Організація Запорозької Січі

Поява козацтва і, особливо, його кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків викликали активну протидію магнатів та шляхти. Вони не могли змиритися з формуванням окремого незалежного від них соціального стану та прагнули заволодіти освоєними козаками землями. Тому випрошували в королів грамоти на ці новоколонізовані простори, захоплювали їх, намагалися встановити владу над тутешнім вільним людом. Ті козаки, що не хотіли миритися з таким становищем, почали відходити на «Низ». Тут, у пониззі Дніпра, за порогами вони створили систему укріплень на дніпровських островах. Заховані в плавнях, густих зарослях лози й очерету, козацькі фортеці були неприступними для татар і турків.

Дванадцять порогів (Кодацький, Звонецький, Ненаситець, або Дід поріг, Вольний та ін.) - гранітні хребти висотою від 4 до 7 м. - перерізали Дніпро від правого до лівого берега і тяглися впродовж течії до 100 км. (приблизно від нинішнього Дніпропетровська до Запоріжжя).

Далі на південь, нижче від порогів, Дніпро розливався широкою низовиною, приймав у себе багато приток - Томаківку, Чортомлик, Базавлук, Інгулець (на правому березі), Московку, Кінську, Білозерку, Рогачик, Лепетиху (на лівому березі) та ін., які при впаданні в Дніпро створювали непрохідні болотисті плавні, зарослі очеретом і чагарником. По течії, на південь від порогів на пониззі Дніпра, було багато островів - Велика, Мала Хортиця, Великий, Томаківка, Базавлук та ін.

Козацькі укріплення називали «січами». Назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і первісно означала укріплення (засіку) з повалених дерев та хмизу для захисту від ворожих нападів.

З часом, очевидно в 40-х рр. XVI ст., окремі січі об’єдналися в одну Запорозьку Січ, або Кіш (у татар ця назва означала військову ставку, місцезнаходження вождя). Перша писемна згадка про Січ зустрічається у «Всесвітній хроніці» (Краків, 1551 р.) польського історика Мартина Бєльського.

Кілька разів змінювала Січ своє місцеперебування Питання про її утворення досліджено не повністю. Вважали, що спершу Січ розташовувалася на острові Хортиці. Там у середині XVI ст. князь Дмитро Вишневецький - староста канівський і черкаський (він же козак «Байда», за народними переказами) спорудив укріплений замок. Його залога складалася з козаків, які використали систему засік. Із Хортиці козаки на чолі з Дмитром Вишневецьким в середині XVI ст. здійснили перші сухопутні походи проти татар і турків.

Проте, історики й досі не дійшли спільної думки, чи можна хортицькі укріплення вважати Січчю, а князя Дмитра Вишневецького - її засновником.

За іншими, уточненими даними Січ виникла трохи раніше й на іншому дніпровському острові - Томаківці. А Дмитро Вишневецький разом з козаками отаманів Млинського і М.Єсаковича звели укріплення на Малій Хортиці (острів на «старому Дніпрі» неподалік від Великої Хортиці) восени 1556 р.

Документи розповідають, що приблизно до 1593 р. Січ була на острові Томаківці (тепер біля с. Городище Нікопольського району Дніпропетровської області), а потім розмістилася на другому дніпровському острові - Базавлуці. З 1638 по 1652 рр. Січ перебувала на Микитиному Розі. Тут Богдан Хмельницький був обраний гетьманом.

Найдовшу історію (1652-1709 рр.) мала Чортомлицька Січ (на території сучасного Каховського водосховища), з якою пов’зані походи Івана Сірка. Цю Січ за наказом Петра І було зруйновано, оскільки більшість запорожців підтримала І.Мазепу.

В 1709-1711 рр. Січ перебувала на річці Кам’янці, потім в Олешках (1711-1734 рр.) і, нарешті, остання так зв. «Нова Січ» з 1734 і до 1775 р. знаходилась на р. Підпільній.

Кожна з цих січей мала гарні укріплення: оточені ровами, високі (бл. 10м.) й міцні вали, зверху яких ішов дерев’яний частокіл із загострених і просмолених паль, а також сторожові башти з бійницями для гармат. Тут вартували козаки, які в разі небезпеки піднімали по тривозі весь січовий гарнізон. Усередині стояли курені - великі приміщення для козаків, зроблені з лози, а згодом - із дерв’яних колод, вкриті очеретом або шкурами тварин, канцелярія, склади, арсенали, ремісницькі майстерні, торгівельні лавки тощо. У центрі знаходилися церква та майдан, де відбувалися загальні ради та інші громадські заходи. На майдані стояли військові литаври (ударний інструмент), котрі служили для скликання на козацькі ради і «ганебний стовп», біля якого карали винних. У передмісті Січі жили тисячі ремісників, торговців, спеціальне приміщення призначалося для проживання іноземних послів. Підступи до Січі охоронялися козацькими чатовими, що снували неподалік по численних плавнях і річках, та вартовими вежами, виставленими далеко у степу.

Чисельність січового товариства не була сталою і, як правило, залежала від пори року: взимку на Січі перебував лише невеликий гарнізон, який охороняв майно, військові припаси, артилерію, виконував сторожову службу, а з настанням весни чисельність населення в Січі різко збільшувалася. У мирний час козаки насамперед займалися промислами і скотарством, а в паланках - землеробством. Але головним їхнім обов’язком був захист рідної землі від турецько-татарських загарбників. Водночас Січ завжди виступала проти соціального та національно-релігійного гноблення, була притулком втікачів від панського гніту, підтримувала в українському народі дух протесту.