Підходи до управління розвитком школи

Як і будь-яка інша діяльність, управління розвитком може здійснюватися на основі різних підходів. Ми будемо розрізняти їх за принциповими установкам, що визначають характер планування, організації, керівництва і контролю. Перша ознака розрізнення — за суб'єктомуправління розвитком. Чи виступає в ролі суб'єкта тільки адміністрація школи при розробці планів, обговоренні ходу робіт, вирішенні поточних питань, чи в цьому приймає участь педагогічний колектив. У першому випадку ми будемо говорити про адміністративний підхід до управління, в другому — про партисипативний (рос. участвующий) підхід.

По-друге, ми будемо розрізняти управління, орієнтоване на процесуправління, орієнтованена результат (цільове управління). При управлінні першого типу суб'єкт, забезпечуючи освоєння якихось нововведень, не уявляючи при цьому чітко очікуваного кінцевого результату. Для нього важливий сам процес освоєння нововведень. При цьому типі управління нововведення вибираються не тому, що вони здатні дати максимально корисний ефект, а з інших причин. Наприклад, може бути запропоновано перейти в початкових класах на навчання за системою М.Монтесорі, тому що це модно, а не тому що дозволяє вирішити проблеми підвищення якості освіти.

При цільовому управлінні спочатку визначається бажаний результат, а потім уже розробляється нововведення, що дозволить його отримати. Кожне нововведення оцінюється, насамперед, з погляду того, який корисний ефект воно може дати.

Третя ознака розрізнення підходів до управління розвитком — інтегративністьуправління. Розрізняють управління, орієнтоване на автономне, незалежне одне від одного освоєння нововведень, і управління, орієнтоване на реалізацію всієї сукупності нововведень як цілісного комплексу — системнеуправління. Системне управління припускає розробку проекту «майбутнього» школи і програми його реалізації, в якій кожне окреме нововведення служить реалізації загального задуму.

Ще одна істотна ознака розрізнення підходів до управління розвитком — за типом реагування на зміни, що вимагають вирішення нових завдань. За цією ознакою розрізняють два типи управління: випереджальне і реактивне.Щоб бути ефективним, управління повинно наскільки це можливо, передбачати, розраховувати реально досяжні цілі (результати), а також вчасно передбачати виникнення факторів, що заважають їх досягненню, зреагувати на них до того, як вони призведуть до негативних наслідків. Чим раніше проявиться необхідність вирішення нових завдань, тим більше можливостей не допустити значних втрат. Але найчастіше вирішувати виробничі завдання починають тоді, коли вже відбулись якісь негаразди (зриви) в управлінському об'єкті і фактичне положення справ стає явно не таким, яким воно повинно бути.

Тип управління, що характеризується реагуванням на те, що вже трапилося, називають реактивним. На відміну від нього, випереджальне управління реагує не на збої, а на їх провісники. Це можливо, якщо розробляються детальні плани дій і прогнозуються зміни умов діяльності.