РОДОВІ ЗНАКИ ТА СИМВОЛИ, ЕМБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

Розвиток мистецтва в І тисячолітті до н. ч. досяг настільки високого рівня, що звичайні ужиткові речі вже прикрашалися цілком реалістичними сценами із життя людей, особливо пластичними зображеннями тварин. Знаки-символи використовувалися паралельно із реалістичним малюнком. Це переважно кіммерійські, скіфські, сарматські вироби. Характерно, що найстійкішим орнаментальним елементом залишалася "трипільська спіраль", яка набувала чіткішої геометризованої форми ламаної лінії, відомої вже як "меандр" і помилково досить довго приписувалася грекам, хоча найперші меандрові узори з ламаних ліній, як згадувалось, знайдені серед археологічних пам'яток Мізинської палеолітичної стоянки на Чернігівщині (кістяні браслети, пташки зі свастиками). У кінці І тис. до н. ч. та на початку І тис. н. ч. широкого поширення набували сарматські "тамги" — спочатку тотемні знаки, згодом сімейні й родові. Такими тамтами позначали зброю, худобу, гончарні вироби.

Кожен рід в Україні здавна мав особливий знак, що свідчив про його походження від Прапредків: це були тварини, рослини, птахи (знаки духів-опікунів дому), небесні світила (місяць, сонце, зорі) чи зброя. Про це читаємо і в давньоукраїнському вірші:

Обикоша здавна люди імениті

Различния печаті в родах своїх мали.

Хто звірем, хто птенцем дом свой печатліет,

Хто мечем, хто стрілою, хто сонцем світлієт.

Із XIII ст. у європейських країнах поширюється феодальне міське право, яке надавало можливість мешканцям створювати свої органи самоврядування. Вперше таке право було запроваджено в Магдебурзі (Німеччина), тому отримало назву Магдебурзького права.

У XV—XVIII ст. більшість міст України мала Магдебурзьке право, яке передбачало наявність у містах своїх гербів. Отже, герб — знак суверенітету і автономії. Свої герби мали всі землі України: Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Сіверщина, Волинь, Поділля, Запоріжжя, Таврія, Одещина, Херсонщина, Крим, Слобожанщина, Холмщина, Полісся, Донеччина, Кубань, Закарпаття, Буковина, Белзшина (Сокальський р-н Львівської обл.), Перемишльшина, Галичина, Львівщина.

Звичайно, впродовж кількох століть, коли Україна була розділена між різними державами, її символіка дуже часто відображала елементи знаків панівної держави. Так, за Литовського князівства в Україні домінували литовські герби "Колюмна", "стовпи Гедиминовичів" або "Погоня". За панування Московської держави переважала імперська символіка. В українській гербовій традиції домінували такі зображення, як: орел, кінь, ведмідь, лев, бик, якір, сонце, рівнобічний хрест, фортеця, тризуб тощо. Кольори в українській геральдиці мали такі значення: синій, блакитний — ідеальність, духовність; срібний - шляхетність; жовтий, золотий - велич, царственність, багатство; червоний, малиновий—знатність, могутність; зелений, чорний — земля, природа, мудрість.

Цікаво, що деякі зображення на гербах сягають глибокої давнини. Так, наприклад, гербом держави Урарту в VI—IX ст. до н. ч. був лев на тлі трибаштової фортеці. Такою ж була емблема Вавилона. Цей мотив зберігся у гербах Литовської держави ("Колюмна"), а також Львова (XIV—XVIII ст.). Окремо ж зображення лева та фортеці є на багатьох інших гербах та печатках.

Розгляд усіх гербів, звичайно, потребує окремої праці. Нині в Україні такі праці вже починають з'являтися. Гербівництво, як відомо, відображає рівень сучасної йому ідеології та культури. Тому в наших гербах другого, вже християнського тисячоліття, переважають іноетнічні символи чужої релігії, яку нині вважають інтернаціональною (хоча вона має виразне етнічне забарвлення, як і коріння тієї релігії, яку сповідує вже третина всього людства). Кожен може пересвідчитися в цьому, розглядаючи герби українських міст, серед яких досить часто бачимо християнський (дисгармонійний) хрест із навмисне витягнутим нижнім кінцем (символ заземлення, "каналізації"), який походить від знаряддя катування, страти, шибениці, а також різноманітні "пентаграми" (п'ятикутні зірки) та "могендовиди" (шестикутні зірки), "жезли Кадуцея" та іншу масонську символіку. Людям, які хоч трохи знайомі з етнонаціональною символікою українців, прикро спостерігати ці глобальні тенденції у нашому гербівництві. Ці символи не об'єднують, а роз'єднують наше суспільство і нашу державу, тим більше, що на духовному містичному рівні вони спричинюють негативні явища в етнокультурі й життєдіяльності етносу.

Оскільки Київ є столицею нашої держави, спробуймо розібратися, хто зображений на гербі, який нав'язала Києву група депутатів міськради. Зазначимо, що архістратиг Михаїл був затверджений голосуванням із перевагою лише в один голос (!). Серед інших пропозицій був давній герб — Куша, а також сучасна інтерпретація Берегині, але вони були зігноровані на догоду християнській половині депутатів. Найголовнішим аргументом прихильників архістратига був один неперевірений постулат — нібито він, архістратиг, в Україні має тисячолітню історію, бо відомі його зображення з XI ст. Такі твердження не мають ніяких наукових підстав, але, на жаль, вони поширюються і в фундаментальних працях про наше гербівництво, зокрема релігійний символ приймається за державний або міський. Але церковні християнські зображення — це ще не герб.

Хто ж такий архістратиг Михаїл і яка його символіка? Михаїл — персонаж біблійної міфології. Вперше з ним зустрічаємося у книзі пророка Даниїла, в посланні апостола Іуди і, нарешті, — в Апокаліпсисі. Михаїл, за Біблією, "великий князь, що стоїть за синів народу свого". Ім'я Михаїл (єврейське МіШа 'еі) існувало в семітських народів з давніх-давен. У перекладі зі староєврейської, як відверто пише український мовознавець Василь Ірклієвський, воно означає "богу рівний; захисник жидів перед Ягвою; християнське - богу ніхто не дорівнює, крім Михайла". Слід зазначити, що вже перші перекладачі Біблії приховували справжнє ім'я єврейського бога Яхве (Ягве), заміняючи його загальною назвою вищої сили — Бог, або Господь, що по-гебрейськи звучало елог. Тому ім'я Михаїл (Мікхаел) вже й відображає цю тенденцію. Сучасних мовознавців зовсім не цікавить дійсне значення його імені, вони лише констатують: Михайло — "хто, як бог". Однак ще в XVII ст. це ім'я пояснювали дещо докладніше, наприклад, Памво Беринда в 1627 писав, що Михаїл означає: "кто ж як бог або покора, або убозтво бо-жеє..., або ударяючий бог".

Біблійні ангели, як відомо, покровительствують не тільки окремим людям, але й цілим народам. Цілком зрозуміло, чому євреї так шанували покровителя і захисника "народу свого": за єврейською міфологією, архангел Михаїл вступає у боротьбу з князем Персії, рятує Авраама і трьох отроків із вогненної печі, виводить Лота із приреченого Содому, рятує від смерті Ісаака, підставивши на його місце ягня; він також є провідником ізраїльтян у пустелі під час їхнього виходу з Єгипту, він же був учителем Мойсея, якому на горі Синай передав скрижалі Закону Бога Ізраїлю "своєму народові". Образ цього персонажа єврейського епосу впродовж тисячоліть був оберегом євреїв у всіх країнах світу, де вони були розсіяні. На початку II тис. н. ч. разом з християнством він поширився і у слов'янських землях, звісно, не без сприяння "народу свого", бо євреї прекрасно знають, що саме вони "дали світу три монотеїстичні релігії". Тому завжди і всюди вони знають про те, що архістратиг Михаїл — їхній захисник. Але ні в якій міфології світу не сказано про те, що Михаїл захищав українців.

Дмитро Лихачов зазначає, що першими у Київській Русі почали зображувати архістратига Михаїла на своїх печатках ті князі, які в хри-щенні приймали його ім'я. Вперше зображення Михаїла вжив князь Мстислав на своїй особистій печатці в 1130 р. Цей знак став династичним гербом Мономаховичів, але не гербом Києва.

Державні герби в Західній Європі з'явилися в XI ст, а з XII—XIII ст. почали поширюватися родові, рицарські і шляхетські герби, поступово впроваджуючись і в Україні". До перших спроб створення державного герба Київської Русі належить орел Ярослава Мудрого. Сергій Висоцький висловив припущення, що зображення орла на шиферній плиті Софійського собору в Києві є гербовим, бо на це вказують також аналогічні зображення на одязі Ярослава Мудрого і його нащадків. Орел у геральдиці — символ влади, державності.

Поява перших гербів міст і земель України за часом збігається із запровадженням у європейських країнах Магдебурзького права (XII—XV ст.). Писемна згадка про давній герб міста Києва, лук-самостріл, датується 1595 роком. Це зображення руки, що тримає самостріл, названо Кушею (тип лука з пристроєм для натягування тятиви). В описі цього герба зазначаюся, що вій у Києві був "іздавна". Цілком можливо, адже про це свідчить і сама архаїчність типу цієї зброї. Відомо, що козаки вже користувалися вогнепальною зброєю — мушкетами, які і і зображували на своїх печатках та прапорах. Церковні єпархії, на відміну від державних установ, мали свої емблеми із ликами "святих". Так, Київська мала герб зі "святою" Софією та її міфічними дочками Вірою, і Надією, Любов'ю, імена яких в оригіналі є неблагозвучними для українського люду, тому їх переклали слов'янськими відповідниками (їхні латинські імена: Фіда, Спеса, Харіта; грецькі: Пістіс, Елпіс, Агапія)"

Герб із Кушею-самострілом існував ще в XVI—XVIII ст. (Про це свідчать: відома печатка 1638 року, знамена із зображеннямп лука і стріли, які захопив польський гетьман Радзивілл, інші численні печатки Київського магістрату, які існували до 1775 року (зауважимо, що це рік знищення Катериною ІІ Запорозької Січі). Зображення зброї в геральдиці має давнє героїчне значення — воно символізує боєздатність, хоробрість і патріотизм мешканців міста. Звичайно, ней герб як і інша давня язичницька символіка (сонце, місяць, восьмипроменеві зірки) були не до вподоби християнським ієрархам, тому вони вели нещадну боротьбу з давніми символами. Наприклад, єпископ Верещинський називав герб Києва. Кушу, "колишнім варварським луком", а символи сонця і місяця — "поганськими". Звичайно, така термінологія була типовою дія фанатичних християн, але чи личить вона пастирям? Однак ціле тисячоліття вони винищувані все, що відображало язичницький період нашої культури. Не позбулися вони такої методики іі нині.

За часів Української козацької держави значного поширення набуло зображення козака з мушкетом, яке використовували як на печатках, так і на прапорах та гербах. Це історичні факти, які свідчать, що архістратиг не був на гербі Києва тисячу років.

Але ідея християнізації державних символів не залишала заангажованих християнством правителів. У Петербурзі була створена так звана Герольдмейстерська контора, яка виробляла проекти гербів для підкорених Російською імперією земель. Так, у 1722 р. один із керівників цієї комісії, іноземець Франческо Санті, зробив проект герба для Києва — срібного ангела з мечем і щитом на блакитному тлі, а в 1856 р. його переробив інший іноземець-герольдмейстер Б. Кене, додавши до щита з архістратигом імператорську корону, а до дубового листя "андріївську" стрічку. Надалі цей герб зазнавав незначних змін, що стосувалися стрічок та інших деталей.

Вивчаючи наше гербівництво, слід завжди пам'ятати, що нав'язання українцям чужої символіки збіглося у часі з посиленням імперського панування Росії в Україні: у 1764 р. було ліквідовано Гетьманщину, в 1775 р. — зруйновано Запорозьку Січ, а 1781 року Катерина II скасувала Магдебурзьке право в Києві й після введення "Учреждения о губерниях" з 1782 року надала Києву імперський герб із зображенням архістратига Михаїла. І хоча вже у 1798 році Магдебурзьке право було повернуто Києву, та на Київській ратуші (будівлі магістрату) ще довго красувалися дві мідні статуї чужих опікунів: юдейсько-християнського ангела Михаїла і грецької язичницької Богині Феміди (другої жінки Зевса). Так чужа символіка і чужі обереги взяли гору над нашими національними традиціями і поступово входили у побут збайдужілих українців.

Герб із Кушею-самострілом має значно довшу історичну традицію, підтверджену в писемних джерелах. Він відомий документально і безперервно протягом трьох сотень років, але цілком імовірно, що як герб існував значно довше. Михайло Грушевський рекомендував включити це зображення до державного герба Української Народної Республіки. Кушу використовували у своїх родових гербах чимало представників козацько-шляхетських родин. Серед них — шляхтичі Кущинські. Останні з відомих нащадків цього роду були замордовані чекістами в 1930-х роках. Герби із зображенням лука і стріл були улюбленим геральдичним символом українців. Так, у календарі видавництва "Такі Справи" подано з десяток гербів із цими мотивами, в тому числі герби Києва, Запоріжжя, Білої Церкви, Корсунь-Шевченківського, Груня, Медведівки та ін. Але книга В. Панченка "Гербівник міст України" тенденційно замовчує ці факти: тут не подано жодного герба з луком, — не може бути, щоб автор про них не знав. Він пише про герб з архістратигом, нібито він "був однією з найдавніших міських відзнак України, яка зберігала свої головні риси протягом багатьох століть* (курсив мій. — ГЛ.у*). Історичні ж факти свідчать, що він був офіційним гербом Києва лише з 1782 до 1917 року! Навіть при найточніших підрахунках, Михаїл панував на гербі Києва всього 135 років і був скасований радянською владою як вузькорелігійний, а не загальногромадянський. Отже, ні про яку тисячолітню історію цього герба не може бути й мови.

Зображення Михаїла не може претендувати на роль герба Києва ще й тому, що він не був пріоритетом одного Києва. Його зображали на прапорах та гербах Гадяча, Кролевця, Тернополя, Звенигородки, Василькова, Канева, Таращі, Черкас, Чигирина, Сянока та інших міст України. Найбільшого поширення зображення архістратига набуло саме в часи колоніального режиму Російської імперії в Україні.

Нині, коли Україна є незалежною державою, недоречно порушувати закони геральдики, зокрема не слід ігнорувати важливий принцип родової та видової символіки. Родові символи мають відображати суттєві ознаки роду, племені, народу, нації, а видові - лише ідеї певної соціальної групи, партії, релігійної громади тощо. Цього разу архістратиг Михаїл символізує інтереси двох громад — християнської та юдейської, але ніяк не всіх киян із їхніми різноманітними політичними, релігійними та національними уподобаннями. Під цим кутом зору, герб з вузькоконфесійною символікою є порушенням Конституції України, адже християнство не є державною релігією (стаття 35). Київський герб, як ніякий інший, повинен мати загальнонародний характер і бути об'єднуючим фактором, що згуртовує мешканців столиці навколо ідеї відродження Української держави. Про зображення архістратига на гербі Києва М. Грушевський писав:"В казьонйому гербі Києва...ніякої української традиції не звісно". Архістратиг Михаїл і досі на нашій землі захищає "свій народ", а не український. А Володимир Шаян застерігав: "Визнання чужого морально-ідеального авторитету є запереченням моральної суверенности нації"

КОЗАЦЬКІ ПРАПОРИ

Значний вплив на українське прапорництво мало Запорозьке козацтво. Проте єдиного прапора для всієї України ще не існувало. Корогви були різнобарвні із зображенням зірок, хрестів, сонць, місяців, гетьманських або місцевих гербів. У Київських прапорах, які збереглися в описах з часів Визвольної війни Богдана Хмельницького, використовувалися такі кольори: червоний і малиновий — 8 разів, білий — 7, блакитний — 6, жовтий — 5, чорний — 4, зелений — 1 раз. Всього збереглося 14 описів прапорів. Ось один із описів очевидця штурму м. Гомеля у 1651 р.: "Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі і дві чорні, і дві жовтооблочисті (тобто жовто-блакитні), і під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська".

В інших описах знаходимо відомості про придбання полотна для прапорів. Так, у 1717 р. полтавський полковник Іван Черняк писав гетьману: "На сотенні корогви куплено блакитного лудану, а жовтий лудан дано на пряжі". У1758 р. лубенський полковник Іван Кулябка писав у листі: "прапор кріпосної сотні Лубенського полку з одного боку має бути національним, а з другого — згідно бажанню полкової канцелярії: на світло-голубій голі з правої сторони на золотій землі на знаменах козак розписан будет"18.

Існували полкові, сотенні, курінні та інші корогви, а також малі знамена й значки. На козацьких прапорах згодом почали зображати християнських "святих" або хрести, а на морських знаменах — кораблі, козацькі чайки тощо.

У XVIII ст. жовта й блакитна барви домінували і в побуті. Як свідчили сучасники, навіть одяг козаків цього часу мав національні кольори: гайдамаки Гонти були вдягнуті у жовті жупани і сині шаровари під час повстання 1768 р.

Поєднання блакитного з жовтим було також характерним дія родових гербів Апостолів, Богунів, Нечаїв, Дворецьких, Долинських, Безбородьків, Дорошенків, Брюховецьких, Розумовськпх та ін.

Корогва, зроблена коштом останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського 1774 p., мала золоті герби на блакитному тлі.

Синьо-жовті прапори використовувалися в Україні і в XIX ст. У часи революції в Австрійській імперії (1848) українці підняли національний прапор на Львівській ратуші. Австрійська влада дозволила українцям створити Національну гвардію для підтримання порядку і використовувати синьо-жовті прапори. Відродження національних барв у Галичині було поштовхом до відродження їх на всій території України.