Проблема та фактори, що стримують розвиток вексельного обігу в Україні .

Загальну ситуацію, яка склалася на ринку цінних паперів України та зокрема на ринку векселів можна прослідкувати, проаналізувавши данні таблиці 11.1.

Таблиця 11.1.

Продовження таблиці 11.1

Як свідчать дані таблиці починаючи з 2003 р. вексель займав найбільшу питому вагу серед інших інструментів фондового ринку.

Так, в 2003 р. обсяг виконаних угод з векселями склав 11,56 млрд. грн., при цьому частка в загальній сумі операцій дорівнювала 69,19%, то в наступні періоди спостерігається значне збільшення угод саме з цим інструментом. В 2006 р. сума операцій склала 50,21 млрд. грн., тобто збільшилась майже в 5 разів. В той же час питома вага даного інструмента до 2005 року мала тенденцію до зниження. В 2006 році частка склала лише 46,38%. Незважаючи на це, на фондовому ринку на сьогоднішній день вексель займає лідируюче положення, так протягом 2007 року торговці цінними паперами виконали 18397 договорів купівлі-продажу векселів загальним обсягом 54,48 млрд. грн.

На відміну від попередніх років, коли у цьому секторі ринку обертались векселі лише кількох векселедавців, останнім часом спостерігається збільшення їх кількості. Це пояснюється, насамперед тим, що починаючи з 1999 р. державні органи виконавчої влади стали активно використовувати вексель для подальшого залучення коштів до бюджету та вирішення проблем погашення заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності перед бюджетами та Пенсійним фондом України. У цей період питома вага векселя в загальному обсязі виконаних угод складає майже 70%. Векселедавцем виступали Головне управління держказначейства та регіональні відділення Пенсійного фонду України. Разом із тим загальна криза неплатежів та активне використання бартерних схем привели до того, що вексель став основним фінансовим інструментом на ринку цінних паперів. Прийняття Закону “Про обіг векселів в Україні” та покращання економічної ситуації у країні призвели до того, що починаючи з 2005 р. цей показник стає менше 50%.

„Лідерів” вексельного ринку України наведені в табл. 11.2. З таблиці видно, що найбільшим векселедавцем за 2007 р. було підприємство ТОВ „Линос”, яке за цей період видало векселів на загальну суму 2773,17 млн. грн., але по кількості виконаних договорів лідирує ВАТ „Линос”. Найбільшим торговцем цінними паперами є ТОВ „Ренесанс Інвестментс”.

Таблиця 11. 2

„Лідери” вексельного ринку станом на 1.12.2007 р.

Хоча спостерігається зростання вексельного ринку в Україні, існує багато проблем, які гальмують цей процес. Однією з таких проблем є надзвичайна зарегульованість обігу векселів та некоректне оподаткування операцій з ними, що призвели до значного скорочення обсягу використання цього інструменту у фінансових розрахунках підприємств. Зокрема, обсяги операцій банків з векселями за останні три роки скоротилися майже втричі.

В Україні, за даними НБУ, частка векселів у розрахунках не перевищує 1%. Для порівняння: в Росії аналогічний показник дорівнює близько 9%. Там векселі є ліквідними цінними паперами, і ринок боргових зобов'язань забезпечується ними на 75%. Через цей канал в основному здійснюється розширення обігових коштів. У нас цього не робиться, і тому вони дефіцитні. Із розширенням вексельного обігу підприємства отримали б додаткові дешеві обігові кошти для задоволення поточних господарських потреб і модернізації виробництва. Банки, обслуговуючи вексельні звернення клієнтів, матимуть чималий прибуток, а держава завдяки прискоренню руху капіталу та збільшення податкових надходжень, зможе оживити економіку. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДК ЦПФР) № 103 від 18 березня 2002 р. векселі вилучені з торгів на організованому фінансовому ринку. Рентабельність операцій з векселями у 2002 р. становила 1,58%, тоді як у 2000 р. — 3,05%.

Ø Нині суб'єкти господарювання уникають використання векселів через те, що в усіх операціях, зокрема розрахункових, вексель визнається лише цінним папером (а не платіжним документом), унаслідок чого операція стає бартерною (відбувається обмін товару на товар-вексель) і, відповідно, обкладається податком на додану вартість.

Ø Видача фінансових векселів (зобов'язань, під які комерційні банки залучають грошові кошти підприємств) була заборонена у 2001 р. із запровадженням у дію Закону України "Про обіг векселів в Україні".

Операції з видачі фінансових векселів вважалися найбільш поширеними пасивними операціями банків із залучення вільних грошових коштів юридичних осіб. На відміну від емісії депозитних сертифікатів, видача фінансових векселів мала деякі переваги: відпадає потреба друкувати одноразово велику кількість бланків, спрощується система зміни права власності на вексель, полегшується використання фінансових векселів у грошових розрахунках між підприємствами та підприємствами з банком.

Таким чином, нехтування комерційного кредиту й вексельного обігу, що триває ще від часів сталінської кредитної реформи 1930—1932 рр., є серйозною прогалиною у грошово-кредитній політиці України. Відсутність знань, умінь і навичок демократичного функціонування економіки на основі вексельного кредиту й досі не дає змоги забезпечити надійність та своєчасність розрахункових операцій. Становище постачальника погіршує не лише інфляція, а й фактична недієвість документа, що належно підтверджував би відвантаження продукції в борг, свідчив про беззастережність зобов'язання покупця та виключав суперечки щодо наявності чи величини боргу" .

Чинники, які стримують розвиток вексельного ринку України:

Ø недосконалість національного законодавства про обіг векселів (невідповідність окремих норм міжнародному вексельному праву та суперечливість національних правових актів між собою);

Ø недосконале податкове законодавство. Проблема трактування ДПАУ врахування векселів як операції з торгівлі цінними паперами, практика вільного трактування норм законів та регулювання оподаткування листами - не нормативними документами). Врахування векселів за всіма нормативними доку­ментами НБУ по суті є кредитною операцією. Проблема у тому, що Державна податкова адміністрація відносить цю операцію до операцій купівлі-продажу цінних папе­рів, хоча це протирічить Цивільному кодексу України;

Ø негативний імідж векселя, що дістався нам у спадщину від використання векселів у корупційних держаних програмах на кшталт програми НДЦ з енергетичних векселів та діяльності "Укрспецфіну" на ринку боргів держави;

Ø неорганізований ринок (торгівля векселями на організованому біржовому ринку заборонена рішенням Державної Комісії з цінних паперів та фондового від 18.03.2002 р. N 103), а значить - можливість для зловживань і шахрайства внаслідок відсутності ринкової вартості векселів;

Ø відсутність статистики, яка б дозволяла оцінювати вплив виданих векселів на макроекономічні показники та розвиток економіки, а також робити прогнози;

Ø неможливість оформлення комерційного, кредиту дисконтними векселями;

Ø заборона випуску банками фінансових векселів, що унеможливлює додаткове залучення ресурсів до банківської системи та не сприяє появі на ринку додаткових банківських продуктів (зокрема, розробки вексельних програм). Виключення з обігу векселів, виданих банками під залучені грошові кошти, – так званих фінансових векселів – є втратою не лише для банків, а й для клієнтів. Для банків це – втрата гарного фінансового інструменту і ліквідного цінного папера в умовах, коли фінансовий ринок є нерозвиненим і кількість інструментів обмежена. У більшості країн фінансові векселі мають вільний обіг (наприклад, Росія, Чехія, Угорська Республіка, Франція, Німеччина, Литва, Білорусь тощо), виключення складають Україна та Казахстан, де видача векселя дозволена лише за поставлені товари, роботи, послуги.

Ø участь з 01.01.02 р. у вексельному обігу України фі­зичних осіб;

Ø особливості обігу податкових векселів та спроби їх­ньої-заміни на податкові розписки. Щодо порядку обігу податкових векселів, то його не­обхідно привести у відповідність до норм Женевської конвенції, залишивши цей інструмент в арсеналі банків та підприємств-імпортерів;

Ø високі ризики вексельних операцій внаслідок недосконалого законодавства, низької обізнаності учасників вексельного ринку у вексельному праві (і як наслідок - чисельні непорозуміння та зловживання з використанням векселів), відсутності інформації про невиконані зобов'язання за векселями (опротестовані векселі), незадовільного фінансового стану значної частки векселедавців та непрозорості їх діяльності (звітність не відповідає світовим стандартам і є застарілою та недоступною);

Ø визнання господарськими судами недійсними вексе­лів, що видані без дотримання вимог товарності, причо­му, цей принцип поширюється і на випадок використан­ня як платіжного інструменту векселя третьої особи;

Ø некоректний розгляд судами вексельних суперечок. Недостатня систематизація та аналіз судової практики розгляду вексельних суперечок, що з переданням цих справ на розгляд загальних судів призвело до збільшення кількості апеляцій.

Потрібно зазначити, що такий стан не є задовільним для ефективного використання векселя як фінансового інструменту для розвитку суб'єктів господарювання та економіки в цілому.