Дії робітників і службовців з ліквідації стихійних лих, виробничих аварій.

Важливим фактором забезпечення безаварійної роботи є вивчення і суворе дотримання всіма інженерно-технічними працівниками і робітниками правил і норм техніки безпеки. Основними заходами по ліквідації наслідків аварій і стихійних лих є: оповіщення робітників і службовців, формувань ЦО і населення, що проживає поблизу об'єкту; екстрена евакуація; комплексна розвідка об'єкту на якому вникла аварія; рятування людей з-під завалів, із оточуючих і ушкоджених будівель і споруд; надання медичної допомоги потерпілим від аварії, вивіз їв у лікувальні установи; гасіння пожеж; локалізація аварій на комунально-енергетичних мережах, перешкоджаючих веденню рятувальних робіт; улаштування проїздів і підходів до місць аварій;

руйнування ненадійних конструкцій, розбирання завалів; демонтаж зберігшегося устаткування, якому загрожує небезпека; організація комендантської служби.

Задача кожного працюючого на підприємстві - знати основні правила поведінки при аваріях, вміти діяти в обставинах, що при цьому склалися. Наприклад, існують певні правила і послідовність відключення електроенергії, зупинки транспортуючих пристроїв, агрегатів і апаратів, перекриття сировинних, газових парових і водних комунікацій у відповідності з технологічним процесом і технікою безпеки, порушення яких може погіршити і ускладнити обстановку. Ці правила і послідовність дій треба вивчати, постійно пам'ятати і вміти практично виконувати.

В аварійній ситуації важливою задачею є організація своєчасного оповіщення про аварію. Кожний робітник і службовець будь-якого об'єкту народного господарства повинен вміти користуватися наявними на підприємстві оповіщувачами. Кожний робітник підприємства, пов'язаний з можливою газовою обстановкою, повинен знати способи виклику газорятівників.

Для ліквідації стихійних лих, виробничих аварій і рятування потерпілих на об'єктах народного господарства у першу чергу залучаються спеціальні підрозділи (газорятівників, пожежників і т. ін.), при необхідності можуть залучатися формування ЦО.

З виникненням аварії робітники і службовці, що входять у склад формувань ЦО, зобов'язані негайно прибути на місце збору. Робітники і службовці підприємства, що не входять до складу формувань, повинні бути також готові вести роботи по ліквідації аварії, по спасінню потерпілих на об'єктах.

Ліквідація наслідків стихійних лих і аварій може здійснюватись одночасно на всьому об'єкті або по окремим його ділянкам при наявності достатніх сил і засобів. При цьому починають їх у першу чергу там, де необхідно надати допомогу людям, на ділянках, що являють найбільшу небезпеку.

Перша медична і лікарська допомога надається перш за все потерпілим, що знаходяться у шоковому стані, а також вивільненим з-під уламків, завалів. Вивільнення людей з-під великих завалів провадиться з додержанням особливих заходів перестороги, їм надається невідкладна медична допомога на місці з подальшою евакуацією у лікувальні установи.

Виробничим аваріям звичайно сприяють пожежі, що створюють у деяких випадках найбільшу небезпеку. Обстановка в осередку пожежі може створитися досить складна, особливо при наявності руйнувань, завалів, порушення і навіть припинення водопостачання. Боротьба з вогнем пов'язана із рятуванням людей, якщо частина персоналу підприємства опинилася у зоні, охопленій полум'ям. Наявність у виробництві вибухонебезпечних і швидко займаючихся матеріалів може погіршити становище. Тому до ліквідації пожежі необхідно залучити технічний персонал підприємства, який добре знає розташування апаратури, що знаходиться під великим тиском, місцезнаходження вибухонебезпечних чи отруйних речовин, а також можливості використання стаціонарних засобів пожежегасіння.

У першу чергу локалізують і гасять ті осередки пожежі, які являють перешкоду рятувальним роботам і створюють загрозу подальшого поширення вогню.

Особовий склад формувань пожежегасіння повинен суворо додержуватись правил безпеки, слідкувати за станом будівельних конструкцій, що загрожують обвалом, і не допускати, щоб вогонь оточував працюючих. При сильній задимленості особовий склад, що приймає участь у гасінні пожежі, повинен діяти у протигазах і використовувати інші захисні засоби.

Пожежі впливають на людей дуже сильним психологічним ефектом. Відомо, що паніка серед людей навіть при невеликих пожежах є причиною значних жертв. Знаючи правила поведінки, людина, захоплена цим лихом, у будь-якій обстановці зможе не лише вистояти, урятувати своє життя, але й надати допомогу у рятуванні інших людей, матеріальних цінностей від вогню.

Головний захід зводиться до наступного. Після виявлення викиду в атмосферу СДОР чи розливу її по території слід негайно сповістити всіх, хто може опинитися у небезпечній зоні, включаючи і житловий сектор, межуючий з об’єктом. У необхідних випадках провадять термінову евакуацію по найкоротшому маршруту, але з таким розрахунком, щоб люди не потрапили у зону, куди рухається хмара отруйних парів. Робітники і службовці, а у деяких випадках і жителі прилеглих районів на випадок аварії повинні бути забезпечені промисловими фільтруючими протигазами, призначеними для захисту від даного виду СДОР.

Робота по ліквідації аварії у першу чергу спрямована на те, щоб припинити розповсюдження отруйної речовини в атмосферу і розтікання її по місцевості. Для цього потрібно відключити ушкоджену ділянку, перекрити крани і інші запірні пристрої. На розриви, що утворилися у ємностях і трубопроводах, накласти пластирі, муфти, у необхідних випадках забити пробки із дерева чи металу, перекачати СДОР з ушкоджених ємностей у справні. Крім того, для збору отруйних речовин необхідно відкопати канави, рви і ями.

Управління (відділ) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту території (або штаб ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності) негайно організує хімічну розвідку місця аварії. Дані розвідки приймаються за основу при прийнятті рішення про ліквідацію наслідків і проведення захисних заходів.

Розвідники, як тільки виявлять зараження, визначають концентрацію СДОР, уточнюють зони небезпечного і надзвичайно небезпечного зараження, позначують їх межі, встановлюють шляхи підходу, характер і масштаби руйнувань, стан людей і обладнання.

Район, де відбулася аварія, обов'язково оточується, сторонні не допускаються. По-перше, вони будуть заважати проведенню робіт, а по-друге, можуть піддатися дії СДОР.

Органи ЦО, захисту населення і територій у цей час повинні уважно стежити за метеорологічною обстановкою. Напрямок вітру і температура повітря можуть змінюватись, і це відіб'ється на характері і напрямку розповсюдження отруйних парів.

Не менш важливою турботою при ліквідації зараження е дегазація зараженої території, споруд і устаткування. Як речовини для дегазації можуть бути використані, наприклад, хлор, гашене вапно, лугові відходи промисловості. Застосовують їх частіше у вигляді розчинів або кашиці. У першу чергу дегазують під’їзні шляхи і внутрішні дороги, а потім заражені ділянки місцевості і предмети.

Усі, хто приймає участь у ліквідації аварії, забезпечуються промисловими чи ізолюючими протигазами, захисним одягом, індивідуальними протихімічним пакетами, медичними засобами. Перед початком роботи проводиться ретельний інструктаж, перевіряється екіпіровка, уточнюються заходи безпеки.

В обов’язок усіх осіб, що приймають участь у ліквідації наслідків виливу (викиду) СДОР, повинні мати навички надання допомоги потерпілим (у тому числі здійснювати само- і взаємодопомогу). Вони повинні вміти надягати протигаз на ураженого, виводити (виносити) людей із осередків ураження, при необхідності робити ураженим штучне дихання і непрямий масаж серця, нейтралізувати на шкірі СДОР, промивати очі водою чи відповідним розчином.

На підприємствах при загрозі повені змінюється режим роботи, а у деяких випадках робота припиняється. Захист деякої частини матеріальних цінностей іноді передбачається на місці, для чого забиваються приямки, входи і окопні прорізи підвалів і нижніх поверхів будівель.

У зонах можливих затоплень на місцевості слід додержуватись встановленого порядку, зайняти підвищені місця. При рятувальних роботах необхідно виявляти витримку і самовладання, суворо дотримуватись вимог рятувальників. Не можна переповнювати рятувальні засоби (катери, човни, плоти і т.д.), оскільки це загрожує безпеці рятувальників і врятованих. Потрапивши у воду, слід скинути із себе важкий одяг і взуття, відшукати поблизу плаваючі чи підвищені над водою предмети , скористатися ними до отримання допомоги.

У випадку одержання сигналу оповіщення населення про наближення селевого потоку чи почавшогося зсуву, а також при перших ознаках їх появи треба якомога швидше залишити приміщення, попередити про небезпеку оточуючих і вийти у безпечне місце Залишаючи приміщення, слід загасити печі, перекрити газові крани, вимкнути світло і електроприлади. Це допоможе відвернути виникаючі пожежі. Селеві потоки і зсуви являють серйозну небезпеку при їх раптовій появі. У цьому випадку страшніше за. все паніка.

У випадках захоплення когось рухаючимся потоком селю, треба надати потерпілому допомогу усіма наявними засобами. Такими засобами можуть бути жердини, канати чи мотузки, що подають рятівники. Виводити врятованих із потоку треба у напрямку потоку із поступовим наближенням до краю.

Рятувальні роботи на підприємствах, де трапилася аварія, звичайно ведуться у важких і небезпечних умовах. Тому при підготовці формування до дій слід навчати особовий склад не лише навичкам і способам виконання робіт, але й правилам техніки безпеки. Кожне підприємство має свої особливості, які повинні бути враховані при розробці цих правил. На кожній ділянці аварійних робіт виставляється охорона і спостерігачі, а біля небезпечних місць встановлюється огорожа і вивішуються плакати з попередженнями про небезпеку.

Особливі заходи безпеки застосовуються при обвалі конструкцій і розбиранні завалів. Висотні роботи виконуються лише з застосуванням страхувальних засобів. Відтягування крупно габаритних уламків за допомогою тракторів доручається досвідченим такелажникам. При роботі з підйомним краном кранівник повинен упевнитись, що його дії нікому не загрожують, і вантаж, що піднімається, не перевищує вантажопідйомності крану. Для роботи на загазованій ділянці особовий склад забезпечується засобами індивідуального захисту.

Вивчення і узагальнення досвіду ліквідації наслідків стихійних лих, крупних аварій і катастроф повинні використовуватись для підвищення готовності органів управління і сил ЦО до розв'язання задач проведення РтаІНР в осередках ураження.

РАДІОАКТИВНЕ ЗАБРУДНЕННЯ МІСЦЕВОСТІ ПРИ АВАРІЯХ НА АЕС ТА ІНШИХ РАДІАІПЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ'ЄКТАХ. ДОЗИ ОПРОМІНЕННЯ І РІВЕНЬ ЗАБРУДНЕННЯ РІЗНИХ ПОВЕРХОНЬ І ОБ'ЄКТІВ.

Після Другої світової війни людство поставило собі на службу ядерну енергію. Вперше її використали у своїх військових цілях США, скинувши атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. У той же час ядерні матеріали використовуються і у мирних цілях. За даними МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), на кінець 1987 року у світі діяло 417 атомних електростанцій, що виробляли 16% всієї енергії, вироблюваної у світі. У Франції на АЕС виробляється близько 70% всієї кількості електрики, у Бельгії - 66%. У щорічній доповіді агентства відмічалося, що хоча вплив Чорнобильської аварії 1986 року продовжує позначатися на світовому розвитку ядерної енергетики, уроки, що дістали з аварії, значно підвищили обізнаність у питаннях ядерної безпеки, яка у довгостроковому плані повинна піти на користь ядерній енергетиці.

У більшості країн не відбулося суттєвих змін у суспільному і політичному сприйнятті ядерної енергетики. Вони продовжують здійснювати програму будівництва АЕС. Мова йде про більш рішучі заходи, що перешкоджають виникненню аварійних ситуацій, що робить ядерну енергетику більш безпечною, екологічно чистою.

За нашого часу 25 країн використовують атомні реактори для виробництва електроенергії. У зв’язку з аварією на АЕС і зараженням великої території ряду областей республіки постає питання про безпечність експлуатації ядерних установок. Зокрема, після Чорнобиля МАГАТЕ приймає участь у крупних всесвітніх дослідженнях радіоактивного забруднення місцевості, а також в оцінці обстановки із часом, виробленні необхідних медичних заходів при переопроміненні.

І все ж радіаційна безпека - це те, що турбує усіх. Вона повинна бути найвищою - у будь-якій країні, у будь-якій ситуації.

Радіоактивне забруднення місцевості при аваріях на АЕС та інших радіаційно небезпечних об'єктах.

Небезпечним джерелом забруднення місцевості можуть бути атомні електростанції, на яких трапилися аварії. Аварійні ситуації створюються при порушеннях у технологічних системах очищення. Коли відбувається викид продуктів ядерного ділення (ПЯД) з газами або скидання з водою у водойми і ріки, а також при руйнуванні активної зони реактора тепловим вибухом, що призводить до потрапляння у навколишнє середовище великої кількості ПЯД.

Так, при порушенні технологічного процесу на атомній станції може виникнути аварія, при якій можливе розплавлення палива, підвищення тиску до неприпустимого рівня і викид паро газової суміші в атмосферу через вентиляційну трубу. У випадку руйнування ядерного реактору при тепловому вибуху утворюється радіоактивна хмара, яка буде розповсюджуватися у напрямку вітру на висоті 1-3 км. Розповсюдження радіоактивної хмари може продовжуватись від 3 до 12 годин від кожного викиду. Радіоактивна хмара складається із диму і газу. Розміри радіоактивних частинок у хмарі - від сотих часток мікрона до 100 мілімікронів.

При проходженні хмари над місцевістю з неї випадають невидимі оком мікрочастинки диму і вологи, які мають у своєму складі більш як 200 радіоізотопів і більш як 35 хімічних речовин. Випадаючи із хмари радіоактивні мікрочастинки заражують місцевість і все, що на ній знаходиться.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіоактивні речовини розповсюджувались, що викликало зараження ряду областей України, Білорусії і Брянської області. Підвищений гама-фон був зареєстрований у скандинавських і інших країнах Європи.

Зараження місцевості мало деякі особливості порівняно із зараженням після ядерного вибуху. Це пояснюється, з одного боку, багаторазово повторюваними викидами із зруйнованого реактора, а з другого - іншим Ізотоповим складом сліду Чорнобильської АЕС, зокрема, меншою кількістю ізотопів взагалі і короткоживучих зокрема, наявність яких і обумовлює швидке спадання рівня радіації за закономірністю.

Спад рівнів радіації (при загальній аварії): за першу добу - у 2 рази; З0 діб - у 5 разів; 3 місяці - в 11 разів; 6 місяців - у 40 разів; 1 рік - у 85 разів.

Другою особливістю сліду аварійного викиду АЕС є нерівномірність випадінь ПЯД на місцевості, плямистий (мозаїчний) характер їх. Найбільша кількість радіоактивних ізотопів осіла у низинних і заплавних місцях, часом віддалених на десятки і сотні кілометрів від АЕС. Височини, бідні рослинністю, що не мають кущів і лісів, були більш "чистими". Утворенню плям сприяла порівняно невелика висота викиду, переважання у ньому дрібнодисперсного аерозолю, що більш підвладний дії вертикальних переміщень повітряних потоків (конвенції, інверсії), часткові зміни напряму і швидкості вітру.

Третьою особливістю було те, що розподілення і перенесення РР відбувалися у атмосфері в основному у приґрунтовому шарі, тоді як при ядерному вибуху частина радіоактивних речовин потрапляє в атмосферу і стратосферу і випадає у вигляді глобальних опадів.

Аварії на атомних електростанціях та інші промислові аварії, пов'язані з викидом радіоактивних речовин, призводять до серйозних наслідків у вигляді стійкого радіоактивного забруднення навколишнього середовища і руйнівної дії на організм людини. Ліквідація наслідків цих аварій вимагає колосальних трудових зусиль і матеріальних вкладень.

Однією з найбільш суворих за своїми наслідками була аварія на Чорнобильській АЕС, яка відбулася 26 квітня 1986 року. Унаслідок аварії і пожежі на четвертому енергоблоці відбувся викид великої кількості радіоактивних речовин. Основними джерелами радіоактивного забруднення внаслідок цієї аварії на наш час залишаються цезій-137, стронцій-90, а також плутоній. Технічні умови по дезактивації місцевості скоротили рівень радіації

у районі станції з 1200 Р/год у травні 1986 року до 2,5 мбер/год на кінець 1990 року на відстані 200 м від саркофагу четвертого блоку станції. Радіоактивність у районі м. Прип'ять складала на кінець 1990 року 0,2 мбер/год, у м. Чорнобиль, що знаходиться у 18 км від АЕС, рівень радіації - 0,1-0,2 мбер/год. У Києві радіаційний рівень складав 0,04 мР/год., тобто такий самий, як і до аварії (за даними зарубіжних джерел інформації).

У межах десятикілометрової зони жорсткого контролю навколо станції залишається численна кількість "точок", де поховані рештки обладнання та інших радіоактивних матеріалів, у тому числі, 500 тис. кубометрів поверхневого шару ґрунту, який був знятий весною і влітку 1986 року. У цих точках рівень радіації досягає 2-3 мбер/год, і постає питання про повторне очищення цих місць.

На АЕС розрізняють наступні типи аварій: локальна (радіаційні наслідки: одна будівля; підвищений рівень радіоактивного забруднення); місцева (радіаційні наслідки: будівлі чи територія АЕС; можливо опромінення персоналу; рівень РР перевищує рекомендований); загальна (радіоактивні продукти викидаються з реактора; можливе ураження населення; РЗ навколишнього середовища).

Зони радіаційного забруднення.

Радіаційний вплив на населення: зовнішнє опромінення (проходження радіоактивної хмари); внутрішнє опромінення (органи дихання, шлунково-кишковий тракт); контактне опромінення (забруднення шкірних покривів, одягу тощо).

Характеристика зон радіоактивного забруднення (РЗ)

Примітка: Для більш якісного і ретельного визначення зон радіоактивного забруднення виділена ще одна зона А' (слабкого радіоактивного зараження).