Режим контролю за ракетними технологіями

Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ) був створений з ініціативи США в рамках політики нерозповсюдження ядерної зброї. Режим був заснований сьома державами (Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія та США) у 1987 році шляхом двостороннього обміну дипломатичними нотами. Метою створення цього “неформального” режиму було обмеження ризику розповсюдження балістичних ракет та безпілотних літальних апаратів, які спроможні бути носіями зброї масового знищення (крім пілотованих авіаційних засобів).

Примітка:

“неформальний” режим – це такий режим експортного контролю, що не має у своїй основі юридично зобов’язуючого міжнародного документа, і є свого роду клубом держав, які добровільно вирішили ввести контроль за експортом “чутливих”товарів.

Контроль за експортом товарів, застосовуваних при створенні ракетної зброї, регламентується Керівними Принципами РКРТ і здійснюється відповідно до взаємоузгодженого контрольного списку матеріалів, обладнання та технологій подвійного використання, що можуть бути використані для створення ракет.

Метою Керівних принципів режиму є обмеження ризику розповсюдження ЗМЗ шляхом здійснення контролю за поставками “чутливих” товарів, що можуть сприяти створенню систем доставки такої зброї. Такий контроль також спрямований на обмеження ризику потрапляння зазначених товарів до рук терористичних груп і терористів-одинаків. В той же час Керівні принципи не спрямовані на створення перешкод для розвитку національних космічних програм або міжнародного співробітництва за такими програмами, якщо їх реалізація не буде сприяти створенню ЗМЗ.

Структуру Режиму контролю ракетних технологій показано на мал. 4.3.

Контрольний список РКРТ охоплює закінчені ракетні системи та безпілотні літальні апарати, які можуть доставляти корисне навантаження понад 500 кг на відстань більш ніж 300 км, а також виробничі потужності для таких систем. Крім того, Список охоплює деякі інші “чутливі” товари подвійного використання, що можуть бути використані для виробництва ракет з дальністю дії понад 300 км. Список товарів РКРТ складається із двох категорій таких товарів.

Категорія І Списку (складається з 2-х розділів) включає ракети з максимальною дальністю 300 км і більше при вазі корисного навантаження в 500 кг і більше та їх закінчені підсистеми.

Товари Категорії І – це товари найбільшої “чутливості”, тому, якщо товар Категорії І включено до будь-якою системи, то ця система буде також вважатись такою, що належить до Категорії І (крім випадків, коли розміщений в системі предмет Категорії І не може бути вилучений або відокремлений від неї, або якщо його неможливо відтворити). З “чутливістю” товарів Категорії І пов’язано і інший принцип віднесення товарів до цією Категорії, а саме принцип “розміну дальності на вагу”. Цей принцип охоплює випадки, коли за рахунок зменшення ваги корисного навантаження (наприклад з 1000 кг до 500 кг) дальність дії ракетної системи може бути значно збільшено, тому ракетна система, яка з корисним навантаженням 1000 кг не здатна подолати відстань у 300 км, шляхом зменшення такого навантаження буде у змозі подолати відстань, що значно перевищує 300 км.

Передача предметів, зазначених у Категорії І, як правило, забороняється. Як правило, також забороняється передача закінчених систем (двигуни, системи керування, програмне забезпечення, технології), та виробничого устаткування для них.

Категорія ІІ Списку являє собою досить структурований контрольний список, де всі товари розподілені по розділах із численними, надзвичайно важливими примітками, у тому числі виключеннями із загальних правил. Кожний розділ цієї Категорії ставиться до того або іншого елемента ракет, до того або іншого процесу їхнього створення. Кожний розділ містить “чутливі” товари, які розподілені за такими групами:

обладнання, агрегати і компоненти;

обладнання для випробування і виробництва;

матеріали;

програмне забезпечення;

технології.

Всі товари, що охоплені Категорію ІІ списку РКРТ, можуть експортуватися, але тільки за певних умов. Оцінка заяв щодо передачі таких товарів здійснюється на національних рівнях з врахуванням таких головних чинників, як:

стурбованість з приводу розповсюдження ЗМЗ;

оцінка потенціалу і цілей ракетних та космічних програм держав-імпортерів;

значення передачі щодо можливого створення систем доставки ЗМЗ (крім пілотованих авіаційних засобів);

оцінка гарантій, наданих державою-імпортером, та оцінка кінцевого використання товарів.

Кожна держава, що бажає вступити в режим, одночасно з офіційною заявою повинна висловити побажання про готовність дотримувати всіх норм і правила Режиму. Прийняття до членів режиму здійснюється на основі консенсусу держав-учасниць.

Залучення інших держав до участі у режимі робиться для того, щоб обмежити “розповзання” ракетної зброї по нашій планеті або, принаймні, сповільнити його, тому що сьогодні багато держав виконують самостійні ракетні програми, а 16 з них уже мають на озброєнні балістичні ракети наземного базування певних типів (з 16 держав, що мають на озброєнні балістичні ракети, 11 не входять у число держав-членів РКРТ). З обліком балістичних ракет інших типів, а також крилатих ракет, таких держав набагато більше.

В організаційному плані держави-члени РКРТ регулярно проводять пленарні засідання режиму, на які збираються всі держави-члени режиму. Порядок денний пленарного засідання формується заздалегідь.

У час між пленарними засіданнями у рамках РКРТ проводяться зустрічі експертів, на яких розглядаються питання внесення змін до списків режиму, обговорюються питання прийому нових членів, а також стратегії поводження держав-членів режиму по відношенню до інших держав, що не є такими.

Важливого значення набувають матеріали інформаційного обміну, що здійснюється не тільки відносно ракетних програм у тій або іншій державі-неучасниці режиму, але й з питань взаємин з тими державами, у які експортується або може експортуватися конкретний товар зі списку товарів, що охоплюються режимом. Крім того, важливим механізмом інформаційного обміну є врахування інформації про відмови в поставці того або іншого товару можливому імпортерові у державі-неучасниці режиму. Держава, що інформує про таку відмову, надає також й мотиви цієї відмови, а будь яка інша держава-учасниця, перш ніж надати згоду на аналогічну поставку, повинна провести відповідні консультації з іншими учасницями.

Станом на квітень 2012 року участь у міжнародному режимі контролю ракетних технологій беруть34держави, а саме: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Болгарія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканська Республіка, Польща, Португалія, Республіка Корея (Південна), Російська Федерація, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.

Крім зазначених держав-членів РКРТ такі держави як Ізраїль, Індія, Китай, Пакистан та Румунія також взяли на себе зобов’язання виконувати вимоги цього режиму.

Під час практичної роботи у рамках РКРТ держави-учасниці режиму прийшли до висновку, що неохоплення більшості інших держав світу (по кількості) якими-небудь зобов’язаннями щодо нерозповсюдження ракетних технологій та прагнення деяких з цих держав бути “сильними”, само по собі являє певну загрозу розповсюдження ракет.

Із цієї причини держави-учасниці РКРТ виступили ініціаторами розробки Міжнародного кодексу поведінки проти розповсюдження балістичних ракет. Наприкінці 2002 року у Гаазі цей Кодекс прийняли 93 держави (після цієї зустрічі Кодекс одержав назву Гаазького кодексу поведінки проти розповсюдження балістичних ракет – ГКП). Кодекс, разом із РКРТ, значно зміцнює ракетне нерозповсюдження.

Основними цілями Кодексу є:

забезпечення довіри й транспарентності відносно програм балістичних ракет (БР) і космічних ракет-носіїв (КРН), у т.ч. на основі регулярних повідомлень про іспитові пуски ракет;

визнання державами, що прийняли ГКП, того факту, що прихильність до норм роззброєння та нерозповсюдженя і повне дотримання таких норм зміцнює довіру відносно мирних намірів держав;

зобов’язання з боку держав, що прийняли ГКП, не сприяти яким-небудь програмам БР у країнах, які можливо розробляють ЗМЗ, використовуючи способи, несумісні з нормами, що встановлені договорами з роззброєння та нерозповсюдження.