Причорноморська западина

Причорноморська западина є субширотною синеклізою блокової будови, що заповнена осадовими породами мезозойсько-кайнозойського віку, товщина яких зростає у південно-східному напрямку (до 6 – 7 км у районі Сиваша). Під осадовими породами западини залягають платформені відклади палеозою та докембрійські породи фундаменту Східно-європейської платформи. Западина поділена локальними синкліналями та антикліналями на декілька блоків, один з яких, Сиваський вал, утворює Перекопський перешийок і поділяє Причорноморську западину на власне Причорноморську та Азово-Кубанську западини (депресії).

Геоструктурно на території Причорноморської западини виокремлюються південний схил докембрійської платформи (Український щит) і елементи складчастих споруд Добруджі. Формування западини почалося з кінця ранньокрейдяного часу (близько 110 млн. років тому). У будові земної кори в межах Причорноморської западини прослідковуються три структурних поверхи (нижній, середній та верхній), які мають різну геологічну будову. Нижнім поверхом є кристалічний фундамент південних схилів Українського щита. Два верхніх поверхи представляють різновіковий осадовий чохол товщиною від 300 – 400 м.

Границі Причорноморської западини визначаються умовно. На півночі – це схил Українського щита, що у рельєфі відбивається Придніпровською височиною; на сході – палеозойська Скіфська плита; на заході – складчасті споруди Добруджи (Фрунзенсько-Арцизький розлом вздовж долини р. Прут); на півдні – шельфова зона Чорного моря.

Причорноморська западина виникла внаслідок довготривалого занурення південних схилів Українського щита, що найінтенсивніше відбувалося у пізньому мезозої – кайнозої. Розломи широтного і меридіального напрямків зумовили блокову будову кристалічного фундаменту. Морфоструктурні блоки досить чітко відбиваються у сучасному рельєфі у вигляді височин та западин.

Причорноморську синеклізу заповнюють палеозойські, мезозойські та кайнозойські відклади. Палеозой, що відомий лише у північно-західній частині западини, сягає товщини близько 1000 м і представлений пісковиками, сланцями й гравелітами силурійського віку. Мезозойські відклади в межах Причорноморської синеклізи відомі лише в окремих місцях. До юрських відкладів умовно відносять товщу, яка вміщує рештки деревини в долині р. Молочної.

Крейдяні відклади відомі у природних виходах на денну поверхню на північному заході западини (Гуляй-Поле) і на Тарханкутському півострові (Крим). Окрім того, вони виявлені свердловинами поблизу Одеси, Великого Токмака та у деяких інших місцях. Крейдові відклади представлені крейдою, мергелями та глауконітовими пісками товщиною більше ніж 400 м.

Кайнозойські породи дуже широко розвинуті у западині. Це комплекси пісків і глин еоцену та піщано-глинистих відкладів олігоцену товщиною до 100 м кожний. Неогенові осадки представлені піщано-вапняковою товщою (чокракського, караганського й конського горизонтів) загальною товщиною 50 – 60 м. Верхній міоцен представлений сарматським та міотичним ярусами. Відклади сарматського ярусу (чорні глини і піщано-глинисто-вапнякові породи) сягають товщини 140 м.

Міотичні осадки складаються вапняками, пісками та глинами. Відклади четвертинного віку – бурі глини, леси, суглинки – мають загальну товщину до 20 м.

Причорноморська западина є важливою нафтогазоносною провінцією України, з якою пов’язані стратегічні плани енергозабезпечення держави.