Страхування як форма нейтралізації фінансових ризиків

Прийняття суб’єктом господарювання певної величини фінан­сового ризику на утримання як форми нейтралізації таких ризиків ставить проблему попередження настання ймовірних негативних наслідків для операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого суб’єкта господарювання. Це попередження передбачає ре­алізацію активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків. Так, активна стратегія нейтралізації фінансових ризиків на проти­вагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів, зокрема:

диверсифікація фінансових ризиків;

хеджування фінансових ризиків;

страхування фінансових ризиків.

У свою чергу, у рамках страхування[26] ризиків як форми їх нейтралізації можна виділити самострахування та комерційне страхування (страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній).

Під самострахуванням слід розуміти створення певних резерв­них фондів коштів з метою фінансового покриття потенційних зби­тків (а також негативних фінансових результатів, додаткових ви­трат фінансових, матеріальних та інших ресурсів) суб’єкта госпо­дарювання — децентралізованих фондів страхового відшкодуван­ня, Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для по­криття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб’єктом господарювання, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів. Типовими варіантами таких фондів ко­штів є резервний капітал як складова власного капіталу підприємс­тва (див. перший розділ пасиву балансу); забезпечення наступних витрат та платежів (див. другий розділ пасиву балансу); резерв сумнівних боргів та інші фонди, передбачені чинним законодавст­вом таУабо статутними документами суб’єкта господарювання.

Резервний капітал підприємства являє собою одну із форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття мож­ливих у майбутньому збитків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, викликаних дією сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів. Відповідно до чинного за­конодавства України (див. Стаття 14 Закону України «Про гос­подарські товариства») формування резервного капіталу є обов’язковим для всіх видів господарських товариств, при цьому джерелом його створення визначено чистий прибуток суб’єкта підприємницької діяльності. Особливості формування та викори­стання резервного капіталу визначаються суб’єктом господарю­вання, його статутними документами з урахуванням відповідних обмежень, зафіксованих у нормативно-правових актах України. Так, розмір резервного капіталу господарського товариства по­винен становити не менше 25 % статутного капіталу і має фор­муватися за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства у розмірі не менше 5 % його абсолютної величини. Загалом, як уже зазначалося вище, резервний капітал має виклю­чно цільовий характер і може використовуватися для таких цілей:

покриття збитків від господарської діяльності;

виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

виплата дивідендів за корпоративними правами;

інші цілі, визначені статутними документами та норматив­но-правовими актами.

Аналогічно за функціонально-організаційним навантаженням до резервного капіталу суб’єкт господарювання може створювати ре­зервні фонди спеціального призначення у грошовій та матеріальній формі. Наприклад, підприємства створюють резерви сумнівної дебі­торської заборгованості для попередження негативного впливу у випадку непогашення контрагентом своїх грошових зобов’язань (грошовий резервний фонд) або формування резервного залишку сировини на складі для забезпечення безперервності виробничого процесу (матеріальний або натуральний резервний фонд). Дозволя­ється (див. національні стандарти бухгалтерського обліку) також формування спеціалізованих резервних фондів для забезпечення виконання фінансових зобов’язань перед третіми особами — Розділ 2 Балансу «Забезпечення наступних витрат та платежів». Підприєм­ство може створювати, зокрема, такі спеціалізовані резервні фонди:

резервний фонд за гарантійними зобов’язаннями;

резервний фонд виплат персоналу;

резервний фонд додаткового пенсійного забезпечення;

резервний фонд на здійснення реструктуризації;

резервний фонд за обтяжливими та значними контрактами;

інші фонди.

На відміну від самострахування, коли джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків є виключ­но внутрішні ресурси суб’єкта господарювання, страхування фі­нансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передання всього фінансового ризику суб’єкта господарювання або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі — страховій компанії. За та­кого варіанта джерелом покриття збитків суб’єкта господарю­вання в результаті настання несприятливих умов (страхового ви­падку) є фінансові ресурси страхової компанії. Загалом на ринку страхових послуг України страхові компанії пропонують різно­манітні послуги, спрямовані на страхований захист суб’єктів гос­подарювання, серед яких можна виділити такі:

страхування кредитів (товарних, експортних);

страхування інноваційних ризиків;

страхування депозитних ризиків;

страхування відповідальності;

страхування на випадок недосягнення планового рівня рен­табельності та ін.

Застосування в управлінні ризиками принципів нейтралізації через їх страхування з метою обгрунтування емісійної стратегії на ринку корпоративних облігацій може стати основою обґрун­тування таких управлінських фінансових рішень, зокрема:

випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі за­безпечених облігацій, виплата основної суми боргу та процент­них платежів, за якими забезпечена застава у формі виокремле­ної, чітко визначеної частини активів такого емітента облігацій або самого емітента як цілісного майнового комплексу;

випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі га­рантованих облігацій, виплата основної суми боргу та процент­них платежів за такими облігаціями забезпечена солідарною від­повідальністю емітента та його гаранта (гарантів), у тому числі страхової компанії.

Отже, підприємство досягає диверсифікації ризику оголошен­ня дефолту, що позитивно сприймається на ринку капіталу і, від­повідно, мінімізує граничну вартість капіталу.