Розчленування України на Правобережну і Лівобережну

Лівобережні полки, що схилялися до Москви, обрали на старшинській раді в Козельці 1662 р. своїм гетьманом Якима Сомка, міщанина за походженням, сестра Ганна якого була першою дружиною Б. Хмельницького. А гетьманом Правобережної України було проголошено 1663 р. вихідця з реєстрових козаків Переяслова Павла Тетерю. Таким чином, Україна поділилася на дві частини - Правобережну і Лівобережну, і кожна мала свого провідника. Ці часи, позначені заколотами й війнами, в яких брали участь поляки, росіяни турки, татари, народ назвав «Руїною».

Я. Сомко недовго гетьманував на Лівобережжі. У вересні 1663 р. його, запідозреного царським урядом у сепаратизмі, за судовим вироком було страчено. А в червні того ж року, на скликаній на околиці Ніжина Чорній раді, московські воєводи домглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорізької Січі Івана Брюховецького.

Отримавши гетьманську булаву , Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Став першим з українських гетьманів, який відвідав Москву, у 1665 р. підписав т. зв. «Московські статті», за якими значно посилювався адміністративний і фінансовий тиск царського уряду на Україну, а її землі проголошувалися володінням московських монархів. «Московькі статті» стали важким ударом по українській державності. Всі права, за які так завзято боролися попередні гетьмани, І. Брюховецький легковажно втратив.

В Україні почало ширитися загальне невдоволення політикою І. Брюховецького і московькими порядками. Чашу терпіння українського суспільства переповнили події, пов’язані з Андрусівським перемир’ям, укладеним між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. без участі українських представників. Згідно з Андрусівською угодою Лівобережна Україна залишалася під владою царя, а Правобережна (крім Києва) – польського короля. Київ з околицями на 2 роки передавався Москві, але вона назавжди залишила за собою це місто. Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав.

Андрусівська угода, спрямована проти злуки українських земель, викликала обурення широких верств населення. Відчувши загрозу своїм інтересам, Брюховецький несподівано різко змінив політичну орієнтацію і вирішив відкрито виступити проти Москви й очолити антимосковське повстання. Однак це не допомогло гетьманові. 18 червня 1668 р. в с. Будищах на Полтавщині його замордували власні козаки, незадоволені попередньою промосковською і соціальною політикою.

Тим часом гетьманом Правобережної України, як зазначалося вище, було проголошено Павла Тетерю, який дістав непогану освіту і обіймав ряд важливих посад ще за Б. Хмельницького. Але в основному він проводив пропольську політику. Разом з поляками захопив Лівобережжя, агітуючи польського короля Яка Казимира продовжити наступ аж до Москви. А коли наступ провалився, Тетеря, повернувшись на Правобережжя, зайнявся придушенням антипольських заколотів. Це ще більше збурило проти нього народ. Повністю втративши підтримку населення, Тетеря втік до Польщі, а згодом до Туреччини, де був отруєний польськими агентами.

Отже, окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на початку 1660-х років розділилася на дві окремі частини – Правобережжя і Лівобережжя, кожна на чолі з власним гетьманом. Усі гетьмани перебували під значним впливом іноземних держав, насамперед Московії і Речі Посполитої. Гетьманська влада послаблювалася безперервними внутрішніми сутичками між народними низами і старшиною, соціальним напруженням. В українському суспільстві зростала анархія, з якої користалися його вороги.