Призначення, завдання та організаційна структура військово-повітряних сил США та об’єднаних військово-повітряних сил НАТО

Об’єднані ЗС НАТО, основна частина ЗС військово-політичного союзу NORTH ATLANTІC TREATY ORGANІZATІON. Вони створені у відповідності з рішеннями 5-ї сесії ради НАТО, яка відбулася в вересні 1950 р.

До складу ОЗС НАТО входять: об’єднані командування і передані в їх оперативне підпорядкування в мирний час або призначені для передачі на випадок війни військові формування різних видів ЗС країн-учасниць блоку. До ОЗС НАТО передані об’єднання, з’єднання та частини СВ і авіація Повітряних Сил США, Великобританії, Канади, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Італії, Греції, Іспанії, Польщі, Угорщини, Чехії, авіація Повітряних Сил Норвегії і Данії. У військовий час і на період навчань до їх складу передаються ВМС перерахованих вище країн, а також основна частина збройних сил Норвегії, Данії, Португалії і Люксембургу. ЗС Франції, які вийшли з військової організації НАТО в 1966 р., періодично приймають участь у спільних навчаннях ОЗС НАТО в Європі, координують дії сил ППО країни з силами об’єднаної системи ППО НАТО, а також приймали участь в бойових діях НАТО в зоні Перської затоки і проти Югославії ВПС США і об’єднані військово-повітряні сили НАТО являють собою мобільний вид об’єднаних ЗС цієї організації.

По своєму призначенню, характеру і обсягу завдань, які вирішуються в складі ОВПС НАТО, виділяються дві основні складові частини - стратегічна і тактична авіація.

Перша з них характерна для військово-повітряних сил США і Франції, інші держави стратегічної авіації не мають.

Основу сучасних військово-повітряних сил НАТО складають літаки-ракетоносії, які спроможні наносити удари ядерною та звичайною зброєю по будь-якій цілі на землі, в повітрі і на морі, не заходячи в зону дії засобів ППО противника.

Досвід бойового застосування авіації країн НАТО в локальних війнах і військових конфліктах показує її спроможність в сучасних умовах виконувати важливі завдання в збройній боротьбі, значно впливати на хід і наслідки бойових дій.

Вивчення основ організації і бойового застосування військово-повітряних сил США і ОВПС НАТО дозволить авіаційним спеціалістам грамотно здійснювати ІАЗ і інші види забезпечення у відповідності з своїми посадовими обов’язками, враховувати при цьому переваги і недоліки, які були виявлені в ході ведення бойових дій.

8.1.1. Роль військово-повітряних силу реалізації національної військової стратегії США

Створення та застосування збройних сил США визначається національною військовою стратегією, основними цілями якої є оборона та “просування” американських інтересів у найважливіші регіони світу, а у випадку необхідності розгром противника у відкритому військовому зіткненні.

В наш час збройні сили США є найбільш могутньою військовою структурою на планеті. За своєю організацією вони суттєво відрізняються від армій інших країн. Служать там тільки добровольці-контрактники.

Верховним головнокомандуючим є президент США, до складу його адміністрації входять Міністерство оборони, якому підпорядковуються три малих міністерства видів військових сил: армії, військово-повітряних та військово-морських сил.

Кожний з цих видів збройних сил представляється главкомом (начальником штабу) в об’єднаному комітеті начальників штабів. Главком підпорядковується своїм міністрам, а голова Об’єднаного комітету – міністру оборони.

До складу Об’єднаного комітету входять також головнокомандуючі ще чотирьох окремих видів військ:

- Об’єднаного стратегічного командування (ОСК);

- Корпуса Морської піхоти;

- Командування спеціальних операцій;

- Служи берегової охорони.

Важливу роль у реалізації національної військової стратегії США відіграють військово-повітряні сили.

Сили та засоби військово-повітряних сил широко застосовувались у всіх регіональних війнах кінця ХХ - початку ХХІ століття. Їх головна роль полягала в ураженні наземних і повітряних об’єктів противника. Крім того, вони активно використовували повітряний і космічний простір в інтересах розвідки, зв’язку, керування, РЕБ, транспортування військ та вантажів, а також виконання інших завдань.

В наш час створення та бойове застосування сил і засобів військово-повітряних сил США виконується на основі концептуального документа “Глобальний контроль, досяжність і могутність: перспектива – 2020 для американських ВПС”, опублікованого в 2000 році, який представляє собою об’єднану доповідь міністра і начальника штаба військово-повітряних сил стосовно актуальних питань розвитку цього виду збройних сил.

В цьому документі військово-повітряні сили США оголошені інтегрованими повітря-космічними силами. Увесь діапазон висот, починаючи від поверхні землі та включаючи відкритий космос, проголошені єдиною операційною сферою даного виду ЗС.

В новому документі отримали подальший розвиток ідеї, які висувались в аналогічному, виданому в 1996 році, - “Глобальна дія: перспектива військово-повітряних сил у ХХІ столітті”, а також в документі “Основна доктрина ВПС”, (статут ВПС), який визначив характер їх бойового застосування в період до 2025 року.

В документі “Глобальний контроль, досяжність і могутність: перспектива 2020 для американських ВПС” його розробниками детально описано зміст “основних компетенцій”, які відображають принципи їх бойового використання ВПС, а також їх функції. Основними компетенціями військово-повітряних сил є:

- панування в повітрі і космосі;

- глобальне досягання;

- висока точність враження;

- висока глобальна мобільність;

- інформаційне панування;

- гнучке бойове забезпечення.

Панування в повітрі і космосімає на увазі встановленняповного глобального контролю обстановки в біля земному просторі, які забезпечує всебічний захист своїх військ, свободу їх маневру і ведення бойових дій.

Глобальне досяганнямає на увазі спроможність наносити швидкі та стрімкі удари як звичайним, так і ядерними засобами по об’єктам у будь-якому районі світу.

Висока точність враження,як передбачається буде забезпечуватись за рахунок ефективного використання авіаційних та космічних засобів розвідки та наведення для виявлення важливих об’єктів противника і нанесення ударів високоточними засобами ураження.

Висока глобальна мобільністьвиявляється у спроможності забезпечити термінове перекидання військ і засобів на любий ТВД.

Інформаційне пануванняпередбачає спроможність ефективно здійснювати збір, обробку, використання і захист інформації, а також ефективно протидіяти схожим діям противника.

Гнучке бойове забезпеченнявиявляється у гарантованому своєчасному забезпеченні всім необхідним сил, діючих у бойових діях.

У новому статуті завдання військово-повітряних сил названі функціями, - у зв’язку з тим, що вони повинні виконуватись безперервно.

До них відносяться наступні функції:

- контрповітряна;

- контркосмічна;

- контрназемна;

- контрморська;

- нанесення стратегічних ударів;

- контрінформаційна;

- бойове управління;

- космічні і повітряні перевезення;

- спеціальні операції;

- розвідка;

- пошук і врятування екіпажів;

- навігація і визначення координат;

- метеорологічне забезпечення;

Контрповітряна і контркосмічна функціяполягає в засвоювані панування в повітрі і космосі відповідно.

Основним змістом контр наземної функціїє ізоляція району бойових дій і безпосередня авіаційна підтримка.

Ізоляція району бойових дій і поля бою повинна перешкодити поповненню людських і матеріальних ресурсів і тим самим підірвати здатність військ до ведення бойових дій чи знизити їх активність.

Основними об’єктами дій при виконанні цього завдання являється район зосередження військових резервів і склади бойових матеріальних засобів, лінії комунікацій, транспортні засоби, залізничні вузли, станції, ВМБ, порти.

Так, в ході бойових дій МНС в зоні Перської затоки угрупування іракських військ на півдні країни і в Кувейті було, практично, повністю ізольоване, позбавлене підвезення боєприпасів, продовольства і води. Це стало одною з головних причин швидкої поразки іракського сухопутного угрупування в ході повітряно-наземної операції.

Надання безпосередньої авіаційної підтримки сухопутним військам здійснюється шляхом нанесення ударів авіацією по об’єктах противника, які знаходяться на полі бою чи в безпосередній близькості від лінії бойового зіткнення протидіючих сторін. Вона включає нанесення ударів з повітря в першу чергу по цілях, які не можуть бути знищені засобами СВ і від ураження яких залежить успіх наступальних і оборонних боїв і операцій в цілому.

Безпосередня авіаційна підтримка здійснюється при безперервному завоюванні переваги в повітрі і в тісному зв’язку з вирішенням завдань по ізоляції району бойових дій.

Так, під час війни у В’єтнамі безпосередня авіаційна підтримка військ організовувалась не тільки тоді, коли противник знаходився перед фронтом наступальних і оборонних військ, але і тоді, коли війська просувалися по раніше обраних маршрутах. Авіація неначе «розчищає шлях» піхоті, завдаючи удари попереду своїх військ.

Нанесення стратегічних ударівпередбачає ураження тих об’єктів противника від яких у значній мірі залежить боєздатність всіх його сил. Виконання цієї функції буде направлене на те щоб зв’язати сили противника, залишивши його без управління та постачання, або на досягнення ефекту, що дозволяє деморалізувати його керівництво, його збройні сили і населення.

Стратегічний характер удару визначається важливістю цілей, що уражається або ефектом, що при цьому досягається, а не кількістю сил, що використовуються. Так, в ході початкового етапу бойових дій проти Іраку (1990-1991р.р.), до першочергових цілей входили об’єкти ППО Іраку, авіаційні бази з літаками і аеродроми розосередження, позиційні райони ОТР, вищі органи державного і військового управління країни, місця розробки, виробництва і зберігання ракетної і хімічної зброї.

В подальшому дії авіації направлялися на руйнування військово-економічного потенціалу Іраку шляхом нанесення ударів по найважливішим військово-промисловим об’єктам, підприємствах інфраструктури (електростанції, трубопроводи, мости, вузли зв’язку і т. ін.).

Інформаційний простір розглядається в якості самостійної сфери військового протиборства, такої ж, як повітряний простір, суша, море або космос.

Виконання контрінформаційної функції має на цілі завоювання інформаційної переваги, без якої, за поглядами американських стратегів, неможливі успішні бойові дії.

Наступальні дії з цією метою полягають у спотворенні і знищенні інформації, що використовується противником при її отриманні, перетворенні, зберіганні і передачі. Прикладами таких дій є і постановка завад РЛС противника, психологічні операції. Розповсюдження дезінформації, поширення вірусів в комп’ютерні мережі та інші.

Захисні дії по завоюванню інформаційної переваги будуть напрямленні на захист інформації, інформаційних систем і інформаційних дій від втручання противника.

Бойове управління організовується і здійснюється на основі принципу єдності управління, який має на увазі, що для повної реалізації можливостей повітряної і космічної потужності, яка включає велике число компонентів, її використання на ТВД і в глобальному масштабі повинне здійснюватися у відповідності з єдиним задумом і знаходитися під централізованим контролем. Космічні та повітряні перевезення військ і вантажів набули великого значення для швидкого перевезення військ і військових вантажів на заморські ТВД, для завчасного створення запасів зброї, бойової техніки і МС на деяких ТВД. Так, для створення угрупування військ у зоні Перської затоки, у 1990-1991 роках американське командування вимушене було використовувати контингенти, дислоковані на континентальній частині США, в Західній Європі і Тихоокеанській зоні. Для їх перевезення в зону кризи використовувалася стратегічна ВТА США (понад 300 літаків С-5А і С-141 або близько 90% парку літаків ВТА), близько 160 резервних військових і цивільних транспортних літаків, а також 120 транспортів командування військово-морських перевезень і цивільних компаній. В середньому на протязі доби виконувалось до 35 літако-рейсів з о.с., зброєю і технікою. В окремі періоди в зону кризи прибувало близько 110 важких транспортних літаків.

Спеціальні повітряні операції проводяться для вирішення окремих завдань. Як правило, вони є складовою частиною наступальних і оборонних операцій. До спеціальних повітряних операцій відносяться дії авіації по перевезенню військ і вантажів, а також по бойовій підтримці.

Перші проводяться для забезпечення маневру силами і засобами, десантування військ і забезпечення їх необхідними МТЗ. Для вирішення цих завдань залучаються літаки і вертольоти ВТА, а також бойові літаки тактичної авіації. Причому, якщо перші виконують перевезення о.с. і засобів МТЗ, то другі забезпечують їх дії.

Масштаби таких операцій залежать від складу переміщених військ і повітряних десантів, кількості вантажів, від віддалення і розмірів районів завантаження, розвантаження (десантування) і способів вирішення завдання (парашутний, посадковий), а також від ступеню протидії противника. При бойовому забезпеченні тактичні винищувачі ведуть ПР маршрутів польоту військово-транспортної авіації, районів і зон десантування, виконують очищення повітряного простору і придушення наземних засобів ППО противника, прикривають їх від ударів з повітря, а також виконують завдання безпосередньої авіаційної підтримки і ізоляції району бойових дій десанту.

Ведення повітряно-космічного спостереження і розвідки призначене забезпечити командування різноманітною інформацією про противника, необхідною для планування і управління бойовими діями.

При плануванні повітряної наступальної операції (ПНО) багатонаціональними силами (БНС) в зоні Перської затоки у 1991 році веденню повітряно-космічної розвідки відводилася особлива роль.

Військове керівництво США особливо старанно організовувало розвідку ТВД попередніх бойових дій, тому одночасно з створенням потужного авіаційного угрупування, проводилось підсилення і засобів розвідки. До ведення розвідки були задіяні, перш за все супутники-розвідники, літаки ДРЛВ і управління, літаки-розвідники і літаки РЕБ.

Створена таким чином система повітряної розвідки дозволяла продивлятися всю територію Іраку, а її використання в ході ПНО в комплексі зі супутниковою і наземною системою розвідок дозволила своєчасно здійснити видачу інформації про запуск ракет “Скад” на комплекси “Патріот” і успішно боротися з ними.

Проведенню пошуково-рятувальних операційамериканське командування завжди приділяло велику увагу. Так, під час війни в Кореї (1950-1953 р.р.) вдалося спасти життя близько 1000 чол. Під час війни у В’єтнамі були врятовані 4120 чол. із яких 2780 були членами літальних екіпажів і військовослужбовців, які опинилися у відриві від своїх військ. За період бойових дій в районі Персидської затоки (1990-1991 р.р.) було проведено сім бойових ПСО. Всі врятовані члени екіпажем були американцями. (Всього збито 38 літаків і вертольотів)

Навігація і визначення координат– це організація і проведення заходів, що забезпечують найбільшу точність, надійність і безпеку польотів ЛА з метою виведення їх по місцю і часу на задані об’єкти.

Метеорологічне забезпечення організовується і здійснюється з метою найбільш повного використання метеоумов для застосування авіації і забезпечення безпеки при організації і проведенні польотів.

Вирішення завдань, які ставляться перед військово-повітряними силами США покладено на частини, з’єднання і об’єднання МБР, стратегічної, тактичної і військово-транспортної авіації, а також сили і засоби ППО, попередження про ракетно-ядерний удар і контролю за космічним простором, які входять до складу військово-повітряних сил США.

В американських ЗС існує два види взаємопов’язаних одна з одною структур – адміністративна і оперативна.

По адміністративній (постійній) організації, яка визначається конституцією США, військово-повітряні сили складаються з регулярних ВПС і організованого резерву (ВПС національної гвардії і резерву ВПС).

Міністерство військово-повітряних сил є вищим адміністративним органом ВПС у міністерстві оборони США. До його складу входить декілька управлінь, через котрі здійснюється загальне керування ВПС. Міністерство військово-повітряних сил відповідає за виконання планів будування ВПС, їх загальний стан, організацію НДР в галузі АТ і озброєння, а також контролює правильність розподілу бюджетних коштів по вказаних напрямках.

Міністром військово-повітряних сил є цивільна особа, яка призначається президентом США за згодою сенату строком на чотири роки. Він має заступника і декілька помічників також з числа цивільних осіб.

Штаб військово-повітряних сил - вищий орган військового керівництва ВПС, до функцій якого входять питання комплектування і організаційної структури, оперативної і бойової підготовки, бойового і МТЗ, а також вироблення планів та способів оперативного застосування, розробка статутів і настанов для цього виду ЗС. Штаб військово-повітряних сил контролює питання створення нових систем зброї, регулює розміщення замовлень в промисловості на їх виробництво, розподіляє авіаційну та іншу техніку між командуваннями ВПС.

Начальник штабу військово-повітряних сил призначаються президентом США, має ранг повного генерала і входить до Об’єднаного комітету начальників штабів.

Авіаційне командуванняє основним елементом адміністративної організації і вищим оперативним об’єднанням ВПС. Такі командування відповідають за організацію, навчання і постачання всім необхідним боєздатні сили ВПС, які передаються до складу об’єднаних командувань ЗС для бойового використання.

До основних авіаційних командувань належать:

- бойове авіаційне командування (БАК);

- космічне командування (КК);

- командування військово-повітряних сил в Європі;

- командування військово-повітряних сил США в зоні Тихого океану;

- командування сил спеціальних операцій (КССО);

- командування повітряних перекидань (КПП);

- командування матеріально-технічного забезпечення навчання і підготовки;

- два резервних (резерву ВПС і ВПС національної гвардії).

До складу основних авіаційних командувань можуть входити повітряні армії, авіаційні дивізії, крила МБР, авіаційні крила, авіаційні групи і авіаційні ескадрильї.

Бойове авіаційне командуванняє основним елементом адміністративної організації військово-повітряних сил США. Воно об’єднує всі бойові авіаційні частини і підрозділи ВПС, які базуються на континентальній частині США, а також частину сил і засобів допоміжної авіації. головними його завданнями є:

- розробка поглядів і принципів використання авіації в сучасних війнах і військових конфліктах різної інтенсивності;

- підтримка на високому рівні боєздатності своїх авіаційних і ракетних формувань;

- виділення авіаційних формувань для вирішення завдань ППО Північноамериканського континенту;

- організація і проведення оперативної і бойової підготовки командирів і штабів, а також підлеглих авіаційних частин і підрозділів.

Космічне командування (КК); утворено в 1982 році. В його функції входять:

- організація забезпечення діяльності ракетних сил наземного базування;

- організація забезпечення діяльності космічних систем військового призначення США;

- забезпечення розвідувальною, метеорологічною і навігаційною інформацією;

- участь в організації повітряно-космічної оборони Північноамериканського континенту (ОКК/NORAD);

- розробка нових способів ведення бойових дій в космосі і ТТД для перспективних космічних систем.

До складу командування передані всі системи попередження про ракетно-ядерний удар і контролю космічного простору міжконтинентальні балістичні ракети (МВР), різні космічні апарати та інші об’єкти.

Так, наприклад, у ході військових операцій останніх років КК широко застосовувалось для забезпечення бойових дій ЗС США .

Космічний розвідувальний системи застосовувались з метою забезпечення військ США своєчасними та достовірними даними про угруповання сил противника, задуму його бойових дій, та готовності до них боєздатності військ, а також для здобування відомостей про особливості місцевості.

Крім того, навігаційні космічні системи застосовувались для наведення високоточної зброї.

Командування повітряних перекидань призначене для забезпечення стратегічного перевезення військ і вантажів з США на заморські ТВД в інтересах усіх видів ЗС, а також тактичних перевезень військ в межах окремих ТВД.

Командування військово-повітряних сил США в Європейській зоніє авіаційним компонентом ОЗС на Європейському театрі війни і одночасно основним авіаційним командуванням ВПС для ведення бойових дій на Європейських ТВД. Командування представляє собою велике об’єднання тактичної авіації, яке спроможне як самостійно, так і разом з ВПС союзників по НАТО вирішувати в сучасних умовах всі притаманні їй завдання. В рамках командування ВПС США в Європейській зоні вже в мирний час зосереджено до 35% всього складу тактичної авіації регулярних військово-повітряних сил США.

Командування ВПС США в зоні Тихого океану являється авіаційним компонентом ОЗС США в зоні і основним авіаційним командуванням, призначеним для ведення бойових дій на Далекому сході, в Південно-Східній Азії і інших районах басейну Тихого океану.

В рамках командування ВПС США в зоні Тихого океану розгорнуте друге по важливості (після Європи) угрупування тактичної авіації.

Командування сил спеціальних операційпризначене для:

- участі у миротворчих операціях;

- участі в силах швидкого реагування;

- участі у антитерористичних операціях.

Резерв ВПС підпорядкований міністерству військово-повітряних сил і включає організовані по штатах регулярних ВПС з’єднання, частини і підрозділи резерву, а також індивідуальних боєздатних резервістів. Він призначений для доведення до штатів військового часу регулярних формувань переважно за рахунок введення в їх склад частин і підрозділів бойового і тилового забезпечення, розгортання навчально-мобілізаційної бази по підготовці особового складу.

ВПС Національної гвардії становлять собою боєздатні укомплектовані приписним особовим складом, споряджені авіаційною технікою з’єднання і частини ВПС. В мирний час вони знаходяться в адміністративному підпорядкуванні губернаторів штатів на території котрих дислокуються, а через них - Президенту США як головнокомандувачу ЗС.

Частини і підрозділи організованого резерву ВПС, які включають всі види і роди авіації, укомплектовані особовим складом. АТ, мають таку ж організаційну структуру, як і регулярні війська, а їх боєздатність визначається тими ж критеріями і нормативами.

Згідно з американським законодавству організований резерв ВПС, який включає 34% загального бойового складу тактичних винищувачів, 40% тактичних розвідників, до 80% винищувачів ППО, 22% літаків-паливозаправників, 16% стратегічних і близько 55% тактичних транспортних літаків, протягом 24-48 годин після об’яви мобілізації повинен бути готовий ввійти до складу регулярних ВПС.

До складу управлінь. центрів, служб і установ центрального підпорядкування входять: Вашингтонський округ ВПС, академія ВПС, авіаційний університет, 5 управлінь (розвідки і спеціальних розслідувань, військової поліції авіація Повітряних Силі фінансово-ревізійне, медичного забезпечення), військово-торгівельна служба і 12 центрів (бойового управління авіація Повітряних Силі військово-юридичної служби; випробовувань і оцінки систем озброєння ВПС; досліджень і аналізу; інспекції льотної і наземної безпеки; технічної розвідки і контролю; будування і обслуговування; обліку і використання о.с. регулярних ВПС; облік цивільних службовців ВПС; облік о.с. резерву ВПС; лічильно-фінансовий; інформаційний центр ВПС).

Бойове використання військово-повітряних сил здійснюється в межах оперативної організації, яка забезпечує тісну взаємодію видів ЗС і оперативне управління ними при веденні бойових дій в будь-яких війнах і збройних конфліктах.

Основою оперативної організації ЗС США є об’єднані і спеціальні командування, які створюються рішенням президента на відносно довгий проміжок часу і які замикаються через комітет начальників штабів на МО і президента. Об’єднані командування отримують в оперативне підпорядкування об’єднання, з’єднання і частини двох і більше видів ЗС США, які утворюють в них відповідні компоненти сил (СВ, ВПС, ВМС), спеціальні командування включають формування одного виду.

Взаємозв’язок між оперативною і адміністративною організаціями ВПС забезпечується тим, що начальник штабу ВПС одночасно являється членом комітету начальників штабів, а керують підлеглими чи виділеними силами і засобами фактично одні і ті ж особи, які займають в цих організаційних структурах відповідне службове становище.

Таким чином, військово-повітряні сили США є важливим видом ЗС. Вони включають частини, з’єднання і об’єднання МБР, стратегічної, тактичної і військово-транспортної авіації, а також сили і засоби ППО, попередження про ракетно-ядерний удар і контролю за космічним простором.