Умови залягання нафтогазових покладів
Поклад нафти або газу – природне, локальне скупчення нафти і газу в одному або декількох сполучених між собою пластах-колекторах, що контролюються єдиним (спільним) водонафтовим чи газонафтовим контрактом. Якщо скупчення вуглеводнів досить велике й рентабельне для розроблення, його називають промисловим покладом нафти та газу.
Форма і розміри покладу вуглеводнів пов’язані з формою і розміром пастки. Основний параметр покладу – його запаси.
Вуглеводневі флюїди в земній корі залягають в обмеженому пористому просторі. Існування їх зумовлюється співвідношенням колекторів з непроникними породами – покришками.
Покришка – комплекс малопроникних гірських порід, що перекривають продуктивний колектор і перешкоджають руйнуванню покладу нафти й газу. До порід, що утворюють покришки, належать солі, глини, аргіліти, гіпси, крейда, щільні вапняки та ін. Наявність у геологічному розрізі покришок – основна умова збереження покладів нафти і газу в літосфері, де вони зберігають свої ізоляційні властивості за певних умов температур і тисків протягом довгого геологічного часу. За певного перепаду тиску екрануюча здатність покришки зменшується та через неї може відбуватися фільтрація вуглеводнів. Це ж відбувається й при збільшенні температури. Товщина покришок коливається від перших метрів до десятків і сотень метрів (у регіональних покришках). Кращими (найгерметичнішими й найбільшими за площею) покришками є соленосні товщі, а найпоширенішими – глинисті.
Виходячи з розмірів, розрізняють покришки регіональні, зональні й локальні. Регіональні – розвинені в межах нафтогазоносних областей та провінцій і характеризуються великою потужністю та літологічною однорідністю. Зональні покришки поширені в межах цілої зони нафто-газонакопичення або декількох родовищ, а локальні – одного родовища.
Нафта і газ у земних надрах містяться у природних резервуарах, формування яких зумовлено наявністю порід-колекторів, що перекриваються покришками. За колекторськими властивостями й умовами залягання розрізняють: пластові, масивні, пластово-масивні та літологічнообмежені резервуари (рис. 8.1).
Рисунок. 8.1 – Природні резервуари вуглеводнів:
а – пластовий; б – масивний; в – пластово-масивний; г – літологічно обмежений
Поза ділянками накопичення вуглеводні у природних резервуарах знаходяться у постійному русі. Разом з водою та іншими флюїдами вони фільтруються крізь зони проникності у гірських породах. З глибиною швидкість їх руху зменшується, проте в зонах тектонічних розривних порушень (розломів) вода має високі значення і на великих глибинах.
Пластовий резервуар звичайно характеризується невеликою товщиною і розповсюджується на величезні площі (сотні й тисячі кв. км) Знизу та зверху він обмежується флюїдонепроникними породами. Флюїди у такому резервуарі рухаються із зон найбільшого напору (найбільшої глибини) до зон найменшого напору (найменшої глибини).
Масивний резервуар – велика товща (до 1,0 км і більше) проникних порід, що перекрита згори і з боків непроникними породами. Часто резервуари такого типу формуються у древніх (викопних) рифах. Фільтрація вуглеводнів тут відбувається у напрямі покришки.
Пластово-масивний резервуар – комбінація пластового і масивного резервуарів. Це, як правило, товщі колекторів, що перешаровуються з флюїдотривкими пластами. Але внаслідок існування численних тектонічно послаблених ділянок (зон розривних порушень) у цьому масиві гірських порід, увесь він є єдиною флюїдодинамічною системою. У такому резервуарі вуглеводні фільтруються як у горизонтальному (по породах-колекторах), так і у вертикальному (по зонах розривних тектонічних порушень) напрямках.
Літологічно обмежений резервуар – це товща порід-колекторів, що з усіх боків оточена флюїдонепроникними породами. Він зазвичай має вигляд лінзи. Флюїди, через невеликі розміри резервуару, рухаються у ньому в обмеженому просторі.
Ємність нафтогазових резервуарів визначається їхніми розмірами і величиною пористості колектора. Найбільшу ємність мають перші три типи резервуарів.
У межах природних резервуарів знаходяться ділянки накопичення (скупчення) вуглеводнів, що мають назву пасток.
Пастка нафти і газу – частина пласта-колектора, умови залягання якого і взаємовідношення з екрануючими породами забезпечують накопичення і тривале збереження тут вуглеводнів (нафти та газу). Це – застійна частина природного резервуару, де встановлюється рівновага між нафтою, газом і водою, внаслідок якої флюїд вже не може рухатися у геологічному просторі.
За генезисом (походженням) пастки поділяють на структурні, літологічні, стратиграфічні, рифогенні й змішані (літологостратиграфічні, структурнолітологічні тощо) (рис. 8.2).
Структурні пастки пов’язані з антиклінальними складками (структурами) – антикліналями та куполами. Вони утворюються внаслідок тектонічних рухів, які супроводжуються стисканнями та розривами шарів гірських порід. Екранування вуглеводнів у таких пластах – тектонічне. Часто в ядрах антиклінальних структур міститься сіль, що винесена по тектонічно ослаблених зонах (діапірові структури). У таких випадках пласти солі є надійним флюїдотривом (покришкою) для скупчень нафти і газу.
Літологічні пастки формуються завдяки зміні речовинного складу порід, пов’язаній з виклинюванням пластів-колекторів або із заміщенням колекторів непроникними шарами.
Стратиграфічні пастки пов’язані зі стратиграфічними неузгодженнями у шарах гірських порід, що представлені колекторами та флюїдотривами. Часто такі пастки утворюються на антикліналях, якщо неузгодженості представлені флюїдотривами.
На монокліналі стратиграфічна пастка може утворитися в разі виклинювання пласта-колектора, підошва і покрівля якого межує з непроникними породами.
Рисунок 8.2 – Пастки нафти і газу:
а – структурна склепінна; б – структурна тектонічно екранована; в – стратиграфічна; г – рифогенна; д – літологічна із виклинюванням колектора; е – літологічна із заміщенням колектора непроникними шарами; є – пастка комбінованого типу (літолого-стратиграфічна)
Рифогенні пастки формуються в похованих рифових тілах, створених у минулі геологічні епохи різними коралами. Це відбувається у випадку перекриття їх непроникними шарами (солями, глинами і т. ін.).
Пастки змішаного типу утворюються внаслідок поєднання двох або більше зазначених раніше факторів.
За пошуковими і генетичними ознаками виділяють пастки: склепінчасті, тупикові (екрановані) та лінзоподібні.
Склепінчасті пастки утворюються в склепінних частинах антикліналей, над соляними куполами, глиняними діапірами, інтрузивними масивами, в тілі похованих рифових масивів і ерозійних виступів над покришками.
Пастки екранованого типу виникають на крилах антикліналей, на флексурах і моноклиналях при появі за підняттям їх літологічних або гідродинамічних екранів.
Лінзоподібні (літологічно обмежені) пастки утворюються в лінзоподібних колекторах (похованих піщаних барах, руслових і дельтових пісках, пористих зонах карбонатних порід).
Дата добавления: 2021-02-19; просмотров: 404;