Українські землі в умовах окупації фашистською Німеччиною. Рух Опору

 

Захоплюючи українські землі, німецькі агресори та їхні румунські й угорські поплічники відразу ж встановили жорстокий окупаційний режим. Він був людиноненависницький, визначався винятковими звірствами - масовими репресіями, знищенням або депортацією мільйонів громадян України, безпрецедентним руйнуванням, розграбуванням народного господарства, особистого майна, тисячолітніх культурних надбань нашого народу, розшматуванням української території.

В основі окупаційної політики, яка здійснювалась в Україні, лежала расова теорія про зверхність «арійців» щодо інших народів. Згідно з нею німці як арійці мають природні інстинкти й здібності до панування, управління, повинні завойовувати інші землі. Віднесений до расово неповноцінних, український народ був приречений нацистами більшою частиною на винищення, меншою - на перетворення на слуг німецьких панів. Відповідно до цього стратегією свого ставлення до українців та інших народів нацисти проголосили підкорення та їх жорстку експлуатацію, винищення непокірних та «зайвих» (з точки зору окупантів) людей ненімецької національності.

Окупаційний режим в Україні переслідував, таким чином, дві головні мети: політичну та економічну. Політична передбачала знищення українського народу, як й інших слов’ян, та його державності, в тому числі і радянської її форми. Економічна - пограбування природних багатств, народного господарства, майна громадян, безмежну експлуатацію тих українців, які вціліють.

Що стосується конкретних напрямків окупаційної політики, то вони зводилися до наступного: по-перше, захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини:

- Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву «Трансістрія»;

- Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-
губернаторства;

- більшість українських земель увійшла до складу Рейхскомісаріату «Україна» на
чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е. Кохом. Це
адміністративне утворення включало 63,6% всієї території України;

- прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню;

По-друге, відповідно до згадуваної вище «теорії расової винятковості німецької нації» українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.

Вся Україна вкрилася концтаборами та тюрмами. Практично в кожному українському місті був свій «Бабин Яр»: за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис., в Дробицькому Яру в Харкові - понад 60 тис., в Яновському концтаборі у Львові - понад 160 тис. чоловік. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених.

По-третє, гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. До Німеччини вивозилося продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік.

Щоб забезпечити більш «ефективну» експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.

По-четверте, обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворилися на людей «третього сорту» тощо.

Отже, окупаційний режим відзначився винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський «новий порядок» викликав масовий Рух Опору в Україні.

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський Рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний Рух Опору на чолі з ОУН.

Радянський Рух Опору прагнув до відновлення статусу України в складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів (за підрахунками деяких дослідників близько 2-х тис.). Їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з І. Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з’єднання (понад 45-ти) на чолі з С. Ковпаком, М. Попудренком, О. Сабуровим, О. Федоровим, І. Боровиком, П. Вершигорою, М. Наумовим та іншими.

Формами боротьби партизан були:

- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв’язку, доріг, мостів;

- розгром ворожих штабів;

- диверсії на залізницях. Влітку 1943 р. розгорнулася операція «рейкова війна»;

- рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С. Ковпака).

У містах України діяли підпільні групи, зокрема «Молода гвардія» на Луганщині та «Партизанська іскра» на Миколаївщині. Підпільники розповсюджували антинімецькі листівки, здійснювали терористичні акти, вчиняли диверсії на залізницях та підприємствах тощо.

Всього в Україні діяло 23 підпільних обкоми КП(б)У, 9 підпільних обкомів комсомолу, які організовували диверсії, здійснювали розвідувальні операції.

Загальна чисельність партизан і підпільників в Україні за роки війни становила за різними джерелами від 180-220 тис. до 500 тис. чоловік. Вони знищили до 100 тис. окупантів та їх посібників, розгромили 467 ворожих гарнізонів, організували аварії 4-х тис. ешелонів, 95 партизанів та підпільників України одержали звання Героя Радянського Союзу.

Таким чином, створення Українського штабу партизанського руху на чолі з Т. А. Строкачем, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування радянськими партизанами та підпільниками ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський Рух Опору на важливий фактор війни, фактично на справжній «другий фронт».

Національно-визвольний Рух Опору на чолі з ОУН прагнув до відродження незалежної української держави.

До початку війни ОУН співробітничала з німцями. В німецькій армії був утворений «Легіон українських націоналістів», що нараховував близько 600 солдатів і мав два підрозділи під кодовими назвами «Нахтігаль» і «Роланд». Командували ними українські та німецькі офіцери. ОУН розраховувала на те, що ці частини вдасться використати для утворення в майбутньому національної армії. Німці ж планували використовувати їх, в основному, для каральних акцій, спрямованих передусім проти поляків та євреїв. Покладаючи надії на німецьку підтримку, лідери ОУН 30 червня 1941 р. проголосили створення незалежної Української держави. Однак це не входило в плани німців - український уряд був розігнаний, а деяких його діячів, зокрема Я. Стецька та С. Бандеру, заарештували. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об’єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (псевдонім Тарас Чупринка). ОУН - УПА не припиняла також антирадянської і анти польської діяльності.

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні регіони України, де ОУН діяла під лозунгами: «Смерть Гітлеру!», «Смерть Сталіну!», «Радянська влада - без більшовиків!».

Основними об’єктами партизанських дій з боку УПА були:

- німці та їх союзники;

- формування Армії Крайової та польське населення;

-радянські партизанські загони, а згодом - підрозділи Червоної армії.
Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як «третя сила», УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстанський рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців, які знищили до 5-6 тис. німців.

Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстка боротьба. Хоча, в цілому народна боротьба в тилу ворога була одним з вирішальних факторів, що прискорили наближення перемоги.

 






Дата добавления: 2016-09-06; просмотров: 2096; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.02 сек.