Шкала найбільш суттєвих характеристик керівника за Гізеллі

Буквами позначено:

А - професійні навички; 100 - дуже важлива характеристика;

Р - персональні характеристики; 0 - не має ніякого значення у

М - мотивуючі фактори; ство­­ренні образу.

Проте оптимальне поєднання індивідуальних характеристик керівника та особливостей керованої ним групи дозволяє різко підвищити показники продуктивності колективу.

Девід МакГрегор наприкінці 50-тих років розробив теорії “Х” та “Y”, що характеризують стилі управління. Спираючись на класифікацію А. Маслоу та на ту обставину, що керівники в організаціях не використовують повністю творчу енергію підлеглих, яка прагне виходу, МакГрегор виявив дві концепції людської поведінки.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що усі керівники різного гатунку, рангу та рівня, загалом, тяжіють до двох полярних способів поведінки чи впливу на підлеглих. Це знаходить відображення у відокремленні двох категорій керівників:

1) кращі серед кращих за професійною ознакою. Як правило, їх шлях до успіху був тернистим, але вони знайшли у собі сили здолати всі перешкоди. Їм притаманні такі риси:

* ненавидять некомпетентність, миттєво звільняють працівни-ків з посередніми та незадовільними професійними якостями, якщо таке стає очевидним;

* у випадку необхідності, вважають за краще виконати складне завдання власними зусиллями, аніж довірити його особі, що може з ним не впоратися;

* мало уваги звертають на своє реноме дипломата, завжди називаючи речі своїми іменами;

* цінують у виконавців професіоналізм, ініціативу, власну думку (якщо вона краща за загальновизнану).

2) типові політикани - імпозантні, представницькі, гонорові та сповнені власної гідності функціонери, що володіють посередніми професійними якостями та незначним практичним досвідом, але достатнім шармом і талантом налагодження міжособових стосунків, щоб зійти по службовій драбині до своєї теперішньої посади чи статусу. Цей тип керівників діє по-іншому:

* найголовніше завдання - не втратити власну репутацію, а тому, аби уникнути скандалу, можна використати недолугого працівника в іншій якості, де він, можливо, зможе себе виявити;

* усіма зусиллями підтримувати добрий мікроклімат в колективі, а відповідальність за недоліки в роботі перекладати на підлеглих та на “об`єктивні причини”, які завжди знайдуться.

Як Ви розумієте, два зображених нами приклади - це дві крайності, а істина завжди знаходиться десь посередині. Ідеальний керівник повинен одночасно бути і професіоналом і адміністратором, але на практиці, на жаль, це вдається ліченим одиницям. Для того, щоб точно оцінювати ситуацію, керівник повинен добре уявляти можливості своїх підлеглих та свої власні, природу завдань, потреби, повноваження.

Керівник, що прагне працювати якомога ефективніше, отримувати максимум корисного ефекту від діяльності підлеглих, не може дозволити собі таку розкіш, як застосування лише якогось одного стилю керівництва протягом усієї кар`єри. Керівник повинен навчитися володіти усіма стилями, методами та типами влади і впливу, і вміти обирати серед них той, що найбільш пасує даній ситуації. Якщо вже визначати кращий стиль, то цей стиль – адаптивний, тобто орієнтований на реальність. Керівництво, лідерство та управління - це свого роду мистецтво.

Поведінковий підхід розглядає лідерство як набір зразків звичної манери поведінки керівника по відношенню до підлеглих з метою впливу на них і спонукання до досягнення цілей організації.

До найбільш відомих концепцій поведінкового підходу відносяться три стилі лідерства по К. Левіну, дослідження університету штату Огайо (США), дослідження університету (США) Мічігану, «решітка менеджменту» Р. Блейка і Дж. Моутон, чотири системи лідерства за Р. Лайкертом, концепція винагороди і покарання.

Перераховані концепції свідчать про те, що лідерами не народжуються, а стають. Лідерська поведінка може бути розвинена і поліпшена за допомогою навчання і спеціальної підготовки.

Головною ідеєю ситуаційного підходу було припущення про те, що лідерська поведінка має бути різною в різних ситуаціях. Ситуаційний підхід до вивчення лідерства досліджує взаємодію і вплив різних чинників на поведінку лідера. До основних концепцій ситуаційного підходу відносять модель лідерської поведінки Танненбаума-Шмідта; модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда; модель ситуаційного лідерства Фідлера та ін.