Гірські споруди Карпат, Криму та Добруджи

На території України знаходяться гірські споруди Карпат, Криму й Добруджи. Вони входять до тектонічно-активного Альпійського (Сердземноморського) геосинклінального складчастого поясу, що сформувався з байкальських, каледонських, герцинських, кіммерійських і альпійських орогенних утворень.

Карпати.Гірська система на сході Центральної Європи, що розміщена на території України, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини і Румунії. В Україні Карпати займають територію Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької (Передкарпаття) та Закарпатської областей.

Карпатська гірська система, що має ширину до 430 км, простягається на 1500 км. В Україні при ширині 100 – 110 км вона має довжину 250 км. Це один з найголовніших вододілів Європи між Балтійським і Чорним морями. Виділяються Західні, Східні (частина яких – українська), Південні Карпати, Бескиди, Західні Румунські гори й Трансільванське плато. Висоти гір, у середньому, не перевищують 800 – 1200 м, а найвища гора – Герлаховські-Штіт сягає 2655 м (Татри, Західні Карпати). В Україні найвищою вершиною є гора Говерла – 2061 м.

Карпати утворюють північно-східну гілку Альпійської складчастої геосинклінальної області Європи. Виділяються великі структурні елементи північно-західного – південно-східного простягання: Передкарпатський прогин, Зовнішні (Флішеві, або Складчасті Карпати) та Внутрішні Карпати і Закарпатський прогин.

Передкарпатський передовий прогин – геологічна структура, що простягається вздовж смуги зчленування гірської споруди Карпат зі Східноєвропейською та Скіфською платформами протяжністю більше ніж 1700 км (у межах України – 300 км) і шириною до 75 км. У прогині, заповненому неогеновими й четвертинними моласовими відкладами, виділяються три зони: Зовнішня (Більче-Волинська), Центральна (Самбірська) та Внутрішня (Бориславо-Покутська). Дві останні часто об’єднуються в одну – Внутрішню зону. Внутрішня зона, що закладена на геосинклінальній флішевій основі, прогиналася на початковому орогенному етапі розвитку (міоцен) з накопиченням нижніх, а потім і верхніх моласів. Зона є складно дислокованою у «лускаті» складки, які розділені похилими насувами. Центральна зона, сформована у ранньому міоцені, теж має складну внутрішню структуру. У сучасному вигляді Внутрішня і Центральна зони – це рухливі алохтонні (привнесені зовні)геосинклінальні покрови, насунуті на автохтонну (утворену на місці) стабільну, зовнішню зону, що була сформована у ранньому міоцені на платформеній основі. Доміоценовий фундамент Зовнішньої зони занурюється у бік Карпат. У тому ж напрямку зростає й товщина вулканогенно-осадових відкладів.

Зовнішні Карпати складені потужною товщею (більше ніж 4 – 5 км) крейдових і палеогенових осадків, що утворюють систему лінійних, розірваних насувами, лускатих складок (скиб), які перекинуті і насунуті на Передкарпатський прогин з амплітудою більше ніж 20 км. Зовнішні Карпати є типовою міогеосинкліналлю, розчленованою на окремі структурно-фаціальні (тектонічні) зони. Фундамент зовнішніх Карпат представлений корою перехідного та океанічного типів, релікти якої (виходи лав порфіритів, сплітів, їхніх туфів) утворюють масиви у прирозломних шовних зонах. Основною фазою складчастості є передміоценова (ранньонеогенова). Зовнішні й Внутрішні Карпати розділені глибинним насувом, що утворює Мармороські та Пекінські Бескиди.

У Внутрішніх Карпатах на території України виділяють Мармороський кристалічний масив і зону Підгаля. Перший складається з пакета покровів метаморфічних порід докембрію, середнього й верхнього палеозою та мезозою, що сформовані у середньокрейдовий час. Мінімальні амплітуди зміщень – 12…15 км. Загальний напрямок руху літосферних мас – від Внутрішніх Карпат до Зовнішніх.

Закарпатський внутрішній прогин складений вулканогенно-осадовими породами неогену. У ньому виділяють Солотвинську (Верхньотисенську) та Чоп-Мукачівську западини і Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду. У Солотвинській западині, із надр якої видобувається кам’яна сіль, розвинуті солянокупольні (діапірові) структури. Закарпатський прогин із заходу відокремлений від Панонської западини Припанонським глибинним розломом (зоною Березівської вулканічної пагорбковості). Уздовж внутрішнього краю Карпатської дуги проходить найкрутіший у Європі Внутрішньокарпатський вулканічний пояс, що охоплює Чоп-Мукачівську та внутрішній край Солотвинської западини. Вулканічний пояс розвивався багатофазово (з раннього міоцену до пліоцену включно), поступово мігруючи від краю масиву в бік Флішових Карпат. Процеси все молодшого вулканізму відбувалися у напрямку з північного заходу на південний схід, уздовж усього вулканічного поясу. Головні центри кайнозойських вивержень знаходяться в зонах поздовжніх глибинних розломів.

Кримські гори. Гірська система на півдні Кримського півострова. Простягається на 180 км з південного заходу на південний схід. Ширина гірської смуги до 60 км. У рельєфі чітко виділяються три майже паралельних гряди з крутими північними схилами: Головна, Внутрішня і Зовнішня. Висоти гір – 700…1200 м. Максимальна висота – 1545 м (г. Роман-Кош).

Кримські гори – складчасто-брилова тектонічна структура, що є частиною Середземноморського (Альпійського) рухливого поясу. Межі цієї споруди визначаються глибинними розломами. Виділяють ядро та північно-західне і південне крила структури. У будові ядра беруть участь дислоковані верхньотріасові та нижньоюрські глинисті сланці й пісковики (фліш), що неузгоджено перекриті похилоскладчастими, тектонічно деформованими молодшими породами крейди та кайнозою. З рифових вапняків сформована Головна гряда, основними структурними елементами якої є Південнобережне, Балаклавське, Туацьке, Качинське антиклінальні підняття та Західнокримська, Східнокримська і Судацька синклінорні зони. Ці споруди ускладнені численними розривними порушеннями скидового, зсувного та насувного характеру. В будові північного крила беруть участь верхньокрейдові палеогенові, неогенові, місцями – нижньокрейдові породи: вапняки, крейда, мергелі, що залягають моноклінально. Формування Кримської складчасто-брилової споруди почалося у мезозої, в процесі кіммерійської складчастості. Процес супроводжувався інтенсивною вулканічною діяльністю. На кінець ранньої крейди на місці сучасних Кримських гір виникло єдине велике підняття, яке до кінця палеогену було розмите та вирівняне (пеніпленізоване). На початку неогену кіммерійська складчаста споруда під впливом альпійських гороутворюючих процесів піднялася на висоту 1500 м і більше та перетворилася на сучасну гірську споруду.

Добруджи – складова карпатської складчастої системи у пониззі Дунаю. Частина її знаходиться в межах території України – на південному заході Одещини. Утворилася в результаті двох тектонічних циклів, які відповідно мали місце протягом байкальсько-герцинського та кіммерійського тектонічних етапів у межах Скіфської плити. У середині альпійської епохи тут відбуваються слабкі гороутворюючі процеси, внаслідок яких і сформувалися невисокі (десятки й перші сотні метрів) гори. Як Карпати та Кримські гори масив Добруджі, основна частина якого – на території Румунії, входить до складу Середземноморського рухливого поясу.

Контрольні питання

1. Які найважливіші геологічні структури виділяються у платформенній частині України?

2. Яку частину країни займає Український кристалічний щит? Що він собою представляє?

3. В якій частині України знаходиться Воронезький кристалічний масив?