Процеси диверсифікації

Стратегії диверсифікації застосовуються у випадках, коли підприємство відкриває для себе нові можливості в інших сферах бізнесу. В окремих випадках така стратегія може бути необхідністю, коли ринок, на якому діє підприємство, скорочується, і фірма вимушена шукати для себе інші види діяльності.

Диверсифікація – це стратегія, яка передбачає вихід підприємства в нові для нього сфери бізнесу.

Розрізняють такі види диверсифікації: вертикальну (або концентрична), горизонтальну та конгломеративну диверсифікацію.

Вертикальна диверсифікація – коли підприємство починає виробляти товари, які в технологічному та маркетинговому аспекті пов’язані з існуючими товарами фірми. Яскравий приклад – корпорація «Дженерал моторз», яка відрізняється найвищим рівнем вертикальної диверсифікації – власна продукція становить близько 65 % загальної вартості автомобіля.

Переваги вертикальної диверсифікації:

r поєднання координації дій з великими можливостями контролю;

r стабільність господарських зв’язків у межах підприємства;

r гарантовані поставки матеріально-технічних ресурсів;

r тісний контакт з кінцевими споживачами.

Недоліки:

r взаємозалежність підрозділів підприємства, що в разі негативних зовнішніх змін погіршує становище підприємства;

r обмежений ринок збуту призводить до зменшення впливу конкуренції;

r необхідність удосконалення потребує значних витрат, що, урешті, призводить до перевищення вартості ресурсів за середньою ринковою ціною.

Як наслідок указаних недоліків спостерігається зниження рівня вертикальної диверсифікації.

Горизонтальна диверсифікація передбачає вихід у нові сфери бізнесу, які пов’язані із задоволенням потреб для існуючих клієнтів (споживачів) фірми. Підприємство, що виготовляє певний вид товару або послуги, може отримати інформацію від своїх споживачів щодо необхідності в інших видах товарів та послуг і користування цією можливістю. Саме в цьому полягають переваги горизонтальної диверсифікації, що дає змогу різнобічно врахувати потреби споживачів, при цьому досягається ефект синергізму – сукупність видів діяльності дає значніший ефект, ніж окремі види діяльності. Приклад – фірма, що здійснює пасажирські перевезення, виходить у туристичний бізнес та може надавати своїм пасажирам послуги з туристичного обслуговування.

Конгломеративна диверсифікація – вихід у нові види бізнесу, які жодним чином не пов’язані ні з існуючою технологією, ні з потребами існуючих у фірми споживачів. Такий вид диверсифікації потребує найбільших фінансових витрат і доступний лише великим підприємствам.

_{Найчастіше в економічній літературі і практиці інтеграційні процеси} поділяються на три типи:

vгоризонтальні;

vвертикальні;

vконгломератні [2].

Горизонтальна інтеграція передбачає злиття між підприємствами однієї галузі. До цього типу можна віднести злиття підприємств в енергетичній галузі, в деяких галузях харчової і легкої промисловості, машинобудування. Економічні переваги цього типу полягають в зменшенні витрат і поліпшенні якості управління за рахунок його централізації, проведення єдиної прогресивної технічної політики, централізації ремонтних послуг, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу підприємств тощо.

_Отже, економія горизонтальної інтеграції зумовлена збільшенням масштабів і досягається, коли середній розмір витрат на одиницю продукції зменшується в міру розширення обсягу випуску продукції

Вертикальна інтеграція передбачає, що стадії виробництва і розподілу охоплено однією ієрархічною системою корпорації. Вертикальна інтеграція дає змогу замінити ринковий механізм внутрішніми операціями. У цьому разі основна компанія поширює свою діяльність або на попередні або на наступні виробничі стадії.

Вертикальна інтеграція являє собою систему, де підприємства чи компанії основного виробництва контролюють фірми, які доповнюють основне виробництво [2].

У більшості випадків в об'єднаннях вертикального типу намагаються досягти економії за рахунок вертикальної економічної інтеграції. Великі промислові компанії ставлять перед собою завдання розширення контролю над виробничим процесом, джерелами сировини, а водночас і кінцевим споживачем. Одним із шляхів досягнення такої економії є злиття з постачальниками чи покупцями [3].

Конгломератна інтеграція створюється на базі об’єднання підприємств не пов'язаних між собою галузей. На відміну від горизонтальної і вертикальної інтеграції ця стратегія здебільшого не передбачає забезпечення синергетичних ефектів. Основні цілі в цьому разі пов'язані з підвищенням фінансової результативності корпорації.

Найбільш типові мотиви створення конгломератних об'єднань такі: мотивом для злиття підприємств може бути поява в компанії тимчасово вільних ресурсів. Проте якщо компанія, маючи зайві грошові кошти, не підвищує дивідендів і не проводить злиття з іншими підприємствами, вона сама може стати об'єктом поглинання іншими фірмами. Це пояснюється тим, що ініціатори поглинання доходять висновку, що вільні грошові кошти являють собою унікальні активи; ці ситуації можуть використовуватися і для балансування грошових потоків. Так, з метою зменшення залежності від зовнішнього фінансування компанія може придбати фірму, конкурентні позиції якої дають змогу отримувати стабільні грошові потоки; раціональніше використання фінансових ресурсів, коли грошові потоки, які надходять від галузей, що перебувають у стагнації, можуть бути використані новими зростаючими підрозділами корпорації; можливості придбання нового бізнесу за низькою ціною, — це ситуація, характерна для сучасного стану розвитку нашої промисловості. Такі можливості існують у галузях, які перебувають на стадії спаду, коли фірми намагаються вийти з бізнесу для мінімізації витрат у майбутньому.

Як бачимо, в процесі діяльності підприємства та організації використовують різні мотиви для свого об'єднання. Різноманітність підприємств за сферами господарської діяльності зумовлює виникнення окремих форм їх інтеграції [2].

Для позначення економічних процесів укрупнення бізнесу і капіталу, що відбуваються на макро-і мікроекономічному рівнях, застосовується термін M & A (скор. від англ. Mergers and Acquisitions) - «злиття і поглинання».

Підхід до ідентифікації процесів злиття та поглинання базується на появі в результаті операції нової компанії, або здійсненні процесів в рамках існуючих форм. У цьому випадку можна відповідно розглянути два основних види - Злиття та Поглинання.

Злиття - це об'єднання двох або більше суб'єктів господарювання, в результаті якого утворюється нова економічна одиниця (нова юридична особа).

Злиття форм [1] - об'єднання, при якому злилися компанії припиняють своє автономне існування як юридичної особи та платника податків. Нова компанія бере під свій контроль і безпосереднє управління всі активи і зобов'язання перед клієнтами компаній - своїх складових частин, після чого останні розпускаються.
Злиття активів - об'єднання з передачею власниками компаній-учасниць в якості внеску до статутного капіталу прав контролю над своїми компаніями і збереженням діяльності та організаційно-правової форми останніх. Ще раз відзначимо, що це один з варіантів процесу створення компанії, але внеском у даному випадку можуть бути виключно права контролю над компанією.

У зарубіжній практиці виділяється ще один тип злиття, який в російському законодавстві потрапляє під термін «приєднання», як вид реорганізації юридичної особи. У цьому випадку одна з об'єднуваних компаній виживає, а інші втрачають свою самостійність і припиняють існування. При цьому вижила компанія отримує всі права і обов'язки ліквідованих компаній.

Поглинання - це угода, що укладається з метою встановлення контролю над господарським товариством і здійснювана шляхом придбання більше 30% статутного капіталу (акцій, часток, і т. п.), що поглинається, при цьому зберігається юридична самостійність суспільства.

Залежно від характеру інтеграції компаній виділяють наступні види:

Горизонтальне злиття фірми. Це не що інше як поєднання двох компаній, що пропонують одну і ту ж продукцію. Переваги видно неозброєним оком: підвищуються можливості для розвитку, йде на спад конкуренція і т. д.

Вертикальне злиття фірми - це з'єднання деякої кількості компаній, одна з яких - це постачальник сировини для іншої. Тоді стрімко знижується собівартість продукції, і спостерігається стрімке збільшення прибутку.

Родові (паралельні) злиття - об'єднання компаній, що випускають взаємопов'язані товари. Наприклад, фірма, що виробляє фотоапарати, об'єднується з фірмою, що виробляє фотоплівку.

Конгломератні (кругові) злиття - об'єднання компаній, не пов'язаних між собою певними виробничими або збутовими відносинами, тобто злиття такого типу - злиття фірми однієї галузі з фірмою іншої галузі, яка не є ні постачальником, ні споживачем, ні конкурентом.

Реорганізація – об'єднання компаній, задіяних у різних сферах бізнесу.

За аналітичними підрахунками у світі щорічно укладається близько п'ятнадцяти тисяч угод по M & A. Лідируюче місце за сумами і обсягами угод займає Російська Федерація. Очевидні причини: на сьогоднішній день економіка Росії перебуває в чи не найсприятливіший період. Усі вільні грошові кошти грамотні люди вкладають у бізнес. Логічно те, що інвестори прагнуть зберегти і стабілізувати безпосередній контроль за використанням своїх фінансів. Оптимальним варіантом для цього служить безпосередню участь в управлінні компанією. Отже, з'єднання компаній – це одна з можливостей інвестора управляти своїми капіталами особисто.

За географічною ознакою угоди можна розділити на:

r локальні

r регіональні

r національні

r міжнародні

r транснаціональні (з участю в угодах транснаціональних корпорацій).

Залежновід ставлення управлінського персоналу компаній до угоди зі злиття або поглинання компанії можна виділити:

r дружні

r ворожі

За національною належністю можна виділити:

r внутрішні угоди (тобто відбуваються в рамках однієї держави)

r експортні (передача прав контролю іноземними учасниками ринку)

r імпортні (придбання прав контролю над компанією за кордоном)

r змішані (при участі в угоді транснаціональних корпорацій чи компаній з активами в кількох різних державах).

Із кінця 1980-х років широку популярність здобула «теорія гордині» («hubris theory») Річарда Ролла, згідно з якою поглинання компаній часто пояснюються діями покупців, переконаних у тому, що всі їхні дії правильні, а передбачливість бездоганна. В результаті вони платять надто високу ціну за досягнення своїх цілей.
Теорія агентських витрат акцентує увагу на конфлікті інтересів власників і менеджерів, який існує, звичайно ж, не тільки у злиттях і поглинаннях. Наявність власних інтересів може породжувати у менеджменту особливі мотиви злиттів і поглинань, що суперечать інтересам власників і не пов'язані з економічною доцільністю.

Можна виділити наступні основні мотиви злиттів і поглинань компаній:

R прагнення до зростання

R синергетичний ефект (тобто взаємодоповнюючу дію активів двох або декількох компаній, сукупний результат якого набагато перевищує суму результатів окремих дій цих компаній.

Одним із стимулів до злиття може бути використання ефекту масштабу виробництва [2]. Це окремий випадок ефекту синергії.)

R диверсифікація

R «Недооцінка» поглинається на фінансовому ринку

R особисті мотиви менеджерів

R підвищення якості управління

R мотив монополії

R мотив демонстрації оптимістичних фінансових показників в короткостроковому періоді

Поглинання може застосовуватися великою компанією для того, щоб доповнити свій асортимент пропонованих товарів, як більш ефективна, порівняно з будівництвом нового бізнесу, альтернатива.