, пожежі, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

– природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища (землетруси, повені, буревії, снігові замети та ін.), природні пожежі, інфекційні захворювання людей, сільськогосподарських тварин, рослин (епідемії, епізоотії, епіфітотії) тощо;

– соціально-політичного характеру, що пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: терористичні акти (збройний напад, захоплення важливих об’єктів, напад на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях тощо;

– воєнного характеру – пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин, нафтопродуктів, вибухівки тощо.

Надзвичайні ситуації, на підставі Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, класифікуються як НС державного, регіонального, місцевого або об'єктового рівнів.

До загальнодержавного рівня належать НС, які розвиваються на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожують транскордонним перенесенням.

До регіонального рівня належать НС, які розгортаються на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного значення): Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожують перенесенням на територію суміжної області України.

До місцевого рівня належать НС, які виходять за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожують поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди.

До об’єктового рівня належать НС, які розгортаються на території об’єкта або на самому об’єкті і наслідки яких не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної смуги.

Критеріями визначення рівня надзвичайної ситуації є територіальне поширення, обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації її наслідків, кількість постраждалих людей або порушення їх умов життєдіяльності та розмір заподіяних (очікуваних) збитків (табл. 1.1).

Основними причинами виникнення техногенних НС є аварії та катастрофи. Вивчення причин виникнення виробничих аварій і катастроф свідчить про їх велике різноманіття, але за впливом людського чинника причини можна об’єднати у дві групи.

Перша – це проектно-виробничі помилки і порушення (помилки під час проектування підприємств, порушення будівельних норм і правил, низька якість будівельних робіт, використаних матеріалів і конструкцій, порушення техніки безпеки та технологічних процесів виробництва, відсутність постійного контролю за потенційно небезпечними об’єктами).

Друга група причин обумовлена тим, що не всі явища природи пізнані людиною.

Високий темп розвитку сучасного науково-технічного прогресу створив умови для великої концентрації радіаційно-, хімічно-, та вибухонебезпечних виробництв. Залізниці та трубопроводи у великій кількості транспортують небезпечні речовини. Внаслідок цього зросла ймовірність виникнення аварій і катастроф.

Для промисловості України характерна велика концентрація потенційно небезпечних виробництв. Майже в усіх обласних центрах і великих містах, де проживає близько 22 млн. людей, розташовані хімічно небезпечні об’єкти. Крім того, територію України перетинають аміакопровід Тольятті–Одеса довжиною 814 км, на кожен кілометр якого припадає 55 т аміаку, 25 тис. км нафтопроводів, у тому числі нафтопровід «Дружба», в якому на кожен кілометр припадає 250 т нафтопродуктів; газопровід «Союз».

На території України функціонує чотири атомних електростанцій (АЕС) з п’ятнадцятьма енергоблоками (Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька); діє 13 великих гідровузлів. Аварійне руйнування гідровузлів, наприклад, Дніпровського каскаду може призвести до катастрофічного затоплення 426 населених пунктів з жителями чисельністю близько 2 млн. осіб.