Українська література та книгодрукування у другій половині ХУІІ –ХУІІІ ст.

 

Суспільно-політичні події середини — другої половини XVII ст. обумовили перелом в історії української літератури. З цього часу починається новий період її розвитку, що тривав до кінця XVIII ст. За усталеною періодизацією він розглядається у комплексі всього давнього українського письменства XI—XVIII ст., та цілий ряд ознак дає підстави вважати його як перехідний етап від літератури давньої до нової, розквіт якої припадає на добу українського Відродження.

 

Література другої половини XVII—XVIII ст. продовжує і розвиває традиції давнього письменства, використовує церковнослов´янську мову, культивує старі жанри ораторської, агіографічної, паломницької, частково полемічної прози. Водночас зароджуються і досягають вершин розвитку нові жанри— мемуарно-історична проза, бурлескно-травестійна та сатирично-гумористична поезія, шкільна драма, які визначили характер і стиль письменства.

 

Українська література цього періоду вписується в універсальний європейський стиль епохи — бароко з його витонченою алегоричністю і контрастністю образів, риторичністю і ускладненою метафоричністю, тяжінням до пишності. Бароковий стиль був панівним в українській літературі, проявлявся в усіх її жанрах і жанрових різновидах.

 

Велике значення для розвитку історичної думки, для дослідження подій тих часів має Літопис Самовидця. Як вважають вчені, автором його був генеральний підскарбій Роман Онисимович Ракушка-Романовський. Події, що охоплюють період 1648-1702 pp., висвітлено з позицій представника старшинської верхівки. Автор схвалює Визвольну війну, звеличує Б. Хмельницького, критикує гетьманів-невдах. Водночас він засуджує боротьбу козаків і посполитих селян із людьми «значними», із старшиною, із заможними селянами та міщанами. Літопис Самовидця не лише визначний історичний твір, а й чудова літературна і мовна пам'ятка. Написаний близькою до розмовної мовою, з багатьма приказками, прислів'ями, влучними виразами, літопис читати дуже цікаво, повчально і пізнавально.

 

Розвивалося козацьке літописання й у XVIII ст. У чотиритомному літописі (1648-1720), що дійшов до нас неповним, канцелярист Самійло Величко прославляє історію козацтва. Особливо високої оцінки заслужив перший том твору під назвою «Сказання про війну козацьку з поляками». У ньому підноситься постать Б. Хмельницького як видатного полководця, мудрого політика, визначного сина неньки-України.

 

Подібні ідеї пропагував і третій козацький літописець, гадяцький полковник Григорій Граб'янка. На його думку, історичні знання мають не лише наукове, а й практичне значення. У літописі «Дєйствія презєльной брані» також обстоюються ідеї визвольної боротьби українського народу за самостійність і незалежність отчої землі. Автор прагнув показати «народ український як рівний серед усіх народів». Літописець - переконаний поборник автономії України.

 

Характерною особливістю української літератури кінця XVII - початку XVIII ст. стало поєднання релігійної полемічності з християнським проповідництвом. Найвидатнішим твором такого стилю стала чотиритомна збірка «Житія святих» Дмитра Туптала, архієпископа Ростовського. Знаходив літературне втілення й пишномовний стиль бароко. Він поширювався завдяки перекладам західноєвропейських лицарських романів і повістей. Читачам того часу подобалися описи битв, перемог, побутових драматичних сцен, любовних історій та інтриг.

 

Українська література XVII ст. — різномовна. Вона творилася церковно-слов´янською (словеноруською), староукраїнською, старопольською, латинською та російською мовами. Багатомовність і відкритість — одна з характерних прикмет української літератури XVII— XVIII ст., ознака її європейського характеру. У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Релігійна драма, в свою чергу, поділялася на три форми: містерія — таїнство спокутування гріхів людей Ісусом


Христом; міракл — події життя святих; мораліте — драми, в яких виступали алегоричні фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися розмови повчального характеру.

 

Шкільна драма розробляла не тільки релігійні, а й світські теми. її мета полягала передусім у допомозі учням і студентам в їх вивченні творів грецьких та римських авторів, а також Біблії. Поет Дмитро Туптало створив різдвяну драму «Комедія на Різдво Христове», Симеон Полоцький — драму «Про Навуходоносора», Григорій Кониський — «Воскресіння мертвих».

 

У кінці XVII—XVIII ст. у літературі формуються нові риси, вона вивільняється від впливу теологічних вчень і набирає виразно світського змісту. До кінця XVIII ст. занепадають полемічна, житійна і ораторсько-проповідницька проза, шкільна драма, релігійно-моралізаторська лірика. На перший план виходять світські твори, пройняті критикою середньовічного укладу, зокрема сатирично-гумористичні вірші, органічно споріднені з фольклором.

 

Переважна частина літературних творів другої половини XVII—XVIII ст. анонімна, збереглась у рукописах і рукописних списках без імені автора. Порівняно небагато авторів називали своє ім´я. Утвердилися як творчі особистості письменники-професіонали: Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Іван Величковський, Феофан Прокопович, Дмитрій Туптало (Ростовський), Стефан Яворський, Митрофан Довгалевський, Василь Григорович-Барський, Григорій Граб´янка, Самійло Величко, Петро Кохановський, Іван Некрашевич, Григорій Сковорода та ін.

 

З середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматику, автором якої був М. Смотрицький (1619), М. Ломоносов назвав «вратами вченості». Вона перевидавалася понад 150 років практично у незмінному вигляді. Примітний той факт, що в домашніх бібліотеках багатих львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг.

 

На відміну від європейських та південнослов´янських першодрукарів українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері. Папір був частково привізним, але переважна більшість його виготовлялась на вітчизняних фабриках (папірнях). Папір був особливим, з філігранями — водяними знаками. Для філіграней використовували герби засновників папірень, зображення монастирів або братських церков, яким належали друкарні, герби міст тощо.

 

У середині XVII ст. друкована книга стала істотним чинником розвитку української культури. її тематика відображала стан церковного життя, освіти, науки, мистецтва, суспільно-політичної думки. Друкарство і книговидання на той час ще не відокремилися одне від одного. Деякі друкарні були не просто прибутковими поліграфічними підприємствами, а й видавничими центрами, осередками розвитку письменства. Навколо них гуртувалися письменники, знавці мов, майстри мистецького оформлення книги. Важливо підкреслити підтримку українського друкарства гетьманським урядом і козацькою старшиною.

 

У першій половині XVIII ст. починається новий період в історії українського книгодрукування. Російський уряд заборонив Київській і Чернігівській друкарням видавати будь-що, крім передруків давніх видань, які не повинні були відрізнятися мовою і навіть наголосами від російських. Найпопулярнішим твором друкованої літератури стала в XVIII ст. чотиритомна «Книга житій святих» Дмитра Туптала.

 






Дата добавления: 2016-06-15; просмотров: 2193; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2020 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.023 сек.